14 серпня 2018 року.

Щодо забезпечення соціальної справедливості

В ЗАСАДАХ ОПЛАТИ ПРАЦІ ПРАЦІВНИКІВ БЮДЖЕТНОЇ СФЕРИ

Президенту України П. Порошенку

Прем’єр-міністру України В. Гройсману

Голові Верховної Ради України А. Парубію

Народним депутатам України від області

Обласним радам

Ініційоване Кабінетом Міністрів України підвищення розміру мінімальної заробітної плати у 2017 році до 3 200 грн. й у 2018-му – до 3 723 грн. відповідно поряд із офіційними заявами вищих посадових осіб держави про очікуване зростання середнього розміру заробітної плати в Україні уже в другому півріччі 2018-го до 10 тисяч гривень, при збереженні на практиці методики розрахунку розміру посадових окладів працівників бюджетної сфери, з врахуванням розміру посадового окладу працівника 1-го тарифного розряду Єдиної тарифної сітки, встановленого у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року (1 762 грн.), має низку загроз, обумовлюючи на практиці соціальну несправедливість, зрівнялівку в оплаті праці, відсутність мотивації та перманентне невдоволення, критичне падіння престижності самої праці й прогресуючий відплив кваліфікованих кадрів.

Так, базовою величиною, яку традиційно закладали в основу формування тарифної системи оплати праці, обгрунтовано була мінімальна заробітна плата, що відповідало світовим зразкам визначення оплати праці бюджетних працівників. Втім, встановивши з 1 січня 2017 року основою побудови тарифної системи оплати праці працівників бюджетної сфери прожитковий мінімум для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати, Кабінет Міністрів України при­вніс до усталених норм і правил оплати праці не лише не властиві їй базові величини, а й перетворив саме «дворазове» збільшення розміру мінімальної заробітної плати радше у популістичне гасло для працівників бюджетної сфери, аніж у економічно обгрунтований, соціально справедливий показник.

Наприклад, встановивши, що розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати (3 723 грн.), при одночасному збереженні розміру посадового окладу працівника 1-го тарифного розряду в розмірі прожиткового мінімуму (1 762 грн.), а це породжує на практиці апріорі несправедливу ситуацію, коли висококваліфікований персонал та працівники некваліфікованої праці (прибиральники, сторожі, двірники тощо) отримують з урахуванням доплат і надбавок фактично однакову заробітну плату, а системна незабезпеченість бюджетними коштами фонду оплати праці унеможливлює підвищення заробітної плати та її диференціацію згідно з Єдиною тарифною сіткою.

Відтак лише працівники з тарифним розрядом 12-м і вище на сьогодні можуть отримати посадовий оклад більше 3 723 грн., адже тарифний коефіцієнт працівників цієї категорії становить 2,12. Тобто 1 762 грн. х 2,12=3 735 грн. Натомість вже 11-й тарифний розряд з коефіцієнтом 1,97 потребує доплати до мінімальної зарплати
(1 762х1,97=3 471+доплата – 252 грн.).

Втім, якщо б в основі тарифної сітки залишилась ставка мінімальної зарплати
(3 723 грн.), а не прожитковий мінімум (1 762 грн.), то молодий спеціаліст, наприклад, якому за складність праці присвоєно 12-й розряд, отримував би суму, що дорівнює добутку мінімальної зарплати на коефіцієнт складності роботи (3 723х2,12=7 892 грн.), втім, за чинним законом його оклад становить лише 1 600х2,12=3 735 грн.

Ще парадоксальніша ситуація склалася в системі державних та комунальних засобів масової інформації, які на сьогодні не підлягають роздержавленню. Скажімо, місцеві комунальні телерадіокомпанії, а зокрема й івано-Франківське обласне телебачення «Галичина», при визначенні розміру посадових окладів працівників зобов’язані керуватися:

1) для журналістів – постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 р. №1038 «Про умови оплати праці журналістів державних і комунальних засобів масової інформації», якою прямо визначено, що розміри їх посадових окладів прирівнюються до посад керівних працівників, спеціалістів секретаріату (апарату) відповідного органу державної влади або органу місцевого само­врядування, а також постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 р. №363, якою уряд схвалив зміни до постанови від 9.03.2006 р. №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів»;

2) для працівників телерадіокомпаній, які відповідно до законодавства не є журналістами (телеоператори, режисери, інженери, адміністратори трансляції тощо), – постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 р. №1298, якою визначено, що оплата праці таких працівників здійснюється на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, зокрема розділом XXXII (пункт 3) додатка 4 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. №1298.

Відтак, якщо ще недавно посадовий оклад кореспондента спеціального, ведучого програм тощо, прирівнюючись до посадового окладу провідного спеціаліста, становив 3 350 грн., а з червня місяця сягнув 4 400 грн., то диктори, телеоператори, режисери, звукорежисери, перекладачі-дактилологи, без яких забезпечення нормального функціонування телеканалу неможливе апріорі, маючи оклад, встановлений на рівні працівника 8-10 тарифного розряду, отримують у підсумку, разом із можливою надбавкою в розмірі 50%, місячну заробітну плату в розмірі 4 335-4 810 грн. нараховано, електромеханіки, адміністратори трансляції, інженери засобів радіо і телебачення – 3 594-4 069 грн., в той час як прибиральниці, завідувачі господарства – 2 643 грн. плюс доплату 1 080 грн. Такий підхід є не лише соціально несправедливим, економічно необррунтованим й демотиваційним, а й несе перманентну загрозу можливих конфліктів всередині колективу.

Більше того, сформована система визначення посадових окладів та можливих надбавок працівникам комунальних мас-медіа в існуючих реаліях робить їх неконкурентними з точки зору рівня оплати праці не лише  порівняно з приватними телерадіокомпаніями, а й навіть з колишніми ОДТРК, а віднедавна філіями «Суспільного», які пропонують потенційним працівникам досить високі оклади, хоча, за всією логікою, їх рівень мав би відповідати розділу XXXII (пункт 1) додатка 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. №1298.

З огляду на те, що засади оплати праці працівників бюджетної сфери, праця яких є стратегічно важливою для нормального розвитку держави, не враховують розміру мінімальної заробітної плати при визначенні посадових окладів цих працівників, можна зробити висновок про нівелювання на законодавчому рівні однієї із найважливіших правових гарантій у сфері оплати праці працівників – мінімальної заробітної плати. Вилучення цієї базової величини суперечить міжнародним стандартам, які регламентують політику держави у цій сфері та зобов’язують її утриматися від вчинення таких дій.

Зважаючи на наведене, звертаємось із закликом переглянути дискримінаційні підходи до оплати праці працівників бюджетної сфери, наголошуючи на необхідності:

– повернення мінімальної заробітної плати як базової ставки для формування тарифної системи оплати праці найманих працівників;

– приведення мінімального посадового окладу (тарифної ставки) робітника першого тарифного розряду у відповідність до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на відповідний календарний рік;

– перегляду засад формування посадових окладів й системи нарахування заробітної плати працівникам комунальних засобів масової інформації, засновниками яких є органи місцевого самоврядування й які згідно з чинним законодавством не підлягають наразі роздержавленню, приведення рівня їх заробітної плати до економічно обгрунтованої й соціально справедливої;

– збереження гідного рівня оплати праці у сферах, що становлять національний інтерес та є стратегічно важливими для ефективного розвитку українського народу та держави.

Звертаємося до обласних рад з проханням підтримати звернення Івано-Франківської обласної ради та прийняти відповідні рішення.

Прийнято на 22-й сесії  Івано-Франківської обласної ради сьомого демократичного скликання 22 червня 2018 року.