24 липня 2018 року.

Галич потребує державної програми розвитку

Звернення обласної ради Президенту України П. Порошенку Прем’єр-міністру України В. Гройсману

Місто Галич та історична Галицька земля мають надзвичайно велике значення для українського державотворення. Сліди перших поселень виявлені в Галицькій землі в добу неоліту, бронзового та ранньозалізного віку, зокрема трипільської культури.

У ІІІ-ІV ст. н. е. землі краю заселяли представники черняхівської культури, а в V-VІІ ст. н. е. на Верхньому Дністрі вже існували поселення слов’ян-склавінів. Трохи пізніше, десь у VІІІ-ІХ ст., коли ці землі належали племінному об’єднанню літописних білих хорватів, тут виникло укріплене поселення, яке дало початок Галичу як місту.

Від Х cт. Галицькі землі увійшли до складу Київської Русі, але вже у 1097 р. після Любецького з’їзду виокремилися у кілька удільних князівств із центрами у Перемишлі, Теребовлі, Звенигороді. У 1141 р. князь Володимирко Володаревич (1141-1153 рр.) об’єднав князівства в одне зі столицею в Галичі. У цей час Київ поступово втратив свою гегемонію, натомість Галич почав відігравати виняткову роль у подіях XII – першої половини XIV століття.

Особливої могутності Галицьке князівство досягло за часів правління Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.). У 1199 р. Галичем оволодів енергійний волинський князь Роман Мстиславич (1199-1205 рр.). Він об’єднав галицькі та волинські землі в єдину Галицько-Волинську державу.

Після коронування Данила Романовича (1201-1264 рр.) папською короною наприкінці 1253 р. Галицько-Волинське князівство стало в один ряд з існуючими монархіями Центральної Європи, а сама держава отримала офіційну назву – Королівство Русі. І якщо в період ХІІ ст. Галич перейняв політичне лідерство тільки у південно-західному регіоні Київської Русі, то протягом ХІІІ – першої половини XIV ст. став центром політичного, економічного і релігійного життя тогочасних українських земель.

На початку XIV ст. Галич став центром окремої від Києва і Володимира-Суздальського митрополії, що стало результатом прагнень українців до церковної самостійності. Однак у 1340 р. правляча династія Королівства Русі припинила своє існування, а землі Галичини та Волині були приєднані до складу Польської корони та Великого князівства Литовського. Попри це у 1367 р. джерела фіксують згадки про маґдебурзьке право, що засвідчує широкомасштабний розвиток тогочасного міського самоврядування за європейськими принципами. Періодом XIV-XVIІ ст. датується побудова на Галич-Горі мурованого замку, поява ремісничих цехів, відновлення митрополичого осідку в с. Крилосі.

У Галичі апробували себе та виявили різні елементи державно-політичного устрою: від родоплемінних відносин долітописної доби ІХ-Х ст. до одноосібної централізованої князівської влади та влади князя із серйозними обмеженнями повноважень з боку родової знаті у ХІ-ХІІІ ст. У середньовічному місті закладена західноєвропейська традиція вінчання на королівство (ХІІІ ст.), тут функціонувало міське самоврядування (XIV-XVIII ст.) та впливові церковні інституції, які надавали містові неабиякого авторитету і багатства.

Однак через низку чинників, головним з яких був фактор відсутності власної державності, Галич поступово перетворився на провінційне периферійне містечко. Зі здобуттям Україною незалежності у 1994 р. держава створює Національний заповідник «Давній Галич», який існує на базі комплексу пам'яток історії і культури, об'єднаних між собою історично та ландшафтно, і є культурно-освітнім і науково-дослідним закладом.

Сьогодні на території заповідника міститься майже 200 археологічних пам'яток, які документально засвідчують етапи зародження та подальшого розвитку історичного міста. Серед них: фундаменти Успенського собору (ХІІ століття), церква Пантелеймона (1194 р., с. Шевченкове), церква Різдва Христового (ХІІІ ст., м. Галич), Галицький замок (ХVІІ ст., м. Галич), церква Успіння Пресвятої Богородиці (ХVІ ст.), каплиця Св. Василія (ХV ст.), обидві в селі Крилос. Саме тому Галич та його заповідний комплекс слід розглядати як показову історичну репрезентацію Галичини та всієї України у світі.

Однак надалі повноцінне комплексне наукове дослідження давнього Галича, розбудова інфраструктури та приплив інвестицій в край, розвиток туристично-рекреаційної складової економіки Галицького району, формування на основі історичної спадщини Галича бази для патріотичного виховання молоді неможливі без прийняття на урядовому рівні державної комплексної програми розвитку Галича.

Прийнято на 22-й сесії Івано-Франківської обласної ради сьомого демократичного скликання