Бурштин – місто живої енергії. Василь Андрієшин: За роки війни я засвоїв урок – іти серединним шляхом: і ЗСУ допомагати, і про громаду дбати…

У Бурштині я звернув увагу на цікаве гасло: «Бурштин – місто доброї енергії». Думаю, що так зі смаком постаралися енергетики. Але означені слова, на мій погляд, треба розуміти значно ширше – як вислід господарської діяльності й живої енергії творення Бурштинської територіальної громади в часі війни. Бо Бурштин для мене – то передовсім місто живої енергії людей. Війна з російськими загарбниками – неспинний біль України, а водночас і дзеркало справжності кожного українця. І кожний добрий чи хибний крок влади, на моє переконання, слід пропускати крізь сито війни, з якою ні Україна, ні українці до 2014 року зблизька ніколи ще не зустрічалися і яка щомиті дає нові й жорстокі уроки життя.

Голова Бурштинської міської ради територіальної громади Василь Андрієшин.

Уже три роки Бурштинську міську раду очолює Василь Михайлович АНДРІЄШИН, два з яких – в умовах повномасштабного вторгнення російських окупантів в Україну. Я жодного разу з його уст як керівника не чув нарікань на попередників чи затаєних образ за громадську критику… Загалом місцеві самоврядці, попри важкі виклики й випробування, мають за честь очолювати громади та працювати у часі війни, але є чимало й таких горе-голів, що не втомлюються на всі боки нарікати й досі покивувати на попередників. Є й місцеві чинуші, які помітно мордуються на посадах, ображаються на критику громади, а свою керівну неповноцінність виправдовують воєнними реаліями.

У кожного своя історія війни – свої «нулі», «передки» й тили, свої волонтерство й трудові барикади, а також зради, втечі й крутійство… Ми хотіли зрозуміти, завдяки чому і якій життєвій енергії місцевому керівникові вдається не лише зберігати спокій у роботі й мир у серці, а й провадити господарську діяльність громади на гідному рівні під зливою нищівної критики деяких громадських активістів, а можливо, й політичних кон’юнктурників, які затаїли злобу на нього.

– Василю Михайловичу, і Вам, і всій територіальній громаді, яку очолюєте, доводиться жити в реаліях великої війни в Україні… Як Ви при цьому як керівник – мучитеся, нарікаєте чи просто терпенно працюєте?

– Так, два роки з трьох – в умовах війни… Хоч робота нелегка, але загалом я нею задоволений, бо є здобутки. А добрі результати характеризують не лише керівника, а й кожну пересічну людину. Можна довго й часто балакати, та головне – які плоди твоєї праці. А ми зробили чимало. Я отримав багато критики за ту ж бруківку чи дороги… Та завжди нагадую, що війна не вічна. Повернуться додому наші захисники – і воїни, і їхні сім’ї та родини ходитимуть тими впорядкованими доріжками та їздитимуть добрими автошляхами. Ні я, ні інші працівники міської ради з собою зроблене не заберемо. Все залишиться у Бурштині, в громаді.

– То відкрийте хоч окрайчик того, що додає Вам як керівникові задоволення й не дозволяє занепадати духом.

– Головне, що торік ми перевиконали бюджет міської ради територіальної громади, а кошти з перевиконання спрямували на ЗСУ та впорядкування наших територій. Наприклад, понад п’ять відсотків бюджету ми переказали для потреб фронту. Скажу відверто, нехай ще якась громада похвалиться, що відповідно до свого бюджету скерувала більше коштів для ЗСУ, ніж наша. Наприклад, якщо наш бюджет сягнув 220 млн грн, то понад п’ять відсотків ми спрямували для потреб фронту – не менше 14 мільйонів. Але й значні суми наша громада зібрала для потреб ЗСУ також завдяки проведенню різних культурних акцій.

– А що вдалося зробити для громади?

– Наприклад, заасфальтували частину автодороги, яку ніколи належно не ремонтували, – в бік села Світанок на відтинку Коростовичі – Куропатники. Ніби й небагато – півтора кілометра. Але це й немалі кошти, й велика праця. Впорядкували також деякі вулиці у Бурштині. Отже, і в дороги, і в упорядкування територій ми влили гідні кошти. Ми добре довели до ладу наш парк, зробили належно центральну алею у парковій зоні, вклавши сім мільйонів гривень. Тепер там приємно прогулятися й відпочити. Також ми облаштували пляжну зону на «Бурштинському морі». Похвалюся, що наша міська рада утримує на своєму балансі чудовий басейн, який свого часу був у підпорядкуванні Бурштинської ТЕС і за підготовкою води та рівнем технічного забезпечення, кажуть відвідувачі, нині є найкращим в області. Наголошу, що то враження людей з інших громад Прикарпаття. Частково утримання фінансує бюджет громади, а частково басейн заробляє кошти й самотужки. Ціна за годину відпочинку невисока – 90 гривень. Крім Бурштина, у нашій територіальній громаді ще є 18 сіл, тож усі мають можливість скористатися.

– Знаю, що міська рада дуже активно втілює в життя екологічний проєкт «Касова Гора»?

– Касова Гора – то унікальна та єдина у своєму роді за такими великими обсягами степова частина на Заході України – площею 140 га, яка розташована навпроти Бурштинської ТЕС. Половина території належить до Природного заповідного фонду України. Хочемо зберегти та відтворити тут флору й фауну. На один квадратний метр цієї степової частини припадає більше флори й фауни, ніж будь-де в Європі. Цим феноменом уже зацікавилися німці, поляки, чехи… Приїжджають і досліджують унікальність Касової Гори. Своєю її частиною опікується Національний природно-заповідний фонд України, а на 77 гектарах нашої території необхідну роботу провадимо ми. Зокрема міська рада виготовила проєкт огородження й вже обгородили 22 гектари. Запустили туди частину тварин. І це тільки початок. Образно кажучи, хочемо створити нову Малу Асканію. Будуть відповідні доріжки, можна буде мандрувати електрокарами чи пішки й наживо споглядати життя у природі. Кошти чималі. Тільки огородження й дороги коштують приблизно не менше 21 мільйона гривень. Правда, ми 2,5 млн грн на огорожу виграли як проєкт міжнародного фонду і не витратили на те жодної бюджетної копійки. А на 2024-й уже подали документи і сподіваємося залучити ще один мільйон доларів США. Роботи буде багато. Переконані, що це місце приваблюватиме туристів. А ми облаштуємо там усю потрібну й сучасну інфраструктуру.

– Чи зможе цей проєкт стати й локацією для реабілітації учасників війни?

– А чому б і ні? Але для реабілітації наших захисників плануємо облаштувати спеціальний обласний реабілітаційний центр у парковій зоні міста, який поєднаємо з басейном. Ідеться про триповерхове приміщення колишнього готелю-довгобуду Бурштинської ТЕС, передане греко-католицькій громаді міста. Про задум знає й керівництво Івано-Франківської митрополії УГКЦ. Тож працюємо спільно. Та наразі в області підтримки не знаходимо. Але ми заявили про свої плани, тож про те знають голова Івано-Франківської ОВА й інші керівники. Кошторисна вартість – 565 мільйонів гривень. З нашої територіальної громади тисяча осіб беруть чи брали участь у війні, з яких, на жаль, п’ятдесят три воїни навіки записані у Небесну Книгу Героїв.

А ще ми виношуємо плани для розвитку на базі «Бурштинського моря» вітрильного спорту. Вже були фахівці й керівники відповідної федерації. Навесні й восени цього року тут проводитимуть всеукраїнські вітрильні регати. Набираємося досвіду і за кордоном у найпередовіших у тій чи іншій сфері поляків та працюємо над спільними транскордонними проєктами у використанні різних нетрадиційних джерел енергії. Зможемо, якщо вдасться виграти, залучити до бюджету понад мільйон доларів. Хочемо зробити Бурштинську територіальну громаду енергетично незалежною від традиційних джерел. Та добре усвідомлюємо, що Бурштин передусім – то жива енергія творення його людей і вона безцінна, бо від Бога. А сильна громада – сильна країна.

– Добрий настрій до роботи з’являється у керівника не лише від обов’язку, а й тоді, коли все гаразд у громадському ґаздівстві…

– Звісно, що перевиконання бюджету додає настрою до роботи. Дбаємо про всі сфери життя громади. А потенціал для творення добрих справ маємо великий. Зрозуміло, що війна – то найперший і найбільший виклик для кожного керівника, зокрема й для мене. Але найскладнішим став саме політичний. Тому що я ніколи не приділяв цій сфері належної уваги, а передовсім зосереджувався на господарці. А тепер розумію, що потрібно так само належно працювати і з депутатським корпусом, і з громадськими організаціями, і з пересічними людьми. Я ніколи не популяризував, як слід, свою роботу і не контактував так, як потрібно, з людьми у соціальних мережах. Тепер аналізую свою роботу, розумію свої недопрацювання й помилки та виправляю ситуацію.

– А чи не можуть ці виклики бути пов’язані з тим, що Ви представляєте не владну, а опозиційну політичну силу?

– Так, це проблема, а особливо, коли є успіхи в громаді. Безумовно, таке є: деякі перешкоди у роботі пов’язані саме з моїми політичними уподобаннями. Але на такі речі я не звертаю увагу, а просто роблю свою роботу. Є плюси і є мінуси, та ми рухаємося. Від поразки до поразки і від перемоги до перемоги. Головне – не зупинятися й не нарікати. Так, часто руки опускаються й буває відчуваю, що бракує сили. Але розумію, що не маю права зупинятися.

– Звідки черпаєте ту добру живу енергію?

– Та тільки від Бога – а звідки ще? Я завжди кажу, що дуже важко жити тому, хто не вірить у вищий промисел Божий. Я вірю й знаю, що у найважчі моменти життя Господь ніколи людину не покине, а завжди дасть можливість для виходу з будь-якої складної ситуації. Звісно, через випробування. Бо як інакше Бог зможе випробувати справжність людини? Якщо людина показує себе достойно у такі складні миттєвості, то вона одержує від Бога ще більше благодаті. Ті важкі ситуації, через які мені довелося пройти на посаді голови міської ради за три роки, хоч і набили мені не одну ґулю, але зробили тільки сильнішим. Бачу, що є багато людей, які не задоволені моєю роботою, знаю, що не бракує заздрісників від зробленого мною і всім керівництвом міської ради… Але що я маю їм доводити? Я повинен й далі працювати та націлювати на роботу й себе, й тих, хто поруч зі мною. Якщо ми в тилу не зупиняємося, а рухаємося, то ця дорога приведе тільки до перемоги. Спираюся у роботі й на однопартійців, і на представників інших політичних сил. Так, непросто. Але розв’язуємо разом наболілі та складні проблеми у житті громади.

– Як Ви реагуєте на критику – ігноруєте, виправдовуєтеся, ображаєтеся, мститеся…?

– Якщо мене критикують, то щонайперше я шукаю, у чому помилився. Якщо знайшов, то визнаю свої помилки. А часто так і є: бачу свої помилки й виправляю. Головне – не занепадати духом. Надихаюся завдяки зв’язку з Господом. Треба вміти не ображатися, як би тебе, образно кажучи, не били. Якщо керівник має таку якість, то знайде вихід з будь-якої ситуації. Так, то нелегко – відганяєш думки, а вони тебе наздоганяють. Не можна піддатися круговерті надумувань, бо така марнота й мене не раз зав’язувала, та вдавалося виплутатися з того. Не потрібно встидатися, бо кожна людина жива й відчуває тиск емоцій. Але ще раз наголошу, що важко вибратися з такої круговерті й атаки думок самотужки – без Бога й опертя на молитву від серця. Наприклад, є думки, що нині все потрібно віддати для ЗСУ, є протилежні – мовляв, там розберуться без нас, бо це не робота органів місцевого самоврядування… А істина – десь посередині: й ЗСУ допомагати, й про громаду дбати. Найважче – віднаходити оту середину, бо керівник не може догоджати всім. Але попри все допомога ЗСУ та родинам українських захисників – пріоритети в роботі міської ради.

– Вас люблять у громаді чи терплять?

– Мені здається, що поважають. Та є й такі, що люблять, і таких, що терплять, не бракує.

– Що Ви побажали б собі як керівник у цьому році?

– Мудрості у керуванні громадою й творенні її успішності, а ще – уміння бачити недоліки та працювати над своїми помилками. І найголовніше, щоб сталося по моїй і багатьох українців вірі – вже навесні прийшла перемога України…

Редактор відділу соціальних розслідувань та комунікацій з читачами