:Світ
06 лютого 2018 року.

Наруга над правдою

Таким став новий політичний випад польських можновладців проти України

Василь МОРОЗ

Останні дні січня й перші — лютого минули під знаком чергового загострення відносин між офіційними Києвом та Варшавою. 26 січня сейм — нижня палата Національної Асамблеї (НА) Республіки Польщі (РП) — ухвалив внести зміни до закону про інститут національної пам’яті (ІНП), серед яких — і таку доволі промовисту пропозицію: «Злочином українських націоналістів і українських формацій, які колаборували із Третім Рейхом, є також участь у винищенні єврейського населення та геноциді громадян II Речі Посполитої Польської на території Волині та Східної Малопольщі». Причому передбачили й покарання за заперечення таких «злочинів»: адміністративне — як штраф та кримінальне — до трьох років ув’язнення.

Ясна річ, що те рішення здійняло хвилю обурення в українському інформаційному просторі. Оперативно зреагувало на той виклик українській дипломатії МЗС України. І вже не лише у звичному толерантному ключі. Не лише висловило спершу «глибоку», а відтак і «надзвичайну стурбованість», яку, мовляв, викликає намір зобразити українців суто як «злочинних націоналістів» та «колаборантів». А й заявило і таке: «Категорично не сприймаємо чергову спробу нав’язати однобічне трактування історичних подій, у тому числі некоректне використання в офіційному документі Республіки Польща назви частини території сучасної України».

Правда, офіційний Київ ще обережно зазначив, що розраховує на політичну мудрість польського сенату — верхньої палати НА РП — у розгляді пропозицій сейму «стосовно питань, які можуть негативно вплинути на розвиток двосторонніх відносин». Однак ці ілюзії геть розвіялися вже вночі на 1 лютого, коли сенат затвердив ухвалу сейму — без жодних зауваг та застережень. 

Отже, згадуваний «антибандерівський» законопроект на сьогодні майже набув статусу нормативного акта. Справа лише за президентом РП Анджеєм Дудою. Якщо він його підпише, то в Польщі появиться такий закон, що будь-які історики чи журналісти, котрі якось «не так» висловляться щодо бандерівців, підпадуть під перспективу адміністративної або й кримінальної відповідальності. А скажімо, для мільйона (а то й усіх 2,5 млн. — за різними джерелами) українських заробітчан, для десятків тисяч школярів і студентів, котрі в цій країні живуть, працюють і навчаються, постане ризик загриміти до буцегарні за саме лише безневинне привітання «Слава Україні!» при зустрічі на вулиці чи в іншому людному місці Кракова або Хелма. Принаймні про таку перспективу заговорили в українських соціальних мережах...

Позицію сенату РП вже різко засудив Президент Петро Порошенко: «Глибоко стурбований рішенням польського парламенту. історична правда вимагає відвертої розмови та діалогу, а не заборон. Оцінки, які містяться в цьому рішенні, є абсолютно необ’єктивними та категорично неприйнятними», — написав він у «Facebook». А голова Верховної Ради Андрій Парубій доручив парламентському комітетові із закордонних справ, як сам написав у своєму мікроблозі в «Twitter», розглянути ситуацію, що склалася з такою законодавчою ініціативою в РП, й підготувати «спільну позицію» на розгляд у сесійній залі ВР. 

Тим часом співголови депутатської групи у Верховній Раді України з міжпарламентських зв’язків з Польщею Оксана Юринець та Микола Княжицький уже заявили, що польський закон про заборону «бандерівської ідеології» є радикальним антиукраїнським кроком і наругою над історичною правдою: «Під час війни розцінюємо це рішення як удар у спину. Він тим більше болючий, що його завдав сусід, з яким нас пов’язує стратегічне партнерство». Проект звернення Верховної Ради України до польської влади у зв’язку з ухваленням антиукраїнського закону подали вчора на реєстрацію в парламенті й народні депутати від ВО «Свобода» та «Національного корпусу».

Що ж кажуть на те політичні експерти? Ось лише кілька цитат із виступів на цю тему, які доволі вичерпно й заразом точно характеризують ситуацію (за інтернет-виданням «Вголос»): 

Володимир В’ЯТРОВИЧ, керівник Українського інституту національної пам‘яті: «Цим законом борців за незалежність України прирівняли до двох найбільших тоталітарних режимів — нацистського й комуно-більшовицького. А зробили це для того, щоб розігріти антиукраїнську істерію в Польщі і конвертувати її у політичну підтримку. От вам і свідчення політичного диктату в Польщі над питанням історії. Він означає, що нормальний діалог між українськими та польськими істориками став неможливим, бо політики вже оцінили, що нібито «насправді» відбулося між українцями і поляками. Більше того, тепер новим законом вони погрожують кримінальним переслідуванням усім, хто дивиться на події по-іншому. Боюсь, що вслід за радянською та теперішньою російською пропагандою злочинами визнають будь-яку боротьбу за незалежність України».

Богдан ЧЕРВАК, голова ОУН: «Ухвалення цього закону не змінить позитивного ставлення українців до національної визвольної боротьби українського народу під час Другої світової війни. Українці й надалі вважатимуть Галичину і Волинь винятково українськими землями, ми так само шануватимемо пам’ять тих, хто загинув за Україну в боротьбі із польським шовінізмом. Поляки ухвалили закон, яким можуть потішити свій гонор, але який не матиме реального впливу на зміну ситуації в самій Україні. Вони вважають, що мають право, інтерпретуючи польсько-українські відносини на свій лад, ухвалювати очевидно дискримінаційні щодо України, але вигідні Кремлю закони. Сьогодні Москва аплодує — і Варшава мала б зробити із цього висновок. Уся історія польсько-російських відносин засвідчує, що посилення Москви завдяки послабленню України неминуче призведе до краху Польщі. Поляки мали б уважніше ставитися до історії відносин не тільки з українцями, а й з росіянами. Такі дії — не прояв міжпартійної боротьби, а лише констатація настання ррунтовних змін в українсько-польських взаєминах. Ці зміни не підуть на користь ні українцям, ні полякам. Впаде Київ — впаде й Варшава. і там мали би це розуміти».

Андрій МІЩЕНКО, колишній народний депутат України: «Націоналізм першим своїм завданням ставить побудову власної держави. У 20-50-х роках минулого століття Україна своєї держави не мала, але саме ідеологія, яку тоді сповідувала ОУН, зумовила відновлення її державності 1991-го. Майже всі сусідні держави були для України окупантами. А тепер Польща заперечує право українців на свою державу. Росія, до речі, має аналогічні закони. 

Чому РП так упевнено наступає на українську державність? Поляки за своєю суттю дуже обережні. Вони випробовують силу: якщо немає адекватної відповіді — йдуть далі. Вперше вони це пробували за президентства Кучми. Тоді розгорнули цілу кампанію, щоб Україна покаялася за Волинь. У відповідь на це націоналісти твердо заявили, що Україна не може цього зробити, і таки домоглися, щоб Кучма відмовився від тієї затії. Як наслідок, Польща побачила Україну сильною і замовкла.

Наступний етап почався, коли президентом став Ющенко. 2005-го він дозволив відкрити «Цвинтар орлят» у Львові. Тоді українська влада засвідчила свою слабкість. А останнім провалом став візит Порошенка до Польщі минулого року, коли він став на коліна перед маніпулятивним пам’ятником жертвам «Волинської різні». Після того в РП активізувалися всі маргінальні середовища. Отак ми самі дали можливість Польщі загнати себе у таку ситуацію».

Юрій СИРОТЮК, директор центру «Українські студії стратегічних досліджень»: «Поляки дозволяють собі ухвалювати такі закони, бо бачать, що Україна проводить беззубу політику. Якби Україна хоч раз жорстко заявила, що сама розбереться зі своєю історією та своїми героями, поляки більше не робили б такого. Польща розуміє, що Україна, сперта на «бандерівську ідеологію», стане найсильнішою країною в Європі. Але ж сама Польща хоче стати такою. Тож їй вигідні і слабенька Україна, і бідні українці, які виконують у Польщі роботи, яких не хочуть робити поляки. Вони робитимуть усе можливе, щоб Україна не стала сильнішою. Їм пострадянська колонія, русифікована Україна, держава, якою правлять олігархи, набагато вигідніша, ніж національна заможна Україна зі середнім класом. Бо така країна, на їхню думку, є загрозою польському пануванню в Східній Європі. Україна їм потрібна як територія, а українці — як інструменти. На рівноправ’я, на жаль, вони не погоджуються.

Чи адекватною ситуації була відповідь українського МЗС? На жаль, українське зовнішньополітичне відомство зробило бездарну і дуже злочинну заяву. Зокрема сказало, що не треба всіх українців асоціювати з бандерівцями. Тобто буцімто само підкреслило, що бандерівці — це погано. Насправді ж Бандера — національний символ України, прапор боротьби за незалежність. із червоно-чорними прапорами на фронті нині воюють якраз бандерівці. Там майже в кожному опорному пункті і в кожному окопі висять портрети Бандери та Шухевича. 

Якщо Дуда не ветує цей закон, Україні варто буде взяти паузу у дипломатичних відносинах. Польща постійно нагнітає конфлікт і фактично стає союзником Путіна проти України. Тому ми мали б викликати польського посла на консультації, звернутися до громадян, які прямують до Польщі, із заявою про те, що нині там править антиукраїнський режим. А ще Україна мала б готувати дзеркальний закон, яким визначила б злочини Польської держави проти України». 

На вчора ще не було нічого відомо про рішення А. Дуди, котрий уже пообіцяв, що уважно проаналізує нову редакцію закону про ІНП щодо ініціативи НА РП. Можемо сподіватися на його зваженість, зазначає голова обласної ради Олександр Сич, хоча, за його словами, «досвід показав, що, на жаль, більшість нинішньої польської влади має спільне антиукраїнське наставлення». Такої самої думки, що розраховувати на непідписання цього закону президентом Польщі Анджеєм Дудою не варто, дотримується й віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе.

Зрештою, для нас не так уже й важливо, як саме вчинить А. Дуда. В будь-якому разі маємо черговий великопольський випад у бік офіційного Києва, що продовжує вже цілу серію антиукраїнських заяв та діянь радикально налаштованих націоналістичних діячів і сил сусідньої країни, через які протягом останніх півроку відносини між Україною й Польщею погіршились і стають дедалі більш напруженими. Є підстави говорити про певну тенденціюѕ Але що ж сталося? Чому Варшава з турботливого опікуна України, лобіста її інтересів в Євросоюзі тощо, в ролі яких вона виступала ще від початку 90-х, поступово обертається на її ворога? З адвоката перетворюється на ката! Та ще й тоді, коли на сході нашої держави триває війна з російським агресором!.. 

Але над цим пороздумуємо в наступних випусках «Галичини». Наразі ж зазначимо, що поки суд та діло, націонал-патріотичні сили в Україні вдаються до адекватних дій. Зокрема на будівлях низки адмінприміщень в обласних центрах Західної України вивісили на знак протесту революційні (червоно-чорні) прапори ОУН. Звісно, це збіглося в часі і з відзначенням 

3 лютого 99-ї річниці створення ОУН. Але, приміром, депутати Київської міськради від ВО «Свобода» зареєстрували законопроект, який передбачає, щоби завжди в дати, пов’язані з визначними подіями національно-визвольної боротьби та вшануванням пам’яті її героїв, піднімати біля державних установ революційні прапори ОУН. Учора ж активісти «Свободи» пікетували приміщення посольства РП в Києві та консульств РП у Львові й інших містах.

Мені подобаєтьсяSanja Andrijuk і іншого користувача це подобається


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

З роду Казмерчаків,

10:57 17 липня 2018 року|Оксана ДРОГОМИРЕЦЬКА

«Фабрика тролів» РФ,

10:29 10 травня 2018 року|Богдан МИХАЙЛОВИЧ

У пошуку щастя на краю Землі

11:35 18 січня 2018 року|Петро ПАРИПА

Дипломатія ad hoc

13:47 30 листопада 2017 року|Роман ІВАСІВ

Дамоклів меч минулого

14:23 21 листопада 2017 року|Оксана ПРОЦЮК

Дні Гуцульщини в Ополє

14:59 14 листопада 2017 року|Вл. інф.

У просторі порозуміння

14:45 02 листопада 2017 року|Роман ІВАСІВ

Асиметричний переполох

15:35 19 вересня 2017 року|Петро ПАРИПА

Поляки задумуються, чи покидати роботу

14:33 14 вересня 2017 року|П. З.
Актуальное в рубрике снять комнату в Белой Церкви и области на сайте obyava.ua