:Світ
01 серпня 2017 року.

Маю досить того кірату!

Ща таке кірат чи кєрат? Дивна архаїчна назва, яка немає застосунку в сучасній українській мові. Багато людей тепер навіть уявити собі не можуть, що б могло значити це слово. А січкарня чи Aмолотарка? Оці назви вже можемо сміливо пов’язати з сільським господарством.

Ірина Михалків-Винник

Орфографічний словник подає, що «Кират - пристрій для перенесення тяглової сили коней або волів до обертальних частин молотарки, січкарні тощо; кінний привод». Вираз «Ходити, як кінь в кіраті», або «Мати досить того кірату» означає тяжко працювати без відпочинку, ґарувати без просвітку. Наші бабусі чи прадіди, які були ближчі до землі, знають напевно, як виглядав кірат, а ми про це можемо довідатися тепер лише з книжок, в музеях чи на виставках старовинних машин. 

Чи не найбільша збірка кіратів ( з пол. - kierat), січкарень, молотарок, плугів, борон, парових машин, та інших рільничих застосувань, яким в більшості понад сто років, знаходиться неподалік польського міста Ольштин, що у Варміньсько-Мазурському воєвудстві. Після розбору Польщі ця північно-східна  частина належала до Східної Прусії. Музей рільничих машин Драміньського є приватним і розташований в місцевостях Натеркі та Шонбрук під відкритим небом на кількох гектарах землі.

Януш Драміньський – засновник і голова фірми «Dramiński – Elektronikawrolnictwie», яка виготовляє та реалізує з успіхом вже понад 30 років високоякісні технічні прилади для ветеринарного та сільськогосподарського сектору. Окрім того, фірма має патент та виготовляє гібридний ультразвуковий томоґраф для точного виявлення онкозахворювань молочної залози, апарат є прогресивнішим, абсолютно не шкідливим і дає стовідсотково точні дані обстежень. 

Але фірма – це не єдина пасія пана Драміньського. Любов до землі у нього закладена змалечку: всі предки, далекі й близькі родичі походять із села. «Роблю то за покликом серця і з великої поваги до тяжкої праці селян. Ті машини - надбання кількох поколінь, які вже відійшли, тепер зникають, порохнявіють, іржавіють або просто йдуть на злом чи на дрова. Я хочу зберегти їх для наступних поколінь» - каже пан Драміньський. Для підприємця й колекціонера давня традиція завжди була важлива: багато років він збирає і фото предків, і старі фотодокументують про життя в селі. При фірмі також функціонує бібліотека, де є енциклопедії про сільське господарство кількома мовами. Ще будучи малим хлопцем пан Драміньський отримав в подарунок від своєї бабусі старого серпа, якого вона також мала від бабці. Цей серп і досі зберігається в колекції. Так само, як і родинна кінна косарка, яку пан Януш випробував ще в дитинстві. 

- Скільки експонатів налічує Ваша колекція?

- Серцем колекції є три речі: кірати, рільничі машини з фабрик з колишніх польських територій та машини і трактори, вироблені на території Східної Прусії і Німеччини. Чавунних (спіжевих)кіратів на даний момент є 252 і це, мабуть, найбільша колекція у Польщі. Проте, мені йдеться не про кількість, адже кожен предмет є унікальним саме через написи. Ми можемо дізнатися й виробника, й рік виготовлення, й місцевість, де була на той час фабрика. Географія походжень кіратів налічує 6-7 країн. Є й з теперішньої України і один кірат є навіть з українським написом. Більшість експонатів я купив. Часто бувало так, що вони були в жалюгідному стані, стояли десятиліттями за стодолами на землі, чи привалені соломою. Тепер вони стоять на спеціальних дубових колодах. 

- Чи є якісь цікаві історії, пов’язані з машинами?

- Кожен кірат, молотарка чи січкарня – це окрема історія, це свідок того часу і тих людей, які були такими самими, як і ми. Єдине, що нас з ними відрізняє тепер – це інтернет та реактивні літаки. Маємо дерев’яну молотарку, яку називаємо Наречена (з пол. PannaMłoda). Її для музею ми отримали від пані Гільдеґарди з Шонбруку. Коли вона у 1960-х роках виходила заміж, то з нагоди шлюбу отримала такий презент від батьків. Навіть в ті роки, коли земля вже оброблялась механізовано, такий подарунок був дуже вартісний.

І справді, механізовані знаряддя праці були дуже дорогими і не кожен міг собі їх дозволити. З дослідження «Технічне забезпечення галицького села сільськогосподарською технікою у міжвоєнний період» Віталія Виздрика дізнаємося, що: «..якщо, наприклад, у 1928 році плуг можна було купити за один центнер жита або 20.8 кг живої ваги свинини, то у 1935 році за такий самий плуг треба було віддати 2.7 ц жита чи 41.5 кг свинини, а ціна за молотарку, для порівняння, за ці три роки зросла з трьох вагонів жита до 8–9». Нова техніка коштувала дорого, особливо парові машини, окремим господарям було не під силу її придбати, тому вони почали об’єднуватись у спілки.

Товариство «Сільський господар» з кінця 1920-х років розпочало кампанію на закупівлю нової техніки. Щоб зацікавити селян у новій техніці провадилась широка пропаганда на сторінках видань, окремо друкувалися великі яскраво оформлені кольорові плакати, подавалися адреси у Львові, де можна було придбати цю техніку. Уряд йшов на поступки й знижував ціни, щоб спілки та окремі великі господарства купували саме польську продукцію, а не закордонну.

— А тут є напис українською мовою, - показує пан Драміньський наступний кірат й читає, - «УРСР Фабрика ім.17 Вересня м. Перемишль». Відомо, що після «визволення» радянськими військами, згідно з пактом Ріббентропа-Молотова, частина Східної Польщі на якийсь час відійшла до Радянського Союзу, сталося це 17 вересня 1939 р. Тому росіяни перейменували велику фабрику сільськогосподарських і швейних машин «Polna» на честь тієї дати».

У міжвоєнний період фабрика рільничих машин та відливу заліза Е. Бредта діяла в Отинії, тепер Коломийського району (Fabryka maszyn i odlewnia żelaza E. Bredta i Skiw Ottynii), затрудняла понад 400 працівників й була одним з найбільших підприємств такого типу в Східній Галичині. Продукція фабрики йшла на експорт до Угорщини, Болгарії, Румунії, Сербії, Росії. Кірат з отинійської фабрики також знайшовся у Музеї рільничих машин пана Драміньського.

Трохи менша фабрика Біскупських діяла і в Коломиї. Любін Біскупський був ветераном Січневого повстання, а пізніше купцем, промисловцем і власником фабрики. Разом із сином він у місті над Прутом продавав ексклюзивні шевролети для галицьких нафтових багатіїв. Л. Біскупський похований у Коломиї на польському цвинтарі. Можливо, ще досі у місті під ногами можна побачити каналізаційні покришки із написом «Fabryka Maszyn Br. Biskupscysa w Kołomyi». 

Івано-Франківський «Промприлад» з 1905 р. був фабрикою машин та відливу заліза «Край» (Fabryka maszyn i odlewni żelaza „Kraj”)з логотипом «R. Jaworski i Synowie «Kraj». Фабрика виробляла мідні та залізні вироби. Від заснування підприємство очолював Юзеф Лоренс, який до того багато років керував металургійним відділом фабрики Бредта в Отинії. Вже з 1910 р. власником фабрики став Ришард Яворський та згодом його сини. Була в Станиславові також велика фабрика «Віс» (fabryka maszyn rolniczych «VIS»).

Кілька парових локомобілів-тракторів, а серед них й «LanzBulldog» однієї з найвідоміших і найпотужніших на той час фабрик машин Гайнріха Ланца з Мангайму, також є і в колекції Януша Драміньського. Локомобіль - паровий двигун на колесах. Він міг крутити млин, молотарку, пилораму, олійний прес тощо. Машина була дуже дорогою і не кожне навіть багате господарство мало змогу придбати її. І тепер раритетні екземпляри коштують не дешево. Протягом більше, як сорок років від 1921 р. фабрика «HeinrichLanz AG» виробила більше як 220 тисяч тракторів. Представництва фабрики були по всьому світу: Амстердам, Афіни, Москва, Одеса, Каїр, Париж, Ростов-на-Дону, Варшава.

Проте, як читаємо далі в дослідженні В. Виздрика, аграрне перенаселення та дешевизна  робочих рук Східної Галичини перешкоджали впровадженню сільськогосподарської техніки, незважаючи на державну підтримку: «У господарствах великих землевласників використовувалась дешева праця поденників, що гальмувало застосування дорогих машин. За підрахунками згаданого товариства, ручне збирання врожаю поденниками на площі 80 моргів коштувало 1000 злотих. І стільки ж щорічно необхідно було сплачувати протягом 5 років лише за амортизацію кінної жниварки, купленої під 15-відсотковий кредит. Парова молотарка коштувала – 20-40 тисяч злотих. Отже, «при таких цінах на машини і при середній відсотковій нормі, - кожний ощадливий господар прагнутиме, куплятиме старі молотарки і локомобілі, а придбання нової техніки вважатиме предметом розкоші».

Ірина МИХАЛКІВ-ВИННИК


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

Асиметричний переполох

15:35 19 вересня 2017 року|Петро ПАРИПА

Поляки задумуються, чи покидати роботу

14:33 14 вересня 2017 року|П. З.

Росія доїдає свої фінансові резерви

15:01 25 липня 2017 року|За матеріалами інтернет-видань.

Журналістський форум у Відні

14:04 13 липня 2017 року|Вікторія ПЛАХТА

«Усе одно одружуся з вами»

15:16 25 травня 2017 року|Василь ГАЛИЧАНИН

Дика Московія

11:24 23 травня 2017 року|М. Принців

Долинщина приймала гостей з Німеччини та Польщі

14:01 16 травня 2017 року| Мар’яна ОПІРСЬКА

Цвинтарний переоблік

12:58 11 травня 2017 року|Петро ЗАХІДНЯК

Вдаване божевілля

11:08 29 грудня 2016 року| М. Принців