:Світ
30 листопада 2017 року.

Дипломатія ad hoc

Зовнішня політика офіційного Києва нагадує діяльність тимчасового представництва держави

Роман ІВАСІВ

У Брюсселі відбувся саміт «Східного партнерства», формат якого виник завдяки зусиллям польської та шведської дипломатії ще 2009 р. На думку комісара Хана, Єврокомісія має необхідні інструменти для підтримки України. Він запевнив, що кошти виділятимуть за умови проведення реформ: «Ми готові давати гроші, але не даватимемо їх без чітких критеріїв. Вибачте, що повинен це говорити, але рівень довіри не дуже високий, і тому ми платимо тоді, коли щось було зроблено. Україна — на 80-му місці за привабливістю бізнесу. Тобто Україні потрібно багато що здійснити, щоб зробити своє бізнес-середовище більш привабливим».

Три важливі тези зафіксовано в Декларації: учасники «Східного партнерства» підтримують європейські прагнення і європейський вибір партнерів ЄС, зокрема України; фінансову підтримку ЄС надають за умови впровадження реформ; приймається стратегія «20 кроків до 2020 року», присвячена реформам за ключовими напрямами. 

За словами євродепутата від Латвії Лайми Андрікієне «як настане момент, коли «домашні роботи» України, Грузії та Молдови буде виконано, як і буде забезпечено всі інші необхідні умови, то цим державам має бути надано можливість потенційного членства в Митному, Цифровому й Енергетичному союзах». 

Очевидно, що за таких умов необхідне запровадження практики стратегічного планування й визначення основних завдань у короткостроковій та середньостроковій перспективі як щодо ЄС, так, напевно, й щодо узгоджених проектів, кроків і дій України, Грузії й Молдови. Втім, ще торік, експерти відзначали, що такі формати, як «Східне партнерство» не завжди ефективні, тому Україні необхідно зосередити свої зусилля на інших майданчиках взаємодії з ЄС. Зокрема — й на двосторонній дипломатії з окремими членами ЄС щодо конкретних економічних проектів. 

Що ж до міжнародного співробітництва Польщі й України в контексті двосторонніх зв’язків, то залишаються актуальними слова Пшемислава Журавского вель Граєвского, які він написав ще два місяці тому в листі до автора цієї статті: 

«Щиро надіюсь, що наші славні діди та діти наших дідів, які з шаблями в руках боролися за нашу і вашу свободу, дивляться на нас з неба та просять Бога подати внукам мудрості, щоб їх помилок не повторювали самим собі на погибель, а Москві на радість. Не емоційно скажу так: польсько-українські відносини в сфері європейської інтеграції тепер зупинилися з причини успіху. Першої найважливішої мети осягли. Не маємо візового режиму і маємо договір про асоціацію України з ЄС. У близькому майбутньому ми не знайдемо інших рівно реальних цілей, бо наразі повна інтеграція України до ЄС сьогодні неможливаѕ На жаль, недостатньо відомі широкому загалу конкретні вагомі і позитивні приклади польсько-української співпраці... 

З другого боку, переконаний, що формування позитивного іміджу України в Польщі — державне завдання України. І ця праця не може бути ефективно виконана тільки самими польськими приятелями України без підтримки Києва, а навпаки, маємо з його боку перешкоди...

 

Не можемо дивитись на спільну трагічну історію як на поле битви за національну гідність. Потрібно її побачити під кутом сучасної політичної гри. 

Моє бачення розвитку польсько-українських відносин таке: більше запізнаймо наших громадян з очевидною реальністю — історичні трагедії не мають права ставати центральною темою взаємовідносин. Збільшуймо обмін молоддю, щоб демітологізувати імідж України в Польщі, а Польщі — в Україні. Співпрацюймо, щоб подолати московські провокації! Москалі вбивають людей в Україні (не тільки на війні, а й, як Аміну Окуєву, в Києві), і видається, що таких провокацій можна сподіватися також у Польщі, мовляв, це поляки вбивають українців, а українці — поляків. Для схожих провокацій Москві потрібно створити відповідну атмосферу, в чому ми аж ніяк не маємо жодного морального права їй допомагати. І це залишається найважливішим державним завданням наших країн». 

Втім, дії й слова голови гміни села Грушовичі Януша Слабіцького про уламки пам’ятника воїнам УПА, які використали для ремонту доріг: «Каміння утилізували. Воно служить польському суспільству. Ним посипали дороги» — свідчать про інше.

***

Як стверджує екс-міністр закордонних справ України Борис Тарасюк, Комітет у закордонних справах в Україні домагається від Президента й виконавчої влади згоди на те, щоб повернути комітетові право парламентського контролю за діяльністю дипломатичної служби хоча б шляхом звичайного заслуховування кандидатів на посади глав дипломатичних представництв України за кордоном. Як керівник робочої групи я працював над останньою редакцією Закону України «Про дипломатичну службу...» і мені стало відомо, що в АПУ мають намір внести від імені Президента законопроект, який ми напрацювали, без статті про роль комітету в питанні заслуховування майбутніх послів. За цим я бачу небажання особисто глави держави досягати балансу гілок влади і розподілу повноважень».

Ще в 2016 році інститут світової політики реалізував чи не найамбітніший аналітичний проект — «Аудит зовнішньої політики України. Рекомендації до стратегії» за 25 років: 17 ррунтовних досліджень, в яких комплексно проаналізовано двосторонні відносини України з ключовими західними гравцями і партнерами. У цих рекомендаціях директор інституту світової політики Альона Гетьманчук зазначає: «На момент 25-річчя незалежності Української держави та після майже трьох років воєнного конфлікту з Російською Федерацією Київ досі реалізовує свою зовнішню політику за принципом ad hoc дипломатії (лат. ad hoc — для певного випадку. Тобто радше як діяльність тимчасового представництва держави. — Прим. ред.). Стратегії ж зовнішньої політики, якою б керувалися у відстоюванні національних інтересів усі відповідні українські державні інститути і посадовці, досі бракує...

До того ж опитані інститутом закордонні експерти застерегли: Україна не може розраховувати на безумовну підтримку Заходу. Уже сьогодні для багатьох політичних сил Заходу Україна не є природним партнером. Щодо інших регіонів світу, то вони за 25 років так і не стали об’єктом цілеспрямованої політики з боку України. Україні доведеться вчитися працювати з багатьма державами: з одними — з нуля, з другими — наново. Відтак на 2017 рік наявність стратегії зовнішньої політики України та її ефективна реалізація є запорукою виживання держави». 

Словом, як засвідчила підсумкова декларація саміту «Східного партнерства», над якою працювали фахівці й дипломати  34 держав (28+6), питання розробки чіткої стратегії зовнішньої політики України лишень активізувалося. Як наголосив один із респондентів, завдання мають ставитися реалістичні. Наприклад, досягнення Україною максимального рівня інтеграції з НАТО та ЄС. Що далі? З огляду на загальноєвропейські тренди Брюссель явно не готовий до розширення ЄС у найближчій перспективі. А такі формати, як «Східне партнерство», стають вкрай неефективними і надто церемоніальними. Це свідчить про те, що Україні як учасниці формату необхідно сконцентруватися на інших майданчиках взаємодії з ЄС, які не настільки налаштовані на перспективу членства. Часом двостороння дипломатія з окремими членами ЄС щодо конкретних економічних проектів може дати набагато більше користі, ніж бюрократичні засідання з єврокомісарами.


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

З роду Казмерчаків,

10:57 17 липня 2018 року|Оксана ДРОГОМИРЕЦЬКА

«Фабрика тролів» РФ,

10:29 10 травня 2018 року|Богдан МИХАЙЛОВИЧ

Наруга над правдою

12:52 06 лютого 2018 року|Василь МОРОЗ

У пошуку щастя на краю Землі

11:35 18 січня 2018 року|Петро ПАРИПА

Дамоклів меч минулого

14:23 21 листопада 2017 року|Оксана ПРОЦЮК

Дні Гуцульщини в Ополє

14:59 14 листопада 2017 року|Вл. інф.

У просторі порозуміння

14:45 02 листопада 2017 року|Роман ІВАСІВ

Асиметричний переполох

15:35 19 вересня 2017 року|Петро ПАРИПА

Поляки задумуються, чи покидати роботу

14:33 14 вересня 2017 року|П. З.