Українство:Варто знати
24 серпня 2017 року.

ЗМОВА ДИКТАТОРІВ

Радянсько-німецький договір про ненапад 1939 р. ("Пакт Ріббентропа-Молотова") і його міжнародно-політичні наслідки

Іван ПЕНДЗЕЙ. Кандидат історичних наук

У наш час, коли Росія намагається взяти реванш за втрати, пов’язані з розпадом СРСР, правонаступницею якого вона є, територіально реанімувати царську і радянську імперії та їхні впливи, а демократичний світ об’єднується в протистоянні путінській агресії в Україні, не зайвим буде звернутись до уроків історії, нагадати,  як починалась попередня цивілізаційна катастрофа — Друга світова війна.

 

Важливим кроком до її розв’язання став союз двох диктаторів — Гітлера і Сталіна, закріплений у «пакті Ріббентропа — Молотова», підписаному після шестигодинних переговорів у ніч з 23 на 24 серпня 1939 р. у Москві в присутності Сталіна народним комісаром закордонних справ СРСР В. Молотовим і міністром закордонних справ Третього райху  Й. Ріббентропом (у німецькій історіо­графії договір називають «пакт Гітлера — Сталіна» ). Він складається із договору про ненапад і секретного протоколу. Текст договору був гранично лаконічним — уміщався всього в семи статтях. Сторони відмовлялися «від всякого насилля, всякої агресивної дії і всякого нападу одна проти одної як окремо, так і спільно з іншими державами» (ст. I); зобов’язувалися консультуватися в питаннях, які стосувалися загальних інтересів двох держав  (ст. III), мирним шляхом врегульовувати всі суперечки чи конфлікти між ними (ст. V). Ст. II гарантувала нейтралітет одній зі сторін у разі, якщо друга «стане об’єктом військових дій з боку третьої держави» — тобто може не тільки стати жертвою агресії, а й сама здійснити агресію. Згідно зі ст. IV кожна зі сторін зобов’язувалася «не брати участі в будь-якому угрупованні держав», спрямованому «прямо або опосередковано проти другої сторони». Договір укладали терміном на  10 років, набирав він чинності негайно після підписання (ст. VI і VII).

Договір фактично надавав агресорові повну свободу дій «у разі територіальних і політичних змін». З міжнародно-правової точки зору відкрита частина радянсько-німецького договору про ненапад прямо порушувала договір про ненапад між СРСР і Польщею, укладений 25 липня 1932 р. і продовжений 5 травня 1934 р. до кінця 1945 р. Відповідно до ст. III цього договору СРСР і Польща зобов’язувалися «не брати участі ні в яких угодах, з агресивної точки зору явно ворожих іншій стороні». Секретний протокол, який, за висловлюванням радянського керівництва, представляв «органічну частину пакту», передбачав, що «у разі територіально-політичного перевлаштування областей, які входили до складу Польської держави», розмежування «сфер інтересів» Німеччини і СРСР пройде по лінії рік Нарви, Вісли і Сяну (про ріку Пісса на півночі в Східній Пруссії в умовах неймовірного поспіху, в яких готували договір, за свідченням американського джерела, просто забули), а «у разі територіально-політичного перевлаштування областей, що входять до складу Прибалтійських держав», розмежування «сфер інтересів» двох держав пройде по північному кордону Литви. Обидві держави погодились також визнати інтереси Литви щодо Віленської області, окупованої поляками (до підписання секретного протоколу Радянський Союз вважав Віленську область частиною Литви, а Німеччина розглядала її як частину Польщі). Румунія не була включена у «сферу інтересів» жодної зі сторін, але протокол фіксував інтерес СРСР до Бессарабії, якою в той час володіла Румунія, а Німеччина заявляла про свою «повну політичну незацікавленість у цій території». і СРСР невдовзі анексував Бессарабію.

Таким чином, згідно із секретним протоколом, у радянську «сферу інтересів» відходили Латвія, Естонія, Фінляндія, Бессарабія і східна частина Польщі (західні українські і білоруські землі, а також населені переважно поляками Люблінське і частина Варшавського воєводств). Лінія розмежування між Німеччиною і СРСР повинна була проходити набагато західніше «лінії Керзона». У німецьку сферу інтересів були включені західна частина Польщі і Литва. Договір був ратифікований 31 серпня 1939 р. одночасно Верховною Радою СРСР і райхстагом Німеччини. Обмін ратифікаційними грамотами, як і було передбачено, проведено 24 вересня 1939 р. у Берліні.

Прийнято вважати, що підписання радянсько-німецького договору про ненапад 23 серпня 1939 р. і секретного протоколу до нього стало одним із найбільших політичних прорахунків Сталіна, хоч він сам вважав цей договір своєю «перемогою». «Тут ведеться гра — хто кого перехитрить, хто кого обмане, — роз’яснював Сталін членам політбюро. — Гітлер хоче ввести нас в оману, перехитрити, алеѕ перехитрили його ми».

Виступаючи 22 серпня 1939 р. перед воєначальниками, Гітлер охарактеризував пакт про ненапад, що готувався, як «союз із сатаною, щоб про­гнати диявола». Німеччина як одна із договірних сторін порушила договір, здійснивши 22 червня 1941 р. агресію проти другої сторони — Радянського Союзу. Це стало основою, відповідно до Віденської конвенції про право договорів, для припинення його дії 22 червня 1941 р.

Німеччина, реалізуючи досягнуті в Москві домовленості«пакту Ріббентропа — Молотова», у точній відповідності до плану «Вайс» на світанку 1 вересня 1939 р. вторглася в Польщу. Розпочалася німецько-польська війна. Напад Німеччини на Польщу став початком Другої світової війни. Приводом для розв’язання агресії послужив інсценізований увечері 31 серпня групою переодянутих у польську форму есесівців напад на радіостанцію в прикордонному німецькому містечку Глейвіце. Вони захопили німецьку радіо­станцію в цьому місті, застрелили декількох привезених з собою ув’язнених, одягнених у польську форму, передали в ефір польською мовою ви­ступ, в якому говорилось про те, що прийшов час війни проти Німеччини. Цю провокацію було використано як привід для війни проти Польщі, яка нібито напала на Німеччину. Вранці 1 вересня 1939 р. несподіваним ударом з повітря по польських аеродромах Німеччина розпочала воєнні дії. У перші ж дні війни Ріббентроп дипломатичними каналами запропонував СРСР розпочати окупацію східних польських областей, які входили, відповідно до секретного протоколу, до радянської «сфери інтересів».

Однак Москва не захотіла розділити з нацистською Німеччиною відповідальність за неспровоковану агресію і заявила про свій нейтралітет. Про нейтралітет заявили також італія і США. 5 вересня 1939 р. американська адміністрація поширила на німецько-польський конфлікт дію закону про нейтралітет 1937 р., який забороняв поставки військового спорядження воюючим країнам.

Нейтральну позицію стосовно подій старалися зайняти і малі країни Європи — скандинавські, прибалтійські, балканські, а також Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швейцарія і Португалія, Іспанія. Японія, яка продовжувала агресію у Південно-Східній Азії, 7 вересня оголосила, що буде дотримуватися політики невтручання в європейській війні — фактично за­йняла позицію «невоюючого союзника» Німеччини. Велика Британія і Франція після дводенних спроб переконати Гітлера (за посередництва Муссоліні) вивести війська з Польщі 3 вересня 1939 р. оголосили війну Німецькому райху. Однак, незважаючи на офіційне оголошення війни, союзні держави активних дій не вели до весни 1940 р. Французька армія залишалася за лінією Мажино, не намагаючись перешкодити рухові головних сил вермахту на схід. Британці вели бої на морі («битва за Атлантику», яка розпочалася одразу після оголошення війни Німеччині).

Небажання польських союзників своєчасно надати ефективну військову допомогу, безперечно, прискорило крах польської армії. Фактично за перший тиждень вона була повністю розбита. Вже опівдні 8 вересня німецькі танки досягли околиць Варшави. 17 вересня 1939 р. президент Мосціцький вирішив «перенести резиденцію уряду республіки і найвищих органів державного керування на територію одного з наших союзників». Польський уряд і військове командування покинули країну, перейшовши румунський кордон; туди ж відійшли і деякі польські армійські частини.

Німецька сторона прямо і настирливо нагадувала СРСР про  домовленість увести війська в «радянську» зону впливу. Нарешті 17 вересня 1939 р. Червона армія пересікла східний кордон Польщі і впродовж 12 днів зайняла Західну Україну і Західну Білорусію. О 7 годині німецькі війська отримали наказ «зупинитись на лінії Сколе — Львів — Володимир-Волинський — Брест — Біло­сток». Вони вже пересікли визначену секретним протоколом узгоджену лінію, яка розділяла «державні інтереси СРСР і Німеччини» у Польщі по ріках Нарва — Вісла — Сян. Червона армія зустрілася з німецькими військами східніше від неї. СРСР і Німеччина приступили до остаточного вирішення «польської проблеми». 18 вересня в німецько-радянській заяві підтверджувалася спільність по­глядів обох держав і їхнє бажання відновити в Польщі порядок, порушений розпадом Польської держави, та допомогти польському народові. Польське населення сприйняло радянську акцію як удар у спину польським військам, а білоруси й українці тепло вітали своїх «визволителів», не підозрюючи, які лиха несе на їхні терени Червона армія. У багатьох населених пунктах проходили мітинги, радянських воїнів зустрічали хлібом-сіллю.

Вступ радянських військ у Польщу був для польського керівництва несподіванкою. Воно не оголосило стану війни з Радянським Союзом. Верховний командувач маршал Е. Ридз-Смігли видав наказ, у якому, зокрема, говорилось: «З Совітами у бої не вступати, чинити опір тільки у разі спроб з їхнього боку роззброєння наших частин, які зіткнулися з радянськими військами. З німцями продовжувати боротьбу».

Майже не зустрічаючи опору польської армії, радянські війська просунулись на 250-300 км і зайняли територію загальною площею понад 190 тис. кв. км з населенням більше 12 млн. осіб, у тому числі понад 6 млн. українців і близько 3 млн. білорусів. Вступ у Польщу Червоної армії ослабив опір польських військ вермахту і прискорив його перемогу. З метою уточнення нового територіального розмежування були проведені нові радянсько-німецькі переговори. 28-29 вересня 1939 р. відбувся другий візит Ріббентропа до Москви. У день падіння Варшави — 28 вересня 1939 р. — СРСР і Німеччина підписали договір про дружбу та кордон (у назві договору німецькою мовою слово «дружба» поставлено після слова «кордон», хоч обидва тексти договору німецькою і російською мовами були визнані автентичними). Молотов і Ріббентроп підписали також два (за іншими даними, три) таємні і один довірчий протоколи. Перший таємний протокол фіксував поділ Польщі й уточнював лінію радянсько-німецького кордону. Він передбачав передачу Литви із німецької в радянську «сферу інтересів» в обмін на Люблінське і частину Варшавського воєводств, які, відповідно до секретного протоколу від 23 серпня 1939 р., відходили до «сфери інтересів» СРСР, але внаслідок «неузгодженості» в діях радянських і німецьких військ були зайняті німцями. Вільнюський округ був включений у Литовську державу. Радянський Союз мав виплатити компенсацію Німеччині в розмірі
7,5 млн. золотих доларів, поставляти Німеччині сировину і продовольство (у тому числі нафту і зерно), а Німеччина — постачати СРСР промисловими товарами, технічним устаткуванням, військовою технікою. Землі з чисто польським населенням опинялись у складі Німеччини. Радянський Союз уникнув окупації земель із цілковитим переважанням польського населення.

Порівняно з умовами таємного протоколу від 23 серпня 1939 р. радянсько-німецький кордон було пересунуто на схід, він проходив по ріках Нарва — Буг — Вісла — Сян до її початків приблизно по «лінії Керзона», тобто по етнографічному кордону проживання поляків, з одного боку, і українців та білорусів — з другого. Ці зміни дозволили в Радянському Союзі іменувати наступ Червоної армії 17 вересня 1939 р. проти Польської держави «визвольним походом» заради возз’єднання Західної України і Західної Білорусії і водночас не дати привід Великій Британії і Франції оголосити йому війну — Червона армія так і не пересікла «лінію Керзона», яку самі британці визначили у 1920 р. як оптимальний радянсько-польський кордон.

Для реалізації домовленості про спільну боротьбу проти польського підпілля було установлено співробітництво між німецьким гестапо і радянськими органами НКВС. З цією метою в грудні 1939 р. у місті Закопане, на окупованій Німеччиною польській території, було створено спільний навчальний центр. Тоді ж досягнуто домовленості про взаємне переселення із СРСР осіб німецької національності і із території державних інтересів Німеччини — осіб української, білоруської і литовської національностей. У середині жовтня 1939 р. була створена радянсько-німецька змішана комісія з переселення, перше засідання якої відбулося 21 жовтня 1939 р. у Москві. Без суду і слідства депортовано близько 10% населення західних районів України і Білорусії, з них 1/3 становили поляки. Згідно з наказом Берії в травні 1941 р. депортованих переселяли на 20 років у Кустанайську область Казахстану. Близько
1,5 млн. осіб із зайнятих східних районів Польщі було депортовано до Росії — в Алтайський і Красноярський краї, Комі АРСР, Омську область. Масова депортація супроводжувалась фактичним геноцидом, бо смертність серед «переселенців» сягала 16%.

На ррунті злочинів НКВС і місцевих та центральних органів влади проти населення Західної України виник масовий рух опору, на чолі якого стала Організація Українських Націоналістів (ОУН) під керівництвом Степана Бандери. Унаслідок остаточно встановленої демаркаційної лінії між СРСР і Німеччиною між ними вперше після Першої світової війни виник протяжний спільний кордон. Він збільшився з 1446 км (кордон із Польщею) до 1952 км, тобто на 506 км. Польська кампанія вермахту закінчилася 5 жовтня 1939 р. Польські втрати становили 66,3 тис. убитими, 133,7 тис. пораненими. Майже 420 тис. осіб потрапили в полон. Утрати німецької армії становили 10,6 тис. убитими, 30,8 тис. пораненими, 3,4 тис. зниклими безвісти. У підсумку німецько-польської війни і вторгнення СРСР Польща була розділена на дві частини: 48,6% території (189 тис. кв. км) з 62,9% населення (20 260 тис. осіб) було окуповано німцями. Решту — 51,4% території з 37,1% населення — було приєднано до Радянського Союзу. Близько 400 тис. польських солдат і офіцерів опинились у німецьких таборах для військовополонених.

Рішенням п’ятої сесії Верховної Ради СРСР 1-2 листопада 1939 р. Західна Україна і Західна Білорусія були включені до складу СРСР і дві частини обох народів, українського і білоруського, об’єдналися в єдиних республіках у рамках сталінського репресивного режиму. Після цього радянський уряд вислав із Західної України і Західної Білорусії більше 300 тис. польських громадян і відправив їх у трудові табори в північних і східних районах СРСР. Більшість польських військовополонених, що опинилися в СРСР (понад 200 тис. осіб), відпустили по домівках, але понад 20 тис. із них — здебільшого офіцерів, поліцейських, жандармів і представників інтелігенції — залишили в ув’язненні і навесні 1940 р. за рішенням Політбюро ЦК ВКП (б) таємно розстріляли в Катині (під Смоленськом) і в інших радянських таборах для військовополонених.

Радянський і нацистський тоталітарні режими стали безпосередніми сусідами, і ця нова геополітична реальність набагато збільшила ризик німецько-радянської війни. Радянсько-польською угодою від 30 липня 1941 р. радянсько-німецькі домовленості, що стосувалися Польщі, були анульовані. У 1989 р. рішенням II з’їзду народних депутатів СРСР обидва секретних протоколи, підписані 28 вересня 1939 р., були визнані «юридично неспроможними і недійсними з моменту їх підписання».

Іван ПЕНДЗЕЙ.

Кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії факультету історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Мені не подобаєтьсяіншого користувача це не сподобалося


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

Природа варварів не змінилася...

14:51 14 вересня 2017 року|Степан БОЙКО

Загибель «Сурмача»

16:26 29 серпня 2017 року|Іван ДРАБЧУК

НЕВШАНОВАНА ПАМ’ЯТЬ НЕВІДОМИХ ГАЛИЧАН

16:50 01 серпня 2017 року| Ірина МИХАЛКІВ-ВИННИК.

«Прута» пом’янули під звуки сальви

16:42 01 серпня 2017 року|Іван ЧОРНОЛІСЬКИЙ.

Твори ідеолога УПА «Полтави» актуальні й досі

11:34 27 липня 2017 року|Іван ЧОРНОЛІСЬКИЙ.

Відважний змаг норовистого «Прута»

15:10 26 липня 2017 року|Іван КМЕТЮК. Заступник голови Надвірнянської районної організації Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса.

Аксіоми повстанця

15:09 25 липня 2017 року|Микола-Зеновій СИМЧИЧ.

УНА—УНСО: 27 років боротьби

15:01 11 липня 2017 року|Роман ІВАСІВ.

Спекуляції на кутських могилах

13:48 06 липня 2017 року|Омелян НІМЕЦЬ. Краєзнавець

Гросберги в полум’ї української боротьби

13:38 06 липня 2017 року|Зіновій БОЙЧУК