:Українство
01 листопада 2018 року.

Під музику дзвонів

займали українські військові загони 1 листопада 1918 року стратегічні об’єкти у Львові

Богдан КІНДРАТЮК. Професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.

Короткочасний період існування ЗУНР (де-факто – 1918–1919 рр., а де-юре 1918–1923 рр.) не сприяв тому, щоби в рамках вивчення історії цього державного утворення дослідники розглядали б окремо музичне життя на її теренах. Мабуть, вважали також, що оскільки тієї суворої доби в ЗУНР не відбувалося якихось значимих музичних подій, то й годі шукати там чогось, що могло б мати вплив на історію української музики. Однак це не так. 

Тоді широко побутували головні складові полінаціональної музики – інструментальний і вокальний фольклор етнографічних регіонів: Бойківщини, Буковини, Гуцульщини, Закарпаття, Лемківщини, Надсяння, Опілля, Покуття, а також низки етносів: українців, поляків, євреїв, вірмен, німців, ромів, чехів та ін. Прикмети музики теж значною мірою виражалися місцем проживання людності, більшість якої побутувала в селах і займалася сільським господарством. Нові умови спричинили спалах публічного музикування українців. Церковна гілка музики (богослужбовий спів, гра органа, дзвоніння) допомагала славити Бога, вірити в нього, вимолювати краще життя. Різнобарвний музичний побут сприяв тому, що діти з колисковими матерів, від ранніх років сприймали й виконували колядки, гагілки, обжинкові пісні тощо. 

Серед жанрів музики найпопулярнішою і найпоширенішою була пісня. Вона споконвіків відтворювала життя людей та історичні події, допомагала вірити в Україну, зміцнювала дух. Українські січові стрільці (УСС) часто виконували народні й авторські пісні, з якими пройшли фронти Першої світової війни. У час жалоби й туги співали «Чуєш, брате мій» (сл. Богдана Лепкого, автор мелодії – його брат Левко). Вона була прощальною над могилами полеглих. Військово-польове духовенство налагоджувало за потреби гуртовий спів сакральних творів, зокрема тих, що лунали на похоронах при відспівуванні вбитих чи померлих від ран вояків. Співаки, приміром, учні семінарій під орудою їх учителів, виконували при цьому псалми. Церковна музика лунала під час молебнів, зокрема за душі убієнних. Часто звучали твори військової тематики. В Українській Галицькій Армії (УГА), наприклад, виконували  похідні, бойові, історичні, любовно-побутові пісні. Друкували поезії, що ставали вокальними творами. Їх виконували під час військових переходів чи на спочинках.

У цей час унаслідок строгих австрійських реквізицій дзвонів на мілітаристські потреби у містах і селах перестали лунати традиційно пишні канонічні церковні дзвоніння. Продовжували звучати лише годинникові дзвони. Під їх музику 1 листопада 1918 року в Львові українські військові загони займали стратегічні об’єкти. Того ж дня звучні удари часоміра супроводжували підняття на ратуші синьо-жовтого прапора. Звуки таких дзвонів у Чернівцях, Коломиї, Снятині та інших містах супроводжували віча. Музика настінних і підлогових годинників звучала в окремих помешканнях.

Законодавчі дії Західно-Української Народної Республіки у сфері культури, зокрема мистецтва, засвідчили, що чільники молодої держави усвідомлюють його важливість. Значення для вільного використання різними етносами своєї музики мало те, що було проголошено рівні права націй та право людей на свою мову і віру, яку вони сповідують. Музично-театральне життя, яке в цей період відроджувалося, стало бажаним розрадником для жителів проголошеної народної республіки. Особливо затребуваними були виступи музично-театральних труп різних національностей, створених у Коломиї, Тернополі, Станіславові, Чернівцях та інших містах. 

Музика успішно виконувала свої соціокультурні функції в житті цивільних і військових, різних соціальних верств та вірних різних конфесій. Як ніколи вона допомагала жити й воювати, виховувати й мобілізовувати, оздоровлюватися; була могутнім засобом розради в біді, способом виразити свій смуток. Серед населення й українського війська популяризувалися не лише пісні УСС, а й ті, що народилися під впливом подій на українсько-польському фронті. Звук військової сурми сприяв взаємодії підрозділів УГА. Гучна й заворожувальна музика духових (трубних) військових оркестрів звучала під час урочистостей. Лунала і різна інструментальна музика. Спів і виконання таких музичних творів були традиційні чи не в кожній родині. У заможніших сім’ях грали на альті, віолончелі, гітарі, мандоліні, скрипці, фортепіано, цитрі...

У ЗУНР турбувалися також про виховання дітей засобами мистецтва. Степан Сірополко в статті «Завдання нової школи» закликав не ігнорувати значення естетичних переживань учнів. Багатофункціональність пісні, зокрема її роль як незамінного джерела відомостей про народ, його світовідчуття, мала стати засобом подолання «білих плям» в історії України. Рекомендували пояснювати значення осіб і подій, про які згадувалося в пісні, а її образний стиль допомагав дітям легше запам’ятати історичну складову. Українські гімназисти, незважаючи на складні тогочасні умови, вели жваве культурно-мистецьке життя, зокрема влаштовували тематичні вечори й концерти. Повсюдно з музикою відзначали роковини народження та смерті Тараса Шевченка.

Серед заходів українізації в ЗУНР, зокрема в Станиславові, було й перейменування вулиць. У світлі пропаганди національної музики частина з них отримала імена композиторів Миколи Лисенка, Дениса Січинського. Популяризації музики сприяла її іконографія ще часів Першої світової війни. Українці зберігали поштівки «До бою!» із зображенням військового сурмача, стрільців і дівчат із нотами маршу «Бо війна війною», популярної пісні «Ой видно село, широке село...». На фото часів ЗУНР часто бачимо музик. Пізніше активний учасник Гуцульської республіки Степан Клочурак на обкладинці мемуарної праці «До волі» зобразив гуцула з карабіном за плечима й трембітою в руках.

Значення музики підтверджується практикою заборони польською вояччиною на окупованих теренах діяльності церковних хорів, особливо тоді, коли ховали українських вояків. Під час польського свавілля в Стрию окупанти 22 травня 1919 року замучили особливо жорстоким способом (укинули в корито, а потім залили кип’ятком) Остапа Нижанківського – священика УГКЦ, відомого композитора, диригента, видатного кооператора й державного діяча ЗУНР, активного популяризатора українського хорового співу. Його сини Богдан, Нестор (піаніст, композитор, диригент і педагог), Степан у листопаді 1918 р. записалися добровольцями в УГА. Згодом її колишні вояки музикували в різних мистецьких колективах, створених у таборах для військовополонених.

Фактом дієвості музичної критики є реагування часописів на мистецькі події: згадки про виконання популярних пісень у церквах і на вічах, участь духового оркестру в зустрічі поважних гостей, проведення Шевченківських вечорів, гастролі 1919 року в Станиславові Української республіканської капели під орудою Олександра Кошиця, виконання неприйнятних російських пісень тощо. Такі відгуки оцінювали мистецький рівень виконавців, популяризували музику, сприяли підтримці музик і підвищенню рівня їхньої майстерності. Критичні висловлювання стосовно доцільності поїздки капели за кордон, а не ширші виступи в ЗУНР перед вояками й пораненими у містах і селах ще раз підтверджують розуміння значимості музики в житті держави, особливо тієї, що веде війну. 


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

Лицарі волі

10:47 22 листопада 2018 року

Дорога до волі

15:59 15 листопада 2018 року|Ольга САВЧУК. Вчителька історії, директор Будинку культури села Вікторів.

Не заросла стежина до повстанської могили

15:04 08 листопада 2018 року|Ольга САВЧУК. Директор Будинку культури с. Вікторова.

«Ми живемо, поки нас пам’ятають...»

13:14 25 жовтня 2018 року|Галина АРШИНОВА. Хмельниччина

Уперше за 70 років вшанували «Нечая»

13:07 25 жовтня 2018 року|Іван ЧОРНОЛІСЬКИЙ.

Відважних було семеро

13:04 25 жовтня 2018 року|Ігор АНДРУНЯК. Член Національної спілки краєзнавців України.

Велич і біль боротьби

15:11 18 жовтня 2018 року|Олег ВІВЧАРЕНКО

«Думати тілько про життя будучих поколінь...»

17:14 09 жовтня 2018 року|Володимир ГОНСЬКИЙ

А про 100-річчя ЗУНР часом не забули?

13:37 13 вересня 2018 року|Василь БАБІЙ