:Українство
26 жовтня 2017 року.

Організована народна стихія

Степан ПРИЙМА. Ветеран ОУН—УПА.

Українська Повстанська Армія постала, як стверджувало Головне командування УПА в заяві від 25 вересня 1947 р., «з бойових груп ОУН (керованих С. Бандерою) в 1942 році в умовинах завзятої боротьби українського народу проти гітлерівських загарбників». Своїм швидким і могутнім зростанням УПА завдячує тому, що ініціативу ОУН підтримала народна стихія, спрямована на збройний спротив обом тодішнім окупантам України — нацистській Німеччині й більшовицькій Московії. Ця стихія була такою сильною, що під її тиском керівництво ОУН відступило від початкового плану одностайного виступу повстанських збройних сил одразу на всій території України і погодилося на створення відділів УПА на окремих теренах з урахуванням їхньої політичної і психологічної готовності. 

Немає сумніву, що в тих умовах повстанські збройні загони створились би й без ініціативи ОУН, однак у формі дій самостійних отаманських загонів, як це було у 1917—1923 рр. Завдяки ж ОУН народна стихія політично й організаційно оформилась в Українську Повстанську Армію під одним військовим командуванням і одним політичним керівництвом.

Перший відділ УПА зорганізував уродженець Полісся Сергій Качинський на псевдо «Остап». На перший погляд це було несподівано, адже Полісся — одна з найвіддаленіших від центрів українського повстанського руху та найбільш гноблених окупантом частин Західної України. Однак усе пояснює передісторія УПА. Основним тереном діяльності українського визвольного руху УВО і ОУН була, без сумніву, Галичина. Та після процесу над 

С. Бандерою і масових арештів у Галичині центром уваги ОУН на окупованих Польщею теренах стали північноукраїнські землі — Волинь, Полісся і Холмщина, а також Сокальщина як вихідна база. На цих теренах було створено окремий провід. Військову референтуру в ньому очолив Василь Сидор, котрий виїхав на Полісся і Волинь як уповноважений Проводу ОУН. Він схвалив проект «Остапа» і взявся за організацію інших відділів. Чималою мірою сприяла цьому зустріч В. Сидора із сотником Р. Шухевичем, тоді командиром допоміжних поліційних частин на білоруському Поліссі. В рядах революційної ОУН (ОУНР) його вважали великим авторитетом у сфері військової політики. 

Повстанські настрої панували також на Волині, тож незабаром і вона вкрилася мережею загонів УПА. Спонукала до цього ситуація, створена гітлерівськими окупантами. На окуповані терени прибули різні «крайсгауптмани», «ландвірти» — «спеціалісти» з пограбування української землі. А разом з ними велика кількість каральних команд — гестапо, СД, жандармерії, шутц-поліція, таємна військова поліція тощо.

Українці холодно сприйняли прибуття окупантів у міста й містечка Галичини та Волині. Німці взяли владу в областях, округах і повітах. Польські активісти та особи німецького походження, так звані «фольксдойчери», запропонували гітлерівцям свої послуги як інформатори. Окупаційна влада також намагалася залишити у себе на службі українців, які лояльно ставилися до  націонал-соціалістів. А от у сільській місцевості становище гітлерівців було незавидним. Села були українськими, там гітлерівцям не вдалося навербувати собі сексотів. Тож про те, що там діялося, німці нічого не знали. Головами сільрад і міліціонерами там залишилися люди, які працювали на адміністративний апарат ОУНР. Провід ОУНР видав інструкцію, де було вказано, що їхня праця має бути допомогою українському народові, а не служінням окупантові.

У таких нелегких умовах ОУНР зуміла вишколити багатьох своїх членів зі знанням німецької мови та скерувати у гітлерівський адміністративний апарат, а то й у політичні та розвідувальні формації. Це дало можливість Проводові ОУНР своєчасно отримувати потрібну інформацію. Німецька влада підтверджувала, що кожний наказ із Берліна через 24 години був відомий бандерівцям. Окупаційний режим створив на українських землях «арбайтсамти» — біржі праці, які стали масово вивозити молодь на тяжкі роботи в Німеччину. Потім почав обкладати податками, які людям довелося сплачувати зерном, м’ясом, молоком. Такий масовий грабунок українського села називали «здачею контингенту». Хто не міг здати свою норму, того карали: спочатку відправляли в карні табори, потім — у концентраційні. Німецькі урядовці і поліціянти поводилися з людьми дуже грубо, прилюдно фізично карали їх. Для єврейського населення гітлерівці створили гетто. Спочатку євреїв грабували і гнали на важкі роботи, а пізніше розстрілювали та знищували в концентраційних таборах. 

Від рук гітлерівських окупантів гинули провідні діячі ОУНР. Приміром, 25 липня 1942 р. на одній із вулиць Києва застрелили Дмитра Мирона-«Орлика». У Львівській тюрмі на Лонцького загинув Андрій Марченко, в концентраційному таборі «Освенцім» — Юліан Петренко, в «Аушвіці» замордовано двох братів Степана Бандери — Олексу і Василя. Пізніше на Херсонщині від рук гестапо загинув третій брат провідника — Богдан. Гестапо почало прилюдно розстрілювати українців-заручників — за одного вбитого німця відбирали життя в десятків українців. 

Але гітлерівський терор не мав ніякого впливу на діяльність ОУНР у плані створення УПА, яка стала на захист свого народу від різних ворожих зайд на українській землі. У 1942 р. у Галичині вже діяли боївки СБ, а пізніше — Українська Самооборона. Вони уникали сутичок із вермахтом. Чимало представників верхівки вермахту знали про реальне становище в Україні і також уникали сутичок з підпільниками. Як відомо, напередодні німецько-совєцької війни Провід ОУНР, користуючись прихильністю вищих чинів німецького вермахту, підготував групу військовиків, які пройшли добрий вишкіл. З них згодом було сформовано «Дружину Українських Націоналістів» («ДУН»). Німці ж дали цій частині назву «Нахтігаль» (укр. — «Соловейко»). Казали: за гарний спів. Члени куреня «ДУН» присягнули на вірність Українській державі. З початком війни курінь «ДУН» через Львів і Тернопіль рушив на схід і дійшов до Юзвино біля Вінниці. Тут від зв’язкових ОУН бійці довідалися, що гітлерівці виступають проти Української держави. Старшини куренів на чолі з Романом Шухевичем заявили, що не підуть на фронт. Після великої напруги (обійшлося без військового суду) вояки куреня проходили вишкіл у військовій референтурі ОУН, що отримала 600 добре підготовлених інструкторів для вояків Української Повстанської Армії, яку очолив генерал «Тарас Чупринка» — колишній старшина куреня «Нахтігаль» Роман Шухевичѕ

У 75-ту річницю створення УПА згадаймо тих, хто віддав життя в боротьбі за волю України. Вони вступали в нерівні бої з німецькими та російсько-імперськими загарбниками, щоб довести світові: Україна хоче жити власним незалежним життям. Загиблі вояки і командири УПА йшли у бій з глибокою вірою, що їхніми слідами підуть нові покоління, які довершать розпочату святу боротьбу за свободу. Тисячі відомих і невідомих воїнів —героїв з усієї України закликають виконати їхні заповіти: «Прирікаємо перед маєстатом полеглих продовжувати одностайними силами вести дальше боротьбу за волю України аж до остаточної перемоги. Упавшим лицарям-героям віддаємо вояцький салют за їхні заслуги та пролляту кров в боротьбі за волю України».

Коли упівців оточувало щільне кільце ворога, вони вперто оборонялися до останнього патрона, який залишали собі, щоб не потрапити в лапи загарбника. Їхні тіла ворог старався захоронити в таємних могилах, щоб вирвати з народної пам’яті імена борців за волю України. 

Працюючи під керівництвом Ореста Дичковського у науковому відділі Всеукраїнського братства УПА, я займався пошуком таких могил у Львівській області, де був зв’язковим розвідником у кущовому повстанському окрузі. Через львівський «Меморіал» (голова — доцент «Львівської політехніки» пан Павлів) оформив дозвіл на цей пошук, а також викриття агентів НКВС та КДБ, які завдали великої шкоди в нашому кущі. Після довгих пошуків у селі Великополі біля церкви знайшов таємне поховання боївки СБ «Підкови». Там за сприяння отця Степана Гриньківа (уродженця села) насипано високу могилу на костях полеглих і відправлено панахиду за участю численних симпатиків УПА Львівщини.

З допомогою п. Павліва нам вдалося віднайти агента НКВС під псевдонімом «Дзвін», якого було направлено до УПА, а після виконання завдання він перейшов у опергрупу НКВС. Одружився в селі івано-Франкове і жив на вул. Садовій, 22. Ним виявився Петро Братків — уродженець с. Дзурина Чортківського району Тернопільської області. За зрадницьку роботу зазнав справедливого покарання: двоє його синів стали психічно хворими. 

У час моєї роботи як члена Братства УПА Орест Дичковський організував наукову конференцію «Організація Українських Націоналістів і Українська Повстанська Армія. історія, уроки, сучасність». У  ній взяли участь 757 осіб, у тому числі 65 науковців. Було заслухано 22 доповіді та повідомлення. У 1995 р. Орест Дичковський став ініціатором і засновником Прикарпатського військово-спортивного ліцею-інтернату. із 1 вересня 2000 р. він став головою наглядової ради ліцею, нагороджений медаллю «Захисник Вітчизни» (1999 р.) та орденом «За заслуги» III ступеня (2005 р.), а в 2006 р. очолив Івано-Франківську обласну організацію Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих. Хай земля йому буде пухом! Він боровся і передчасно загинув за волю України!..

Згадаймо в молитві на Покрову воїнів УПА, що полягли в боротьбі за волю України, починаючи від Головнокомандувача УПА генерала «Тараса Чупринки» і закінчуючи рядовими вояками. Вшануймо всіх лицарів як героїв України та віддаймо їм честь!      


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

Звідки ота сила

15:09 14 листопада 2017 року|Сергій АДАМОВИЧ. Доктор історичних наук, професор ПНУ ім. В. Стефаника.

На Калущині вшанували чин «гамаліївців»

14:58 14 листопада 2017 року|Іван ЧОРНОЛІСЬКИЙ

У ролі патрона Українського королівства

14:51 02 листопада 2017 року|Віктор ІДЗЬО. Директор інституту Східної Європи, завідувач кафедри українознавства унівеpситету «Львівський Ставро-пігіон», доктор істор

Джерела Повстанської Армії

14:01 26 жовтня 2017 року|Михайло МУЛИК. Голова Івано-Франківської станиці колишніх вояків дивізії «Галичина», почесний громадянин м. Івано-Франківська.

Боротьба — до перемоги

13:16 19 жовтня 2017 року|Вл. інф.

Хто вбив мого батька?

13:14 19 жовтня 2017 року|Степан БОЙКО

Останні роки партизанської боротьби в Галичині

10:56 12 жовтня 2017 року|Іван КМЕТЮК. Заступник голови Надвірнянської районної організації Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. В. Стуса.

Японський фактор у політиці ОУН

12:46 05 жовтня 2017 року|Степан Геник. Професор.

Останній бій

12:44 05 жовтня 2017 року|Сергій АДАМОВИЧ

Природа варварів не змінилася...

14:51 14 вересня 2017 року|Степан БОЙКО