Українство:Людина
09 жовтня 2010 року.

Організатор українських лікарів

Євген Озаркевич започаткував створення української медичної термінології, преси і товариства

Володимир КАРИЙ. Видавець, член НСЖУ. м. Сня

10 жовтня село Белелуя на Снятинщині відзначає свій 600-літній ювілей. У другій половині XIX ст. воно стало відомим далеко за межами Покуття як село, в якому жили і творили фольклорист Порфирій Бажанський, громадсько-політична діячка, письменниця Наталя Кобринська, священича родина Озаркевичів. З цієї нагоди у видавничій фірмі «Прут Принт» побачило світ друге видання книжки Петра Арсенича «Родина Озаркевичів». Днями відбулася презентація цієї книжки та науково-практична конференція з історії села Белелуї.

Сьогодні «Галичина» пропонує своїм читачам розповідь про одного з представників відомої галицької родини  Озаркевичів — Євгена, який є уродженцем Белелуї.


У час національного відродження все більше повертається із вимушеного забуття імен творців української культури, літератури, науки. До них належить і Євген Озаркевич (1861—1916 рр.), який своєю діяльністю 100 років тому започаткував розвиток новітніх національних наукових шкіл. Даремно в офіційних виданнях УРСР, в історичних працях, довідниках шукати імені Є. Озаркевича. Його активна діяльність у становленні української медицини, співпраці в НТШ з Михайлом Грушевським та Іваном Франком, редакційна та наукова діяльність стали достатнім приводом для тих, хто був 70 років при владі, щоб його ім’я викреслити, здавалося, назавжди з нашої історії.

Український лікар, дійсний член НТШ у Львові, автор перших в нашій історії наукових медичних праць, опублікованих українською мовою, засновник і редактор «Лікарського збірника» НТШ — першого науково-медичного видання українською мовою, перший укладач наукової української медичної термінології, автор багатьох науково-практичних та громадсько-політичних публікацій — такий неповний перелік того внеску у розвиток української культури і науки, який належить Євгенові Озаркевичу.

Народився Євген Озаркевич в с. Белелуї Снятинського повіту у родині священика Івана (Іоана) Озаркевича. Озаркевичі — шляхетського походження священичий рід, що прославився  культурницькою і громадсько-політичною працею ще від середини ХIХ століття, три його покоління залишили політичний слід в історії Галичини. Дитинство Євгена пройшло в заможному домі з глибокими культурними традиціями. За будинком був прекрасний сад з чудовими алеями для прогулянок. Дім Озаркевичів був осередком української культури, і серед друзів та рідних його називали «Руські Атени». Тут збиралися духівники околичних місцевостей, приїжджали знаменитості зі Львова, Чернівців, навіть з Великої України.

Атмосфера цього патріотичного дому залишила відбиток на все життя Євгена. Прагнучи навчатися рідною мовою, 15-літній Євген перейшов до Львівської академічної гімназії з українською мовою навчання. Учнів-українців на той час було небагато, і львівські гімназисти радо прийняли Євгена, який відразу влився до гурту національно свідомої української молоді.

Великий вплив на формування свідомості молодого гімназиста мав іван Франко, який бував у домі Озаркевичів. За спогадами Лонгина Озаркевича, коли він у вересні 1878 р. проїздом до Відня зупинився у Львові, тоді Євген, учень VII класу гімназії, відпровадив брата до Івана Франка. Вже наступного року Євген Озаркевич належав до комітету, який почав за редакцією І. Франка видавати «Дрібну бібліотеку».

Після закінчення гімназії восени 1879 р. Є. Озаркевич записався на медичний факультет Віденського університету і там зразу ж став одним із найактивніших членів української громади, вступив до товариства «Січ», виступав з рефератами і доповідями. Кілька разів Є. Озаркевича обирали головою відділу «Січі».

1893 року, будучи вже лікарем у Стрию, Є. Озаркевич вступив до НТШ. Дійсним членом НТШ його обрали 1899 року під час перших виборів дійсних членів.
 Після переїзду до Львова на засіданні Математично-природописно-лікарської секції (МПЛС) 7 лютого 1898 р. він вніс пропозицію видавати окремий лікарський збірник та утворити окрему Лікарську комісію.

«Лікарський збірник» мав бути квартальником, в якому були б вміщені відомості з усіх галузей медицини, оригінальні праці та реферати своїх і зарубіжних авторів. Фактично це була перша спроба створити медичну наукову літературу українською мовою. Євгена Озаркевича як ініціатора обрано його редактором, головою Лікарської комісії — Щасного Сельського, а його заступником став той же Євген Озаркевич. Видання збірника лежало переважно на ньому, активно він працював у Лікарській комісії. Її головою став 1902 р.

Насамперед Євген Озаркевич намагався залучити до співучасті в праці комісії та виданні збірника якнайбільше українських лікарів, для чого розіслав 110 запрошень до лікарів в Австро-Угорщині та 20 запрошень — на Велику Україну.
Видані Є. Озаркевичем упродовж чотирьох років шість випусків «Лікарського збірника» становлять значний внесок у розвиток української медицини, який ще досі не досліджено. Кожний випуск обсягом 90—100 сторінок складався з трьох розділів: оригінальні наукові статті, справоздання  і термінологія. В усіх випусках опубліковано 24 наукові статті (загальним обсягом близько 230 сторінок), авторами яких були 13 українських лікарів і науковців, у тому числі професор і. Горбачевський (Празький університет), Є. Кобринський (Прага),
О. Дакура, В. Янович і М. Олійник (Відень) та інші. Наукові статті підготовлено на рівні вимог тогочасних європейських журналів, вони широко цитують фахову літературу, обговорюють та зіставляють результати з працями німецьких та інших авторів.

Розділ «Термінологія» опрацьовував Є. Озаркевич. У ньому він опублікував понад 20 сторінок німецько-українського та латинсько-українського словника медичних термінів, що вживалися в цьому випуску збірника. Тим самим Є. Озаркевич в останні роки минулого століття започаткував розробку української наукової медичної термінології та складання науково-медичних словників. Цю роботу він продовжив пізніше.

Цікаво зазначити, що правила, які розробив і запровадив Є. Озаркевич, залишилися значною мірою актуальними й досі, хоч пропоновані нові суто українські терміни переважно не знайшли застосування. Наголосимо також на великій толерантності Є. Озаркевича в термінологічних питаннях.

Лікарський збірник розповсюджувався не лише в Галичині, його всупереч заборонам перевозили на Наддніпрянську Україну, розсилали в бібліотеки Австро-Угорщини й інших держав. Незабаром він отримав високу оцінку сусідніх народів. На III Чеському з’їзді природників і лікарів редактор «Часопісу ческих лекаржу» д-р Семерод високо оцінив «Лікарський збірник», який редагував Євген Озаркевич, і подав його за взірець сербам, болгарам і словакам.
На той час громада українських лікарів у Львові була нечисленна, її представники зазнавали великих труднощів при спробах працювати в університеті, де медичні кафедри очолювали німецькі або польські спеціалісти.
Крім того, Є. Озаркевич є автором сотень статей з питань гігієни, курортології, української медичної термінології та лікарських порад, видав у «Просвіті» першу в Галичині книгу на медичні теми «Недуги пошестні» (1911 р., 134 с., 6 тис. прим.), «Порадник лікарський з найважливіших недуг. Як берегти дітей від хвороби» (1908, 32 с., 2 тис. прим.) та інші. Як голова видавничої комісії «Просвіти» Є. Озаркевич був ініціатором поділу всіх видань товариства на дві категорії: для неписьменних селян, які повинні були отримувати книжки за членські внески, та для освіченіших громадян, для яких книжки йшли на продаж.
Є. Озаркевич у часописах «Свобода», «Діло» опублікував ряд статей, у яких привертав увагу на впровадження в офіційних установах та громадських організаціях української мови, що мало важливе значення в часи полонізації українців. 1912 року в Кракові на підготовчому комітеті I Всеслов’янського з’їзду суспільного оздоровлення Озаркевич вніс пропозицію допустити на з’їзд промови і реферати в усіх слов’янських мовах, «щоб учасники з Галицької та Великої України виступали як одно тіло, становили національну секцію».

Але в умовах Австро-Угорської імперії не всі лікарі готові були офірно працювати на науковій і просвітницькій українській ниві. У листі до О. Козакевича від 12 лютого 1908 р. Євген Озаркевич писав: «Мимо моїх трудів, задивів і просьб загал наших лікарів відноситься до тої інституції (Лікарської комісії НТШ —
В. К.) так апатично, що після видання з найбільшим зусиллям шість випусків «Лікарського збірника» мусив се видавництво згорнути і прилучитися до спільних записок природописно-лікарської секції». і далі: «З досвіду знаю, що у Львові мало охочих до праці».

Не зважаючи на несприятливі фактори, Є. Озаркевич зробив сам, що міг, а тому його донині вважають одним із засновників новітньої української медицини.