:Українство
22 березня 2018 року.

Галицький реформатор

Як великий князь і король Роман Мстиславович на початку ХIII ст. створив давньоукраїнську державу від Карпат до Дніпра

Віктор ІДЗЬО. Доктор історичних наук.

Початок ХIII ст. був часом блискучих реформаторських перетворень в iсторiї давньої Української держави. Це робилося, як зауважив росiйський iсторик А. Пресняков, на глибинних засадах своєї нацiонально-культурної індивідуальності, яскраво вираженої за час хоча й короткого, але самостiйного полiтичного життя держави Романа Мстиславовича, «самодержця усiєї Руси», а згодом i його знаменитого сина—«короля Руси» Данила. В цей час Русь-Україна з новим столичним центром у місті Галичі перетворилася на одну з наймогутнiших держав центрально-схiдної Європи. 

«А ти, Буй-Романе, i ти, Мстиславе! Мисль одважна покликає ваш розум на дiло. Високо плаваєш ти, Романе, в подвигах ратних, як той сокiл по вiтрi ширяючи, птицю долаючи одвагою. Маєте ви залiзнi нагрудники пiд шоломами латинськими. Та й не одна країна Гунська, Литва, ще й ятвяги, деремела i половцi списи свої покидали, а голови преклонили пiд вашими мечами булатними», —  писав автор «Слова о полку Iгоревiм» про цього давньоукраїнського володаря.

З’ясуємо полiтичнi подiї, якi передували змiцненню Української держави у часи великого князя і короля Романа I. Як відомо, протягом майже всього XII ст. Русь-Україну ослаблювали кровопролитні феодальні вiйни. Жорстока боротьба мiж князями за великокнязiвський київський стiл призвела до того, що у деяких регiонах часто змiнювалася князiвська адмiнiстрацiя, iнколи цiлi династiї, що з поколiння в поколiння володiли тими територiями. Особливо це було вiдчутно в Київськiй землi, за яку боролися два князiвськi угруповання — Ольговичiв i Мономаховичiв. 

Великий князь Мстислав ізяславич, батько майбутнього володаря України-Руси від Києва до Карпат Романа Великого, мав статус київського правителя недовгий час — з 1167 по 1169 pp., але сповна використав високий престол для успішної політичної кар’єри свого юного сина, про що літописець висловлюється так: «Прислали новгородці до Мстислава, просячи сина у нього, і той дав їм Романа». 

Після зруйнування Києва в 1169 р. князь Андрій Cуздальський наступного ж року вирушив на Новгород. Новгородці, пам’ятаючи долю Києва, відчайдушно захищалися і на чолі з князем Романом розбили численне суздальське військо, що зафіксував Новгородський літопис. Але спустошення, заподіяне Андрієвою раттю, мало важкі наслідки і для Новгорода: в місті почався голод. Того ж року Андрій перекрив підвезення хліба в північне князівство, і новгородці змушені були прийняти ставленика Андрія, а князь Роман — залишити Новгород і податися на рідну землю. 

Отже, з 1172 р. у Володимирi-Волинському почав князювати син волинського i київського князя Мстислава Iзяславовича князь Роман Мстиславович, і він розпочав жорстоку боротьбу за змiцнення князiвської влади. В цей же час Галицьке князiвство пiсля розквiту в часи правлiння князя Ярослава Осмомисла i подальшої внутрiшньої феодальної вiйни з 1189 по 1199 роки під час правління останнього Ростиславовича — Володимира II вiдновило свою колишню торгово-економiчну i полiтичну могутнiсть. Але через раптову смерть князя Володимира II, який не залишив по собі законного спадкоємця, галичани, як зазначають джерела, «запросили на свiй престол волинського князя Романа». Таким чином, внаслiдок цих запросин наприкінці XII ст. відбулося злучення Галичини i Волинi в одне політичне об’єднання, столицею якого став Галич. 

Лiтописи свiдчать, що укрiплення влади Романа в Галичинi відбувалося методом масштабних каральних заходів проти норовистого галицького боярства. Можна припускати, що епопея набула рис невеликої локальної війни, внаслiдок якої частину знатних галицьких бояр було знищено, а решта змушена була втiкати в причорноморсько-нижньоднiстровськi володiння Галицького князiвства, а також в Угорщину i Польщу. 

Об’єднавши Галичину i Волинь, князь Роман Мстиславович заявив свої права на Київ, полiтичну столицю Руси, один iз найголовнiших економiчних, полiтичних i культурних її центрiв. Намагання київських князiв контролювати галицькі та волинськi землi обернулися для них втратою Києва. Нi князеві Рюрику Ростиславовичу, нi князям Ольговичам не вдалося зберегти позицiї в старiй столицi, і Київ внаслiдок тiльки одного удару вiдкрив свої ворота перед Романовими полками. Остаточне закріплення в Києвi Романа зафіксував київський лiтописець, який наголошує, що «в 1201 році князь Роман володiв Галичем, Володимиром i Києвом». 

Здобувши київський великокнязівський престол, князь Роман Мстиславович остаточно припинив мiжкнязiвськi чвари i запропонував реформаторський законодавчий проект під назвою «Добрий порядок для Руси». В його вступнiй частинi володар Руси-України пропонував зробити так: «щоб кожний князь не мiг грабувати i вiдбирати волостi, що не належать йому». Князь Роман вiдзначав у своєму законопроекті, що як тiльки постає безладдя у державi і серед князiв починається боротьба, одразу ж це використовують половцi і нападають на неї. 

«Добрий порядок...» Романа зводився до головної умови: в разі смертi чільника держави право вибору великого київського князя мають шість володарiв Руси-України, а саме: князі суздальський, cмоленський, чернiгiвський, галицький, волинський i полоцький. Якщо хтось iз князiв розпочне вiйну один проти одного, то володар Руси-України судить їх чи мирить. Якщо на когось вiйною прийдуть половцi, угри чи поляки, або якийсь iнший народ, i сам той окремий князь не може оборонитися, тодi великий князь повинен надати допомогу вiд усiєї держави. Князь Роман Мстиславович запропонував у своєму «Доброму порядку...» передачу великокнязiвського престолу вiд батька до сина, як це було заведено у країнах Центральної та Захiдної Європи. Очевидно, князя Романа можна назвати першим володарем Руси-України i реформатором давньої Української держави. 

Об’єднання великим князем Романом Руси-України було визнано вітчизняними лiтописцями як надзвичайно важливу подiю 1200 р.: «Початок князювання великого князя Романа, самодержця усiєї землi Руської, князя Галицького». Об’єднані великим князем Романом володiння Київщини, Волинi i Галичини справді давали йому право титулувати себе саме «самодержцем усiєї землi Руської», оскiльки тiльки володiння Києвом як номiнальною столицею Руси давало право на вживання цього титулу. Це може означати, що цей титул Роман почав вживати пiсля приєднання до своєї Галицько-Волинської держави Києва i усього Київського князiвства. 

З приводу перенесення Романом Великим столиці з Києва в Галич чітко записано у «Київському синопсисі», який було перевидано в 1674 р. із давньокиївського Синопсису ХIII ст.: «Роман престол же Київського самодержав’я переніс із Києва до Галича». Слід наголосити, що це важливе історичне джерело російські історики ніколи не застосовували, натомість намагалися зробити спадкоємцем давнього Києва Москву, а не Галич. 

Отже, можна наголошувати, що з 1200 р. Українська держава постає як єдина політична і торгово-економічна та культурно-релігійна інфраструктура, яка існує протягом усього часу правління великого князя і короля Романа.

По тім до Романа прийшло і міжнародне визнання. Давньоукраїнська держава на початку ХIII ст. стала в ряд наймогутнiших держав Європи. Шлюб із вiзантiйською принцесою Анною, дочкою вiзантiйського iмператора іссака II Ангела, підніс міжнародний статус самого Романа. Джерела дають підстави вважати, що великий князь Роман мав такий авторитет у Європi, що Папа Римський Іннокентій III вступив з ним у масштабнi полiтичнi зв’язки i запропонував йому провести релiгiйну реформу, додавши до цього своє благословення, захист апостольської церкви Святого Петра i коронування Романа на короля Руси. Коронація великого князя відбулася в Галичі навесні 1204 р. 

Змiцніла за час правління Романа давньоукраїнська держава зразу ж стала учасником масштабних загальноєвропейських подiй. Французький хронiст середини ХIII ст. Адберiк з Труа-Фонтен казав, що король Руси-України Роман втрутився у боротьбу за корону Германської iмперiї, пiдтримуючи гогенштавфенiв проти вельфiв i напав на союзника вельфiв польського князя Лешка. Cамi ж реформаторські процеси в Русі-Україні у час короткого володарювання великого князя і короля Романа ще дуже мало вивчено. Історики москвофільського напряму применшували роль Українського королівства і звужували діяльність Романа Мстиславовича до рамок тільки Галицького князівства. 

На нашу думку, якщо на початку ХIII ст. тодішні західні джерела називали коронованого Папою Римським Іннокентієм III великого князя Романа «королем», а Руський літопис — «самодержцем всієї Руси», то не можна трактувати короля Романа як удільного галицького князя. Масштаби його політичної діяльності виходять далеко за рамки Галицького князівства, як і навіть Руси-України. Спираючись на джерела й наукові праці, почерпнуті мною в 2016—2017 роках у Секретному Ватиканському архіві та Бібліотеці Папського Григоріанського університету, можу наголосити, що стольним градом великого князя і короля Руси-України Романа Мстиславовича на час його коронації в травні 1204 р. посланцями Папи Римського Іннокентія III був давній центр Прикарпаття та Дністро-Подунав’я — Галич. 

Вiдомо, що у 1201 р. великий князь Руси-України Роман Мстиславович одружився з Анною, дочкою вiзантiйського iмператора, i став союзником Вiзантiйської iмперiї. Це втягнуло Русь-Україну в складнi полiтичнi справи в Європi, де наприкiнцi ХII — на початку ХIII ст. були досить сильними суперечності мiж захiдноєвропейськими державами i Вiзантiйською iмперiєю. Хоч Папа Римський Iннокетiй III (1198—1216 рр.) закликав католицький Захiд до нового хрестового походу в Єгипет, однак невдовзі напрям змiнився в бік Вiзантiйської iмперiї. Приводом до вторгнення хрестоносцiв стала внутрiшня боротьба за її престол. Візантійського імператора Іссака II Ангела скинув з престолу його брат — Олексiй III, який правив з 1195 по 1203 рр. і хрестоносцi використали цю боротьбу як привiд до втручання у внутрiшнi справи Візантії. Вони відновили на престолі іссака II Ангела, а Олексiй III змушений був утiкати. Та скоро хрестоносці, незадоволенi своїм ставлеником, пограбували i розорили Константинополь.

(Далі буде)


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

Галицький реформатор

14:29 12 квітня 2018 року|Віктор ІДЗЬО

«Крути» під Хустом

15:06 20 березня 2018 року|Юрій КРИВЕНЬ

Краще впадь, а не зрадь

16:12 13 березня 2018 року|Степан ГЕНИК. Професор

Життя, офіруване Україні

15:19 01 лютого 2018 року|Іван ЖИРИК. Голова правління Івано-Франківської обласної організації «Чорний Ліс».

Наші втрати не були марними, —

15:18 01 лютого 2018 року|В. М.

Незламна «Сурма»

15:12 01 лютого 2018 року| Софія МИСЬКО. Керівник гуртка «Юні політологи» Центру патріотичного виховання молоді ім. С. Бандери.

Уроки Крут актуальні й досі

15:35 30 січня 2018 року

Тріумф українства

16:03 23 січня 2018 року

Сім думок про українську соборність

14:40 22 січня 2018 року|Сергій АДАМОВИЧ. Депутат обласної ради, доктор історичних наук, професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.