:Українство
31 травня 2018 року.

Галицький реформатор

Як великий князь і король Роман Мстиславович на початку ХIII ст. створив давньоукраїнську державу від Карпат до Дніпра

Віктор ІДЗЬО. Доктор історичних наук.

(Закінчення. Початок у «Галичині»  за 22 березня, 12 квітня)

Отримавши порубiжнi землi Київщини, князь Роман перетворився на удiльного князя із зобов’язанням охороняти Київську землю вiд нападiв половецької орди, що було загальною зовнішньополітичною проблемою всіх великих київських князiв. Князь Рюрик київський, знаючи ратнi доблесті князя Романа, вирiшив з його допомогою приборкати небезпечних пiвденних сусiдiв. За свiдченнями захiдноєвропейських хронiстiв, князь Роман здiйснив кiлька великих походiв проти половців i зупинив їх нашестя. Сучасник подiй вiзантiйський iсторик Нiкiта Хонiат докладно розповiв про вiйськовi кампанiї князя Романа проти половцiв у 1197—1198 рр. Згiдно з його свiдченнями, половцi вдерлися у Вiзантiйську iмперiю, спустошили землi, що прилягали до Костянтинополя, i пiдступили до самої столицi. Та князь Роман Мстиславович раптово напав на них, пройшовся їхніми тилами, завдавши нищівного удару, і тим врятував Вiзантiю.

У 1202 р. великий князь Роман Мстиславович, уже могутнiй володар Руси-України, повторює похiд на половцiв, що вiдображено в давньоукраїнських джерелах. Вони повiдомляють, що половецька орда несподiвано напала на Русь-Україну i з великою здобиччю поверталась додому. Князь Роман з великим вiйськом наздогнав половцiв за рiчкою Россю, вiдбив усiх полонених i награбоване, а потiм увiйшов на половецьку землю та розгромив орду. У 1203 р. великий князь Роман Мстиславович знову органiзував великий похiд проти половців i завдав їм вiдчутного удару. Давньоукраїнськi лiтописцi порiвнювали його з переможцем половцiв — великим предком, Київським князем Володимиром Мономахом. 

Втручання у вiйну мiж Вiзантiйською iмперiєю i Половецькою державою на боці Вiзантiї дає право говорити, що у князя Романа були дружнi взаємини з вiзантiйськими iмператорами, можливо, iснувала традицiйна союзницька угода, підсилена його шлюбом у 1200 р. з вiзантiйською принцесою Анною. Такий погляд пiдтверджують i джерела. Новгородський лiтопис вiд 1200 р. пише, що «новгородець Добриня зустрiв у Костянтинополi посольство вiд князя Романа на чолi з Твердятою Остромиричем». На нашу думку, це посольство укладало союз мiж Вiзантiйською iмперiєю i Руссю-Україною, в основі якого був i шлюб князя Романа Мстиславовича з вiзантiйською принцесою Анною. Принаймні її приїзд до Руси-України 1200 р. i народження 1201-го князя Данила Романовича підтверджують це. 

Характерно, що реальнiсть особи вiзантiйської принцеси Анни вдалося встановити на основi того, що над її могилою в мiстi Володимирi-Волинському, як сказано в лiтописi вiд 1289 р., «внук Романа, князь Мстислав Данилович спорудив каплицю-ротонду в честь своєї бабки Анни, великої княгинi Романової», як її називають українські лiтописи. Тобто велику княгиню Анну було поховано не як звичайну українську княгиню у православному соборi, а як вiзантiйську принцесу-царiвну з усіма належними почестями для двору вiзантiйських iмператорiв. Анна, до речі, не була бездiяльною «великою княгинею» у час вiдсутностi великого князя і короля Романа, а з малолiтнiми синами Данилом i Васильком самостiйно управляла Руссю-Україною, як зауважує Київський літопис, «княжила сама». Тiльки так можна зрозумiти те, що велику княгиню Анну по смертi великого князя Романа пiдтримувала вся торгово-ремiснича знать, усi мiста i дрiбнi феодали. Лише iмператорсько-королiвське походження пояснює її претензiї «княжити самою», управляти Українською державою ХIII ст. вiд iменi свого малолiтнього сина Данила, майбутнього короля Руси-України. 

Епоха короля Романа завершилася передчасно, на перешкоді став дещо нелогічний випадок під час військової виправи на польські землі. Ось що коротко сповiщав про це Лаврентiївський лiтопис: «Iде Роман галицький на ляхiв, i взяв лядськi мiста i сталося з ним». Густинський лiтопис дещо уточнює причину походу Романа у Польщу: «В це ж лiто Роман Мстиславович розгнiвався вельми i зiбравши велику кiлькiсть воїв пiшов на державу Польську, хотячи ляхiв i вiру їх погубити i пiшов до Люблiна i взяв в облогу його... I там, пiд Завихвостом, градом ранений i вбитий був цей великий i хоробрий славний наш князь Роман Мстиславович». 

історик XVIII cт. В. Татищев, спираючись на цiлком достовiрнi джерела, пише: «В кiнцi лiта цього Роман, бачачи, що вiд полякiв нiякого йому задоволення не вчинено, зiбрав вiйсько i пiшов у Польщу до Люблiна i взяв два мiста i частину вiйська вiдпустив до Сандомира для розорення польської землi i багато сiл попалив. Та почувши, що поляки iдуть проти нього, сам з усіма полками пiшов до Сандомира. Перейшовши через Вiслу, став на березi i почав посилати усюди роз’їзди, щоб довiдатися, де вiйсько польське, та не змiг нiяких певних вiстей отримати. В цей же час приїхали до нього посли польськi просити миру, i вiн, маючи з ними розмови, зрозумiв, що вони не уповноваженi вести з ним переговори про мир, послав з ними своїх послiв до Лешка узнати про реальний намiр польського князя, сказавши, що вiн до отримання вiдповiдi стоятиме на цьому мiсцi i розорювати Польщу бiльше не буде. А Лешковi посли договором i клятвою завірили Романа, що з їх сторони нiяких дiй воєнних не буде, що перемир’я буде десять днiв. На це Роман понадiявся та повелiв усi посланi по землях Польщi загони для розорення повернути в полки. I, вичiкуючи вiдповiдi до вказаного дня, вважав себе в безпецi i не думав про те, що поляки можуть порушити договiр i раптово напасти на нього. На сьомий день пiсля вiд’їзду послiв, 13 жовтня, вiн поїхав з невеликою кiлькiстю людей на полювання i був зовсiм недалеко вiд полякiв. У цей же час дозор iз декiлькох полякiв стояв у лiсi i, побачивши Романа, швидко виїхав зі своїх полкiв й напав на Романа. Роман, бачачи таке нещастя, мужньо оборонявся й декiлькох полякiв убив. У цей же час у полках побачили i на допомогу йому поспiшили. Король Роман був тяжко проколотий списом, його заледве вiдбили у полякiв i привезли в обоз ледве живого. Полякiв усiх, кого полонили, порубали без милосердя, а король Роман того ж дня помер. Тисяцький Романiв, взявши його тiло, повернувся з усiм вiйськом в Галич. Князь Лешко же з польським вiйськом хоча не далі як у пiвдня до руських вiйськ був, наступати побоявся i повернувся». 

Як відомо з джерел, спочатку великий князь і король Роман був похований в Успенському соборі у Галичі, та коли його дружина велика княгиня Анна в 1214 р. отримала в управління місто Володимир, то перепоховала свого чоловіка Романа в кафедральному соборі цього міста, де він покоїться до нинішнього дня... Факти свідчать, що Роман Мстиславович не хотів воювати з Польщею. Він напав на неї, щоб примусити краківського князя Лешка прискорити надання йому дозвoлу на прохiд через польські землi свого вiйська в Саксонію на допомогу Фiлiпу Швабському. Князь Лешко кракiвський як учасник другої коаліції на чолi з Папою Римським іннокентієм III i принцом Отоном тим часом зволiкав з просьбою володаря Руси-України. Отож Роман вiйськовою виправою, розоренням польських земель хотів змусити Лешка відкрити «коридор» у Саксонiю. 

Такi нашi мiркування пiдтверджують i свiдчення лiтописiв: «Роман розгнiвався на полякiв». Як тiльки польськi посли дали зрозумiти йому, що такий дозвiл буде, король Роман одразу ж припинив розорення польських земель. Зі свiдчень польського хронiста Богухвала стає зрозумiло, що кракiвський князь Лешко під час тривалих переговорiв з Романом вiдмовляв його вiд втручання у велику вiйну в Центральнiй Європi. Проте давньоукраїнський правитель вперто гнув свою лінію. Звісно, його участь в європейськiй вiйнi була б дуже цiкавою, якби не випадковiсть чи безпечнiсть Романа, які стали причиною його смертi. 

На нашу думку, великий князь і король Руси-України Роман Мстиславович вступив у вiйну на боцi сина iмператора Фрiдрiха I Барбаросси Фiлiпа Швабського через iнтереси свого вiзантiйського родича, якого вiн хотів бачити вiзантiйським iмператором. Коронацiя на iмператора священної Римської iмперiї Фiлiпа Швабського вирiшувала і долю вiзантiйського престолу, на якому, за задумами Романа, Філіпа Швабського і Олексія IV, повинен був посісти саме останній. Перемога коаліції Фiлiпа Швабського i візантійського імператора Іссака II Ангела та його сина Олексія IV могла докорiнно змiнити полiтичну ситуацію в Європi... 

Осліпивши свого брата іссака II і посадивши його у в’язницю, новий візантійський імператор Олексій III Ангел пощадив його сина царевича Олексія, який у березні 1202 р. втік до Німеччини, правитель якої Філіп Швабський був одружений з його сестрою Іриною. У 1203 р. за допомогою хрестоносців колишній візантійський імператор Іссак II Ангел зі своїм сином Олексієм IV знову зайняли візантійський престол, який підступно відібрав у них молодший брат Олексій III. Але вже в 1204 р. хрестоносці, незадоволені тим, що їм не виплатили обіцяних грошей, захопили Костянтинополь, пограбували його і допомогли Олексію V скинути візантійських імператорів-співправителів іссака II Ангела і його сина Олексія IV. Наприкінці січня 1204 р. Іссаак II Ангел помер, і тоді його син Олексій IV Ангел, ще раз повторимо, рідний брат дружини Романа принцеси Анни, втік до Руси-України. Він і далі перебував у союзі із королем Романом та претендентом на західноєвропейський імператорський трон Філіпом Швабським, і вони збиралися відновити його на візантійському престолі. 

Ставши повновладним володарем Руси-України, великий князь Роман Мстиславович зумiв приборкуванням великих феодалiв припинити чвари в державi та встановити спокiй, ввівши нове законодавство у виглядi «Доброго порядку для Руси». Цей проект Романа Мстиславовича не допускав дроблення держави i встановив засади західноєвропейської системи в передачi влади в Руси-Україні — вiд батька до сина, що відвертало будь-яку загрозу єдностi держави. Однак великий князь і король Руси-України Роман на останнiй крок у своїх реформаторських устремліннях, тобто на релiгiйне зближення з католицьким Заходом, не пiшов, хоча Папа Римський іннокентій III, вловивши суть реформацiйних процесiв в Українській державі, відразу ж вiдгукнувся i надав великому князю Роману «захист меча апостола Петра i королiвську корону». 

Будучи пов’язаним полiтичною i династійною угодою з Костянтинополем, Роман не наважився впровадити релiгiйну унiю. Очевидно, для цього ще не визрiли політичні та релігійні умови. Отже, у статусі західноєвропейського королівства Русь-Україна зі столичним Галичем і королем Романом I діяла лише рік — з 1204-го, часу коронації Романа, до його військового походу в Німеччину у 1205 р. Цей похiд, що так трагiчно закiнчився для західноєвропейських прагнень Руси-України, був логiчним продовженням політичних, торгово-економiчних устремлінь галицького правителя. Великий князь і король Руси-України Роман Мстиславович своєю реформаторською дiяльнiстю змiг здійснити майже неймовiрне — створив Українську державу вiд Карпат до Днiпра. 


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

Мені не буде соромно…

20:37 09 серпня 2018 року|Богдан ГОЛОД. Журналіст, лауреат міської літературної премії ім. І. Франка.

Бойові дороги нескореного

16:03 10 липня 2018 року|Іван КМЕТЮК

«Лис» — останній бандерівець Станіслава

13:01 28 червня 2018 року|Зіновій БОЙЧУК

«Лис» — останній бандерівець Станіслава

12:42 25 травня 2018 року| Зіновій БОЙЧУК

За упокій душ родини «Бурлаки»...

09:26 10 травня 2018 року|Іван ЖИРИК

Їм світила велика ідея

14:47 26 квітня 2018 року|Василь ВЕРИГА

Галицький реформатор

14:29 12 квітня 2018 року|Віктор ІДЗЬО

Галицький реформатор

15:25 22 березня 2018 року|Віктор ІДЗЬО. Доктор історичних наук.