:Українство
12 квітня 2018 року.

Галицький реформатор

Як великий князь і король Роман Мстиславович на початку ХIII ст. створив давньоукраїнську державу від Карпат до Дніпра

Віктор ІДЗЬО

(Продовження. 

Початок — 22 березня)

 

Iз літописних свiдчень видно, що князь Роман Мстиславович у полiтичнiй боротьбi у Візантії пiдтримував саме імператора Ісаака II Ангела, з донькою якого — принцесою Анною — був одружений. Це й пояснює те, що вiн виступив проти правлячих кiл Священної Римської iмперiї i Папи Римського іннокентія III. Причому як політичний дiяч час для того вiн вибрав досить зручний. У 1203—1204 рр. у Захiднiй Європi спалахнула вiйна за iмператорську корону Священної Римської iмперiї. У самiй Нiмеччинi у боротьбу за неї вступили два великих угруповання, які очолював Гогенштауфен (так називалася династія південно-німецьких королів та імператорів Священної Римської імперії (1138—1254. — Ред.) Фiлiп Швабський, що спирався на графiв i баронiв Схiдної Нiмеччини, i його противник Оттон IV, син Генрiха Льва i племiнник Рiчарда Левове Серце, який спирався на нiмецьких магнатiв Нижнього Рейну i Вестфалiї. Його пiдтримував і Папа Римський Iннокентiй III. Сили були рiвними i боротьба точилася довга i кровопролитна. У зв’язку iз цiєю ситуацiєю будь-яка пiдтримка для однiєї зі сторiн мала вирiшальне значення. 

1204 р. Папа Римський Iннокентiй III, знаючи не лише про перемоги Романа Мстиславовича в Литвi, над дикими половцями та угорцями, а й те, що великий князь Руси-України планує вступити у вiйну на боцi Фiлiпа Швабського, оскільки дружина того — візантійська принцеса Ірина — була рідною сестрою дружини Романа, провів з ним переговори. Він намагався втягнути великого князя Руси-України Романа в свою коаліцію. За союз з Оттоном i Римською Церквою іннокентій III надав великому князю Роману Мстиславовичу королiвську корону і титул короля Руси-України, а також пообіцяв Руському королівству та його чільникові рiзнi полiтичнi вигоди вiд очолюваного ним Союзу католицьких держав. 

Отже, Галич в епоху правління великого князя Романа став королівською столицею всієї Руси-України. До того жоден iз галицьких володарiв не удостоювався вiд понтифіка офіційної коронації, хоч тут правили такі могутні володарі, як князі Володимир Галицький та знаменитий його син Ярослав Осмомисл. Зрештою, такої честі не удостоївся і жоден із правителів пiвнiчних країн чи польських князiвств. Втім, вивчення історії утворення королівства Руси-України Папою Римським іннокентієм III 1204 р. ще потребує ретельного дослідження відповідних матеріалів у Cекретному Ватиканському архіві. 

Але возведення великого князя Романа на престол короля, влаштоване папськими послами в Галичі, не порушило стратегічного вибору союзника давньоукраїнським володарем, яким і далі залишився Фiлiп Швабський. Французький хронiст ХIII ст., засвiдчуючи факт коронацiї Папою Римським іннокентієм III великого князя Романа на короля Руси, писав: «Король Руси по iменi Роман, вийшовши за межi своїх кордонiв, намагався пройти через Польщу в Саксонiю на з’єднання з Фiлiпом Швабським». Характерно, що в Синодику монастиря бернардинiв Святого Петра в місті Ерфуртi — одному з великих торговельних центрiв на шляху мiж пiвнiчною i пiвденною Нiмеччиною, що перебував тоді у володiннi Фiлiпа Швабського — теж є запис про те, що Роман був королем Руси: «Romanus rex Ruthenorum dedit nobil xxx marcas» («Роман, король руський, дав 30 марок»). 

Щодо залучення короля Руси-України Романа до захiдноєвропейської полiтики історик Л. Гумiльов зауважував: «Роман Мстиславович, котрий одягнув королiвську корону західно-європейського володаря, яку отримав внаслідок злучення Руси з столичним центром в місті Галичі, як полiтичний дiяч бiльше був схожий на римського солдатського iмператора III ст. чи на тюркського емiра XV ст., нiж на могутнього слов’янського, західно-європейського володаря-короля. Але вiн намагався ним стати... Король Руси Роман намагався впровадити зміни у своїй Руській державі, вже королівстві, й улаштувати її за західно-європейським зразком, тобто на зразок герцогств-графств Аквiтанiї, Ломбардiї чи Саксонiї. Його приваблював їх королівський уклад, вiн усе переймав вiд них, якщо б його перемога з Гогенштауфенами була виграною, то Русь-Україна уже при ньому перетворилась би на європейське королiвство, схоже за полiтичною структурою на Чеське, Польське чи Угорське, та тодi перехiд до католицизму уже у його час був би звичайною справою, що пiзнiше i сталося при його синовi, королю Данилі».

Сучасник князя Романа Великого вiдомий вiзантiйський iсторик Нікіта Хоніат розповiдає, як князь Роман у 1197—1198 рр. врятував Вiзантiйську iмперiю вiд половцiв. Вiзантiйське вiйсько не змогло зразу дати вiдсiч вороговi, та несподiваний удар князя Романа Мстиславовича роздробив орду на частини i змусив її кинути здобич та податися геть. Через кiлька років, ставши володарем Руси-України, князь Роман очолив переможний похiд українського вiйська на половецькi землi. Пізніше військовий талант князя Романа допоміг йому у вiйнах з агресивними ятвязькими та литовськими князями, яких вiн назавжди вiдучив нападати на його землі, про що згадується у «Словi о полку Ігоревім» i у народних прислiв’ях українського народу: «Ой Романе, худим живеш, литвою ореш».

Постать великого князя і короля Руси-України Романа описано в багатьох iсторичних джерелах. Вони свідчать, що син Волинського князя Мстислава Iзяславовича i польської принцеси Агнеси, дочки польського короля Болеслава Кривоустого, народився приблизно у 1150 р. на Волинi. Його батько князь Мстислав ізяславович, як i iншi Мономаховичі, вважав себе законним спадкоємцем великокнязiвського київського престолу, на якому сиділи його предки. Мстислав ізяславович прищепив синові Роману всю свою амбiцiйнiсть борця за великокнязiвський стiл, бо ж і сам внаслiдок упертої боротьби таки князював у Києвi у 1167—1169 рр. 

Джерела подають, що у 1168 р. князя Романа запросили на княжий престол до Новгорoда. Його перебування на новгородському престолi було короткочасним. У 1169 р. його батько Мстислав ізяславович втратив київський великокнязiвський стiл i був змушений повертатися назад на Волинь. Ця подія вплинула i на Романа, оскiльки iз свiдчень лiтопису за 1170 р. видно, що боярство Новгорода вирiшило позбутися владного князя, i «показало шлях князевi Роману». А заодно князь отримав і повiдомлення про смерть батька у Володимирi на Волинi. У зв’язку з цим вiн зі своєю вiрною дружиною, як зауважує київський лiтописець, повернувся на отчу Волинь. Із 1170 р. починається тривале князювання Романа Мстиславовича на Волинi. 17 довгих рокiв князь Роман був удiльним князем у тiнi могутностi свого галицького сусiда князя Ярослава Володимировича Галицького. Тому джерела зовсiм не придiляли йому уваги. Однак не правильно було б говорити, що Волинський князь Роман iз 1170-го по 1184-й був лише дрiбним князем. Джерела свідчать, що тоді на Волинi вирували події, якi привели до створення нової моделі української державностi, яка орiєнтувалась на синтез із захiдноєвропейською моделлю. 

Можна стверджувати, що це була власна давньоукраїнська модель, але з яскраво вираженою структурою західноєвропейського «майорату». Прагнучи змiцнити князiвську владу на Волинi, Роман намагався обмежити свавiлля свiтських i духовних феодалiв. З цього приводу польський хронiст XV ст., що використав українськi джерела XII-XIII ст., пише: «Волинський князь приборкав володимирського єпископа, який не підтримував Романа». Словом, князь почав формувати нову державну систему. Полiтичне обмеження боярської сваволi i змiцнення одноосiбної королiвсько-князiвської влади у Центральнiй i Захiднiй Європi в умовах розвитку феодалiзму було прогресивним явищем. Тому населення мiст пiдтримувало князя Романа у його боротьбi з великим i середнiм боярством. Опора Волинського князя на міщан, торгово-ремiсничу знать мiст «мужiв градських» була провiдною лiнiєю усiх полiтичних реформ князя Романа i його нащадкiв, про що згадував лiтописець навiть у 1288 р.: «Роман був увiльнив городян вiд усiх кривд». 

Використовуючи пiдтримку багатої верхiвки мiста Володимира та васальних мiст Волинського князiвства, боярства та дрiбної земельної аристократiї, яку становили дружинники, князь Роман Мстиславович зумiв не лише пiднести авторитет князiвської влади на Волинi, а й настiльки змiцнити її, що це дало йому можливiсть з початків «смути в Галицькiй землi» розпочати боротьбу за це багате i могутнє князiвство. Князь Роман бачив, що Галичина, Волинь i Київщина здавна як етнічно, так i торговельно-економiчно були дуже близькими, можна сказати, одноетнiчними князівствами, тому, на нашу думку, ще на Волинi на основі великокнязiвських надбань свого батька у Романа виник план реформування давньоукраїнської держави за західноєвропейським зразком i об’єднання близьких в економiчному i полiтичному аспектах Галичини, Волині та Київщини в одну велику державу. Власне, на моделювання нового зразка Руси-України на Волинi князь Роман потратив 12 рокiв, i цей етап його дiяльностi позначився чималими успiхами.

Щоб заволодiти Галичиною, Волинський князь Роман зав’язав стосунки з торгово-ремiсничою знаттю мiста Галича, що терпіла утиски від великого галицького боярства. Але Галичина перебувала у сферi полiтичного i економiчного впливу не лише Волинського князя, а й сусiднiх Польщi та Угорщини. Усі вони стежили за подiями на Волинi i були стурбовані зростанням впливу Волинського князя, а тому угорський і польський володарі не бажали утвердження князя Романа в Галичині. Угорський король Андрій II зробив усе можливе, щоб об’єднання Галичини i Волинi не сталося. Угорськi війська, зайнявши Галичину, вигнали князя Романа, який, не маючи змоги органiзувати оборону Галицького князiвства, змушений був утiкати в Київ. 

Отже, невдала спроба першого об’єднання Галичини i Волинi й утвердження в Галичi закiнчилися для князя Романа Мстиславовича катастрофою, вiн став князем-iзгоєм, оскiльки Волинь перед вокняжінням у Галичині вiн передав молодшому братові Всеволоду і той не впустив Романа. Але князь–вигнанець не занепав духом i поволi нагромаджував сили для вирiшальної боротьби за об’єднання феодально роздробленої Руси-України, i не лише в межах вiд Галича до Києва, а й вiд Чернігова до Переяслава південного. Роман розумiв, що неможливо об’єднати Галичину i Волинь, не зважаючи на пiвденно-схiдних i захiдних сусiдів. 

(Закінчення буде)

Мені подобаєтьсяіншого користувача це сподобалося


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

А про 100-річчя ЗУНР часом не забули?

13:37 13 вересня 2018 року|Василь БАБІЙ

ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ БЕЗ... НЕЗАЛЕЖНОСТІ?

14:41 23 серпня 2018 року|Степан ПРИЙМА

Опора миру в світі,

14:16 23 серпня 2018 року|Ярема ПЕТРІВ

Мені не буде соромно…

20:37 09 серпня 2018 року|Богдан ГОЛОД. Журналіст, лауреат міської літературної премії ім. І. Франка.

Бойові дороги нескореного

16:03 10 липня 2018 року|Іван КМЕТЮК

«Лис» — останній бандерівець Станіслава

13:01 28 червня 2018 року|Зіновій БОЙЧУК

Галицький реформатор

15:14 31 травня 2018 року|Віктор ІДЗЬО. Доктор історичних наук.

«Лис» — останній бандерівець Станіслава

12:42 25 травня 2018 року| Зіновій БОЙЧУК

За упокій душ родини «Бурлаки»...

09:26 10 травня 2018 року|Іван ЖИРИК