:Українство
09 жовтня 2018 року.

«Думати тілько про життя будучих поколінь...»

Маємо знати, як патріоти з Калущини Микола Федюшка (Євшан), Василь і Володимир Федюшки боронили Україну, й пам’ятати про них

Володимир ГОНСЬКИЙ

Уроковини проголошення Української Республіки в Галичині 31 жовтня 1919 року Микола Федюшка (Євшан) у Вінниці виголосив промову до українського війська на святі Галицької Армії. Це була вершина його популярності, творчості, його лебедина пісня: «Ми можемо зробити тілько одно – посвятити себе до останку. Для себе жити ми вже не устоїмо, тож можемо і мусимо думати тілько про життя будучих поколінь. Сімсот літ ми були плодючим гноєм для чужих історій і чужих культур на нашій землі, своїми костками будували греблі для всяких імперіялізмів і гинули анонімно, ніким ніде не признані. А тепер ми маємо зогнити, аби на тим буйнощі могли вирости нові паростки нашого українського життя, української культури і державності. Хіба це не почесна роля?..»

...Після такого, по суті, геніального виступу Микола Євшан через три дні помер від тифу. А перед тим – в 1918 році – офіцер Української Галицької Армії поручник Микола Федюшка (Євшан) повертається у містечко Войнилів на Калущині і стає комендантом військової міліції округу. Разом з братом Василем Федюшком – начальником войнилівської міліції – вони організовують місцеву владу і одночасно мобілізовують добровольців до Української Галицької Армії.

У сім’ї Василя Федюшки і дружини Марії (39 років) було четверо неповнолітніх дітей: Софія (11 років), Анна (9 років), Стефанія (2 роки; майбутня мама автора цих рядків) і новонароджений син Володимир. Та попри все він – сотник УГА – пішов захищати Українську Народну Республіку. В день, коли у войнилівській церкві хрестили новонародженого Володимира, сотня УГА з рушниць салютувала на честь цієї події і строєм рушила на Львів захищати новостворену Українську Республіку. Але через непорозуміння між керівництвом армії і держави Українська Галицька Армія зазнала поразки. 

У цьому бою Василь Федюшка загинув, а Микола Федюшка (Євшан) з уцілілими підрозділами УГА відійшов до Великої України. Там разом з десятками тисяч бойових побратимів потрапив у відомий «чотирикутник смерті»... До речі, у згадуваній своїй промові Микола Федюшка (Євшан) сказав і такі пророчі слова: «Правда, ми були сильні, коли били, але заслабі, коли треба було утримати в руках свої здобутки...». Ці слова і сьогодні актуальні.

Доля по-різному розпорядилася рідними Василя Федюшки. Дружина Марія померла 1937-го у 58 років. Від дифтерії померли і їхні доньки: Софія – в 16 років, а Анна – у 14. Донька Стефа Гонська (Федюшка) померла 2006 року в 90 літ.

Слідами батька пішов і син Володимир. Моя мама, Стефа Гонська, розповідала, що Володимир їй казав: «Мій тато загинув за Україну в 1918 році, а мені треба воювати за неї тепер». Так він став вояком УПА. Довгий час про нього не було ніяких відомостей. Лише коли Україна стала незалежною, до моєї мами у селище Войнилів приїхала мати Ярослава Лесіва – на той час настоятеля храму Св. муч. Параскеви УГКЦ, отця-декана міста Болехова. Вона розповіла, що у них жив старшина УПА «Кармелюк» і просив її, якщо загине, повідомити сестру Стефу у Войнилові.

 

Світлої пам’яті отець Ярослав Лесів – визначний політичний і громадський діяч, політв’язень, поет, у своїй автобіографії писав, що народився 3 січня 1945 року в невеличкому гірському селі Ліжки Долинського району у простій селянській сім’ї. Це був час, коли на теренах краю тривала непримиренна боротьба ОУН-УПА проти більшовицьких окупантів, які прийшли після окупантів фашистських.

Знаменно, що хрещеним батьком майбутнього священика Ярослава Лесіва став старшина УПА, окружний політреферент, що квартирував у селі у будинку родини Лесівих. Мав псевдо «Кармелюк». З пошаною поховали селяни біля церкви «Кармелюка» та його побратимів, які поклали голови у бою з енкаведистами. Але про справжнє ім’я героя так і не дізналися. А сам отець Ярослав Лесів загинув у випадковій автомобільній пригоді.

 

Тож коли відзначатимемо 100-річчя ЗУНР, потрібно згадати і про цих невідомих героїв з Войнилова: Василя Федюшку, який загинув за Україну 1918 року, і його сина Володимира – старшину УПА («Кармелюка»), що віддав своє життя за Україну в 1945 році.


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

Дорога до волі

15:59 15 листопада 2018 року|Ольга САВЧУК. Вчителька історії, директор Будинку культури села Вікторів.

Не заросла стежина до повстанської могили

15:04 08 листопада 2018 року|Ольга САВЧУК. Директор Будинку культури с. Вікторова.

Під музику дзвонів

14:12 01 листопада 2018 року|Богдан КІНДРАТЮК. Професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.

«Ми живемо, поки нас пам’ятають...»

13:14 25 жовтня 2018 року|Галина АРШИНОВА. Хмельниччина

Уперше за 70 років вшанували «Нечая»

13:07 25 жовтня 2018 року|Іван ЧОРНОЛІСЬКИЙ.

Відважних було семеро

13:04 25 жовтня 2018 року|Ігор АНДРУНЯК. Член Національної спілки краєзнавців України.

Велич і біль боротьби

15:11 18 жовтня 2018 року|Олег ВІВЧАРЕНКО

А про 100-річчя ЗУНР часом не забули?

13:37 13 вересня 2018 року|Василь БАБІЙ

ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ БЕЗ... НЕЗАЛЕЖНОСТІ?

14:41 23 серпня 2018 року|Степан ПРИЙМА