Українство:Ми - українці
15 серпня 2015 року.

«Далекий» і «далеківщина»

Іван ДРАБЧУК

Слова в заголовку цієї статті для багатьох наших краян на перший погляд будуть незрозумілими. Проте саме вони відкривають цікаву і водночас неоднозначну сторінку нашої історії. Це приклад того, що в подіях будь-якого історичного часу можлива опозиція, з якою потрібно рахуватися. А якщо виникає якесь загострення у відносинах, то для цього існує цивілізований шлях розв’язання конфлікту. На те ми і люди, що можемо своїм розумом покерувати так, аби знайти компроміс. В іншому разі наслідки можуть бути непередбачуваними.

Так було і в період національно-визвольної боротьби 30—50-х років минулого століття. Спочатку бандерівці не могли порозумітися із мельниківцями, а пізніше уже в середовищі самих бандерівців появились непорозуміння із представниками групи «Далекого». і хоча наші терени ці суперечності не зачепили, нам усе ж ця проблема близька. Як з’ясувалося, її організатор «Далекий» є уродженцем Прикарпаття.
 Степан Янишевський — «Далекий», «Тома», «Богослов», «Юрій» — народився 17 вересня 1914 року в с. Витвиці Долинського району Станіславської області в селянській родині. В 1935-му закінчив Перемиську гімназію, навчався в духовній семінарії у Станиславові та на вчительських курсах. Викладав історію в школах. У 1941—1943 рр. служив заступником коменданта поліції у Рівному та Вінниці. Потім перейшов в УПА, очолював боївку обласного СБ на Волині (1943—1944 рр.), працював крайовим референтом СБ північно-західних земель (1944—1946 рр.), був командиром групи УПА «Заграва». Пізніше — крайовим провідником ОУН північно-західних земель «Одеса» (1946—1948 рр.).
Як бачимо, в оунівському підпіллі та повстанському русі Степан Янишевський обіймав високі пости. Це було наслідком його самовідданої боротьби та небувалого служіння ідеї. Звичайно, не все в тій борні відбувалося гладко. Як людина глибоковіруюча, він, працюючи в органах СБ, старався кожну справу по кілька разів перевіряти. Адже він, колишній богослов, добре розумів цінність людського життя і не хотів жодне із них безвинно губити.
Коли стало зрозуміло, що в окремих і, на жаль, непоодиноких випадках СБ переходить межу, він пішов на відкритий спротив. А ситуація була тоді направду непростою. Радянські каральні органи дедалі більше розширювали мережу своїх співробітників, так званих сексотів (від російського «секретный сотрудник»).
Багато заляканих людей підписували такий папір, а собі — фактично смертний вирок, коли про це дізнавалися в СБ. Згідно зі звітом від 14 травня 1945 р. П. Олійника («Романа») у Корецькому та Костопільському надрайонах виявлено, що 50% кадрів підпілля ОУН і УПА були «на службі в НКВД», а на території Сарненського надрайону — 80%. Після цього есбісти провели «рубку», яка, за словами звітуючого, «виявилася на практиці некорисна».
1 грудня 1945 р. на хуторі Крук Гощанського р-ну референт СБ Степан Янишевський («Далекий») дивом врятувався від арешту, організованого провідником північно-східних українських земель (ПСУЗ) Федором Воробцем («Верещакою»), утікши через вікно. Неправомірність дій останнього остаточно переконала «Далекого» від’єднатися від проводу ПЗУЗ та очолити опозицію підпільників. Цей процес вилився в організоване відокремлення «репресованих» навколо організаційного референта С. Янишевського, який виступив проти «чистки». Наприкінці 1945 р. разом зі своїми прибічниками і підлеглими у кількох надрайонах (300—400 осіб) він створив окрему структуру повстанського руху і почав діяти автономно. Повстанські групи, що оперували на сході (Житомирська округа), без узгодження також були підпорядковані новоутвореній структурі.
Опозиціонери 5 грудня 1945 року створили Крайовий провід ОУН «Одеса». Його вплив поширювався на Кореччину, частково — Костопільщину, Гощанщину, а також окремі райони Житомирської, Кам’янець-Подільської та Київської областей. Роман Шухевич сприйняв дії «Далекого» як зраду. У листі (18 липня 1946 р.) він порівняв його з провокативними групами: «ватажків з-під фракції непримиримих, «Героїв правди». Останній провідник ОУН на ПЗУЗ Василь Галаса («Орлан») писав: «Весь 1946 і 1947 рр. проходили переважно в боротьбі з «далеківщиною»... Почалася безкомпромісова, пристрасна, обоєстороння боротьба, сипалися наклепи, обвинувачення, а нерідко доходило й до братовбивства».
Чекісти спробували використати опозицію в підпіллі. У травні 1946 р. на Волині прихильники С. Янишевського («Далекого»), як тоді вважалося, особистого ворога Р. Шухевича, мали бойові сутички із правовірними оунівцями. Їхньому ватажкові було запропоновано здатися. Однак «Далекий» продовжував діяти на власний розсуд і ризик.
У ПСК «Одеса» після полонення командира ЗГ «44» Ф. Воронця — «Шигунича Дениса», смерті начальника ШВШ П. Гудзоватого — «Василя Вечери» та утворення опозиції на чолі з «Далеким» керівні структури бандерівської ОУН вже не відновлювалися. 25 серпня 1948 суд ОУН заочно ухвалив вирок «Далекому» — «смертна кара без права реабілітації». Щоправда, дещо раніше
В. Кук у листі до С. Янишевського писав, що не вважає його радянським агентом: «Щоб саме Ви могли піти на службу до більшовиків — навряд. Ви надто розумна і розважлива людина».
До складу самопроголошеного проводу краю «Одеса» належали: провідник
С. Янишевський — «Далекий» («Богослов»), політичний референт, колишній політвиховник «Заграви» Степан Костецький — «Зимний», організаційний референт Павло Трофімчук — «Тарас», заступник, відповідальний за дії у південних районах, — Ярослав Титко — «Роман», відповідальний за дії у східних районах — Микола Мельник — «Павло» та інші. Збройну боротьбу на цих теренах вели ще майже два роки, до арешту «Далекого». Його було схоплено 12 серпня 1948 р. і засуджено. А 29 листопада
1951 р. Степана Янишевського розстріляли в м. Рівному.
Підсумовуючи написане, хочемо зазначити, що ставлення людей до такого вчинку «Далекого» буде неоднозначним. Можливо, хтось із науковців зможе дослідити цю проблему більш детально і розставити крапки над «і». Але ми стоїмо на тій позиції, що оцінку подій минулого треба давати об’єктивно. Пам’ятаймо, що історія розвивається по спіралі, і якщо колись схожа ситуація виникне, то ми повинні вийти із неї гідно. Щодо постаті самого «Далекого», то ми не прагнемо його ні ідеалізувати, ні очорнювати. Та все ж сподіваємося, що його непросте життя теж дочекається з часом свого ррунтовного дослідження. А цією публікацією хочемо просто нагадати про нього нашим краянамѕ Заради історичної справедливості.


Мені подобається2 інші це подобається


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

Дорога до волі

15:59 15 листопада 2018 року|Ольга САВЧУК. Вчителька історії, директор Будинку культури села Вікторів.

Не заросла стежина до повстанської могили

15:04 08 листопада 2018 року|Ольга САВЧУК. Директор Будинку культури с. Вікторова.

Під музику дзвонів

14:12 01 листопада 2018 року|Богдан КІНДРАТЮК. Професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.

«Ми живемо, поки нас пам’ятають...»

13:14 25 жовтня 2018 року|Галина АРШИНОВА. Хмельниччина

Уперше за 70 років вшанували «Нечая»

13:07 25 жовтня 2018 року|Іван ЧОРНОЛІСЬКИЙ.

Відважних було семеро

13:04 25 жовтня 2018 року|Ігор АНДРУНЯК. Член Національної спілки краєзнавців України.

Велич і біль боротьби

15:11 18 жовтня 2018 року|Олег ВІВЧАРЕНКО

«Думати тілько про життя будучих поколінь...»

17:14 09 жовтня 2018 року|Володимир ГОНСЬКИЙ

А про 100-річчя ЗУНР часом не забули?

13:37 13 вересня 2018 року|Василь БАБІЙ