:Спорт
19 жовтня 2017 року.

Під чужим прапором

Українські спортсмени мають визначитися, де вони і з ким

Богдан БІЛЕЦЬКИЙ

Про розвиток спорту в Україні в плані його матеріального забезпечення йдеться з початку незалежності нашої країни. У цій чутливій сфері були, образно кажучи, припливи і відпливи, наслідком яких були різні оцінки. Ось Петро Порошенко призначив стипендії нашим спортсменам, котрі досягли перемог в олімпійських видах спорту. 23 успішні українці упродовж року, окрім зарплати, отримують від 4 000 до 9 000 гривень на місяць. Значно скромніше на державному рівні оцінили заслуги тренерів — 28 найкращих наставників щомісячно отримуватимуть доплату в розмірі від 1 000 до  9 000 грн. Звичайно, такі «заохочення» мало що мінятимуть у досягненнях спортсменів.

Рівнятися на своїх опонентів

Як свідчить офіційна статистика, з кожним роком, на жаль, зменшується число наших чемпіонів і призерів. Прикро, але навіть цих небагатьох успішних спортсменів держава не може солідно нагородити. Їм призначили стипендію у розмірі від 4 000 до 9 000 грн. Якщо порівнювати ці суми з розмірами пенсій простих громадян і зарплатами, наприклад, лікарів, то спортсмени заробляють багато. Але якщо співставляти з гонорарами їхніх іноземних суперників, то це копійки. Тож вважається, що українські спортсмени повинні рівнятися на своїх опонентів.

Наші спортсмени не такі захищені, як німецькі, французькі чи американські. Їх підтримують спонсори і платять великі гроші за рекламу. Українців же не розкручуютьѕ Що й казати, якщо закон про меценатсво не пройшов навіть першого читання у Верховній Раді! Наразі український спортсмен залишається сам на сам із бідами, а держава не здатна його утримати. «Боюся, що ці смішні зарплати та стипендії призведуть до того, що та нечисленна група успішних українців перейде під чужий прапор, — каже олімпійська чемпіонка зі спортивної гімнастики Стелла Захарова. — Повірте, охочих заманити українців багато. Номер один у черзі за нашими талантами — Азербайджан. А чиновники нічого не роблять для того, щоб їх втриматиѕ Бо чиновники живуть добре. На відміну від спортсменів».

Насправді ж найбільше полює за українськими талантами Росія — загарбник українських територій і ненависник нашого миролюбного народу. Якраз у цьому матеріалі я намагатимуся прочинити двері на те, що твориться в спортивних колах України та Росії та на старання сусідньої держави шляхом війни не лише розширити загарбані території, а й ослабити нас в іншій сфері людської діяльності — спортивній. Жаль, але тут у нас є великі проблемиѕ

«Це не по-людськи»

Федерація водного поло України офіційно заборонила своїм спортсменам їздити на заробітки до сусідів. Заборона стосується не лише гравців, які виступають за тамтешні клуби, а й тренерів. Крім того, заборонено планування і проведення навчально-тренувальних зборів на території РФ і на окупованих нею територіях. У разі порушення заборони федерація дискваліфікує порушника на один рік і більше. До речі, ця спортивна федерація перша в Україні пішла на цей крок. Коли запитали віце-президента Федерації водного поло України Олександра Євтушка, чому саме нині вирішили запровадити таку заборону, журналісти почули у відповідь: «Просто ми дотепер не знали, що є гравці, які спокійно роз’їжджають до Росії та Криму й виступають за місцеві команди. А потім повертаються і грають за українські. Спортсмени не мають контрактів, тому простежити за їх переміщенням нереально. Погодьтеся, що такого бути не може. Між країнами — війна, а вони їздять туди-сюди, їздять на окуповані території і грають за Крим. Це не по-людськи. Спортсмени мають визначитися, де вони і з ким». 

Операція спецслужб?   

На жаль, дехто з них остаточно визначається на користь агресора. Згадаймо хоча б скандал у 2015 році з 17-річною гімнасткою Елеонорою Романовою, яка втекла в Росію з тренувальної бази збірної України. Її батьки, котрі жили на окупованій Луганщині, а потім виїхали до Росії, несподівано з’явилися в Києві і забрали дочку зі спортивного інтернату. Тоді міністр молоді та спорту України ігор Жданов не відкидав того, що за тими діями стоять спецслужби Російської Федерації, які провели відповідну роботу з батьками Романової, заздалегідь спланувавши ту операцію.

Після окупації Криму навесні 2014 р. семеро місцевих легкоатлетів виявили бажання виступати за збірну Росії. Лідер гандбольної команди України Юлія Манагарова отримала російський паспорт напередодні дуже важливих матчів нашої збірної. У Нью-Йорку в боксерському поєдинку з маловідомим американцем Чарльзом Мартіном (2016 р.) на позитивний результат важковаговика В’ячеслава Гладкова з Луганська (на нього покладали місію спадкоємця братів Кличків) чекала вся спортивна Україна, але він вийшов на бій в амуніції в кольорах прапора Росії (а перед цим заявляв, що він громадянин України), а над рингом не прозвучав Державний Гимн України і не було синьо-жовтого прапора. Проте російські любителі спорту дістали ляпаса. Зрадника, потенційного фаворита Путіна суперник відправив у нокдаун уже в третьому раунді. 

А ось свіжий приклад. Вихованці української школи легкої атлетики — бігунка на середній дистанції Анжеліка Шевченко та стрибун із жердиною Георгій Биков перебралися в Санкт-Петербург і хочуть виступати за Росію. Щоб це сталося, Російська федерація звернулася до Федерації легкої атлетики України з проханням скоротити перехідний період (два роки), що дозволило б Шевченко і Бикову, які вже отримали російське громадянство, виступати за Росію. Заслужений тренер України з легкої атлетики, колишній тренер збірної України Анатолій Голубцов каже: якщо спортсмен становить цінність для держави і для федерації, то федерація його не відпустить і стоятиме на своєму до кінця. Якщо ж спортсмен не потрібен, то йому без проблем віддадуть відкріпний талон або вимагатимуть від росіян компенсацію за таких атлетів. Зрештою, серед легкоатлетів ми отримали компенсацію за Віру Ребрик. Бо на той час, коли ми її втрачали, це була спортсменка топ-рівня, і ті 150 тис. доларів, які ми вимагали і в підсумку отримали, були невеликою компенсацією за те, що Україна вклала у розвиток спортсменки. За словами олімпійського чемпіона зі штовхання ядра, чемпіона Європи, призера чемпіонату світу Юрія Білонога, 150 тис. доларів — це не вартість вкладеної у спортсменку праці, а символічна компенсація. У наших реаліях, щоб «витягнути» людину на світовий рівень, орієнтовано треба вкласти у неї 300 тис. доларів. Але не відразу, а упродовж багатьох років.

Хабар за талант

А така незначна сума компенсації має різні причини. Наведу знову слова С. Захарової: «В Україні нині масово відбувається міграція талановитих спортсменів за кордон. На жаль, деяким чиновникам цей процес вигідний. Чужа країна переманює українця і платить хабар нашим функціонерам. Вони відпускають талант, ставлять підписи і живуть красиво. А якщо інша країна не пропонує хабара, то українці б’ють на сполох і вимагають фінансової компенсації».

Звичайно, у кожного свої причини поїхати з України. У когось сімейні (Анжеліка Шевченко вийшла заміж за російського бігуна Валентина Смирнова), у когось побутові, матеріальні чи ідейніѕ Скажімо, хтось побивався, що нас покинув бронзовий олімпійський призер зі стрибків з жердиною Денис Юрченко. Але чому? Людина дуже давно не змагалася і не могла цього робити через травму. Тепер він став міністром спорту так званої ДНР. Ну такі в нього переконання, навіщо тут шкодувати?

В Україні таке не світить

Стосовно «королеви» спорту причини переходів треба шукати глибше. А саме: у браку легкоатлетичної інфраструктури в Україні. Справді, у нас останнім часом з’явилися два легкоатлетичні стадіони — в Луцьку і Кропивницькому, але загальної картини в Україні вони не змінюють. Вони не державні, а приватні, тож змагатися можна, а тренуватися там усі охочим непросто. інша річ, якби такі арени були б принаймні в кожному обласному центрі (про івано-Франківськ уже набридло писати).

«Друга причина — зарплати, — стверджує А. Голубцов. — Не скажу, що наші топ-спортсмени — бідні люди, але навіть до середньостатистичного європейського рівня далеко не дотягують. Вони їздять по світах і бачать, як там живуть, як тренуються їхні суперники і як їх забезпечують. і розуміють, що їм в Україні таке не світить. Ось вам і друга причина відпливу атлетів за кордон, зокрема в Росію. Так, нині лунають декларації, що спортсменам і тренерам збільшують зарплати, премії, але реально цих коштів я не бачив». 

Молоді копіюють старших

Візьмімо тепер український футбол, де й далі відбуваються процеси, що викликають подив і обурення в багатьох уболівальників. Колишній форвард нашої збірної Пилип Будківський працевлаштувався в елітному російському дивізіоні. Футболіст змінив донецький «Шахтар» на махачкалинський «Анжі», хоч мав пропозицію від турецького «Трабзонспору». З початку російсько-української війни понад 20 українських футболістів знайшли місце роботи в Росії. Серед них Антон Шиндер уклав угоду з пермським «Амкаром», Денис Дедечко змінив «Олександрію» на першоліговий «СКА-Хабаровськ», Олексій Курилов подався на заробітки до воронезького «Факела», а Кирило Ковальчук — до клубу «Томь» із Томська.

Багато уболівальників і фахівців не можуть спокійно дивитися на ці трансфери й болісно сприймають такі новини. Тікають від нас здебільшого молоді хлопці, які хочуть грати у футбол, заробляти гроші. Прикро, але їдуть вони до Росії. Чому? Бо молоді й зелені. Нікому пояснити, що не варто в такий скрутний період працювати на ворога. Молоді копіюють старших. А ті показують негативний приклад. 

Молоді хлопці не бачать у своєму переході нічого страшного. І це провина Федерації футболу України та всієї нашої спортивної еліти. Звісно, ФФУ не має права заборонити гравцям переходити в російські клуби. Але все одно своєю поведінкою наші чиновники підтримують їх міграцію у ворожий табір.

Де тонко, там і рветься

Утім, не всіх наших футболістів переманює російський рубль. Роман Безус, наприклад, відхилив ворожі запрошення і вибрав скромний бельгійський «Сент-Трюйден». Певен, що Роман Зозуля чи Олександр Шовковський ніколи у світі не перейшли би до Росії. А ця країна діє за правилом: «Де тонко, там і рветься». Вона розуміє, що в Україні справи кепські, то й переманює до себе наші таланти. «Тому висновок один: нам не треба робити ворогами футболістів, що подалися на заробітки до Росії, — якось написав в одному з видань екс-футболіст «Динамо» Степан Решко. — Бо за цією логікою зрадниками є мільйони українців, які трудяться на будовах Підмосков’я або на нафтових свердловинах Сибіру. Нам треба створювати умови для праці. Й у футболі також. Українець не поїде в чужі світи, якщо розумітиме, що тут він захищений, тут його не ошукають. На жаль, Україна нині обдурює своїх громадян. А футболісти — частина нашого суспільства. Їх також дурять. і вони звідси тікають. Тікають до Росії, бо бачать, що верхівка влади торгує з ворогом, заробляє на війні. А так тривати не може».

Довічно дискваліфіковані

У чомусь можна і посперечатися зі Степаном Решком, але ми ідемо далі. ФФУ дискваліфікувала двох футболістів-сепаратистів. Контрольно-дисциплінарний комітет федерації футболу довічно дискваліфікував нападника Сергія Артюха і півзахисника Артема Євланова. Причина таких серйозних санкцій до футболістів — їхній виступ за збірну «ДНР». Футболісти намагалися знайти собі клуби в Україні, однак таких перспектив у них більше нема.

Досі Артюх виступав у багатьох українських командах, включно з «Ворсклою» і «Сталлю». Євланов грав за «Закарпаття», «Титан», а також спробував свої сили в низці словацьких клубів. Останнім часом 32-річний футболіст виступав у турнірах «ДНР» у складі донецького ФК «Перемога».

У травні минулого року аналогічне рішення ухвалили і у справі Олександра Ясковича. Після ігор на теренах «ЛНР» цей спортсмен пробував працевлаштуватися в чемпіонаті України і навіть підписав контракт з краматорським «Авангардом». 

Тимощук з георгіївською стрічкою

А 32-річний воротар Ярослав Годзюр (грав за київське «Динамо-2») підписав контракт з «Уралом». Зазначимо, що уродженець івано-Франківська на сайті російської прем’єр-ліги проходив як громадянин Росії. Останнім його колективом був «Терек», перейменований на «Ахмат».

Але найбільше  обурення викликали в уболівальників та експертів дії багатолітнього капітана збірної України і рекордсмена за кількістю зіграних у збірній матчів Анатолія Тимощука. Перехід легендарного українського футболіста до санкт-петербурзького «Зеніту», де наш зірковий спортсмен працюватиме помічником в уже колишнього головного тренера Мірчі Луческу, мало кого залишив байдужим. Соціальні мережі буквально вибухнули гнівними звинуваченнями в зраді. Уболівальники не могли повірити, що корінний волинянин, який так часто наголошував на патріотичних почуттях, погодився поїхати в табір ворога. і до кого?! До «Зеніту», спонсором якого є «Газпром», що фінансує війну на сході України. А. Тимощука не зупинило навіть те, що від кулі російського снайпера неподалік Авдіївки загинув його шварро, зведений брат Надії Тимощук, екс-дружини зіркового футболіста. 

А нинішнього року Україну облетіли приголомшливі світлини, на яких спортсмен, почепивши георгіївську стрічку, бере участь в акції у Санкт-Петербурзі. Другу скандальну новину озвучила Надія Тимощук. Вона повідомила, що Тимощук не дав дозволу їхнім двом спільним дітям на отримання українських паспортів (мама і діти нині мешкають у Мюнхені): «Толік не може впливати на вибір громадянства для дітей. Вони були і залишаються українцями, адже набули громадянство після народження, бо обоє їхніх батьків — українці. Але це болюча правда: Толік відмовився ставити свій підпис, щоб діти могли отримати нові паспорти, коли термін старих закінчився». 

Щодо георгіївської стрічки, то земляки знову почали вимагати покарати А. Тимощука за вчинок у Петербурзі. Дізнавшись про те, що він працевлаштувався тренером російського футбольного клубу «Зеніт», волиняни вимагали позбавити його звання «Почесний громадянин міста Луцька». Однак влада вирішила цього не робити. Та після того, як Тимощука побачили з георгіївською стрічкою на Піскарьовському кладовищі у Санкт-Петербурзі, вимогу порушили знову. «Випадок з георгіївською стрічкою свідчить про те, що в людини немає нічого святого», — переконаний Володимир Кучер, депутат Волинської обласної ради. Ось такі патріотичні реалії в нашій державі...

Мені подобаєтьсяіншого користувача це сподобалося


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

Дива не сталося

10:17 16 листопада 2017 року|Богдан БІЛЕЦЬКИЙ

НОВИНИ СПОРТУ

14:09 14 листопада 2017 року|Богдан БІЛЕЦЬКИЙ

Настирний швидкий нападник

11:32 09 листопада 2017 року|Богдан Білецький, Петро Белей

НОВИНИ СПОРТУ

14:50 07 листопада 2017 року|Богдан БІЛЕЦЬКИЙ

НОВИНИ СПОРТУ

10:13 24 жовтня 2017 року|Богдан БІЛЕЦЬКИЙ

НОВИНИ СПОРТУ

10:05 10 жовтня 2017 року|Богдан БІЛЕЦЬКИЙ

Вироки за «договірняки»

12:47 05 жовтня 2017 року|Богдан БІЛЕЦЬКИЙ

НОВИНИ СПОРТУ

11:17 03 жовтня 2017 року|Богдан БІЛЕЦЬКИЙ

Перемога під звуки петард

13:26 26 вересня 2017 року|Богдан БІЛЕЦЬКИЙ

З вірою у майбутнє

13:14 26 вересня 2017 року|Ігор НИКОРОВИЧ