На 115-ту річницю Провідника ОУН. «Воля народам!..», або Чому кремль так несамовито боїться бандерівців?

Путін і вся його зграя, а за ними й пропагандистська машина рф у своїх виступах постійно наголошують, що найнебезпечнішими українцями є бандерівці. Чому? Традиційно у московії пояснюють свою істерію з того приводу тим, мовляв, що бандерівці, а так «за поребриком» називають усіх жителів Західної України, здатні начебто на скоєння таких самих злочинів, які нині чинять рашисти на окупованих територіях. Але це не розкриває всього страху московитів, точніше, воно лише завуальовує істину…

Українці чи не відразу після так званої Переяславської ради усвідомили, яку помилку зробив Богдан Хмельницький, подружившись із  брехливою, злодійською, підступною й недружньою московією. І відтоді не раз заявляли, що хочуть жити окремо, бути незалежними від північно-східного сусіда. Адже в агресивності й деструктивній діяльності московитів не раз і переконувалися – за їхніми злочинами у Батурині, в роки Першої світової, під час Голодомору 1933-го, за знищенням української національної інтелігенції й вивезенням величезної кількості українських родин до Сибіру й Казахстану.

Тому ОУН під керівництвом Степана Бандери вирішила відстояти право українців на свою незалежну соборну Україну й підняла свідому свободолюбну молодь на боротьбу із закликом: «Здобудеш Україну, або загинеш у боротьбі за неї». Цей клич підтримали в усіх західних областях України, бо власна держава є єдиним гарантом волі, творчої праці та вільного розвитку всієї нашої нації й кожного її представника зокрема.

Бандерівці не дали можливості москалям здійснити голодомор 1947 року, підтримували всім, чим могли, східні області, загальмували колективізацію галицьких селян і перетворення їх на один народ у радянському ідеологічному імперському казані.

Вони опинилися наодинці з ворогом у боротьбі за Українську державу. Бандерівська УПА воювала широким партизанським фронтом до 1954 року. Але й відтак острівки нескорених повстанців ще контролювали чималі терени сільської глибинки… УПА могла б перемогти, якби її боротьбу підтримали європейські держави. Та попри поразку бандерівщина вийшла з горнила тієї війни переможною, бо свої силу духа й звитягу до боротьби передала нащадкам. Сьогодні бути українцем – це бути сміливим і незламним…

Та це лише одна частина відповіді на те запитання. Бо, по-друге, Українська Повстанська Армія воювала не лише за незалежність України, а й за волю пригноблених у СРСР народів, формуючи у своєму складі окремі бойові підрозділи з представників різних національностей – грузинів, азербайджанців, узбеків, татар, євреїв тощо.

У квітні 1941-го на ІІ Великому зборі ОУН у Кракові ухвалили маніфест, що «…шляхом до осягнення наших цілей є українська революція в московській імперії СССР в парі з визвольною боротьбою поневолених москвою народів під гаслом «Свобода народам і людині!».

Свого часу більшовицький режим, щоб урятувати від розпаду російську імперію, створив Радянський Союз, але не зміг у перспективі протистояти національній ідеї. У 1943 – 1946 рр. за ініціативою ОУН було створено Антибільшовицький блок народів (АБН) – організований антиімперський та антикомуністичний рух, головою якого обрали заступника Степана Бандери – Ярослава Стецька.

Вже у 1949 році організації АБН об’єднували Україну, Білорусь, Грузію, Вірменію, Азербайджан, Туркестан, Сибір, Литву, Латвію, Естонію, Словаччину, Чехію, Угорщину, Болгарію, Румунію, Сербію, Хорватію, Албанію народи Кавказу, Донські землі рф. З часом до АБН приєдналися В’єтнам та Куба. У наступні роки центри Блоку постали у країнах Африки, Південно-Східної Азії, Латинської Америки. Активну участь узяла українська делегація АБН у створенні та діяльності 1947 року в Токіо Світової антикомуністичної ліги (САЛ), до якої входили понад 40 країн світу.

«Визволяючи» народи на чужих територіях, Радянський Союз на своїх «просторах» асимілював та знищив сотні народностей. Москалям було байдуже до їхнього культурного спадку. Отож на противагу їхньому гаслові «пралєтаріі всєх стран саєдіняйтєсь!», АБН об’єднував поневолені нації під гаслом «Воля народам! Воля людині!», що засвідчувало відстоювання кожної нації свого права на державність в етнографічних кордонах. Ярослав Стецько інтегрував пригноблені нації з АБН, обстоюючи ідеологію демократичного націоналізму, доводив, що «націоналізм – це антиімперіалізм, антишовінізм, антирасизм, анти колоніалізм». Він респектував право кожної нації на її державність.

Маючи обмежені фінансовий ресурс та доступ до засобів масової інформації, на Заході Я. Стецько з однодумцями до 1986 року не припиняв боротьби з брехливою радянською пропагандою. Вражає обсяг його контактів, а також зв’язків АБН зі світовими державно-політичними лідерами. Серед них – Папа Римський Іван Павло ІІ, голова УГКЦ кардинал Йосип Сліпий, президент США Рональд Рейган, президенти В’єтнаму – Дієм та Г’ю, Філіппін – Фердинанд Маркос, Франції – Шарль де Голль, а також федеральний канцлер ФРН Конрад Аденауер, прем’єри Австралії – Джон Гортон, Тайланду – Кітта Кагорн, Італії –Джуліо Андреотті, Японії – Кіші, Великої Британії – Мак Мілан, генеральні секретарі НАТО – Джон Гекетт, Волтер Волкер, Роберт Клозе...

АБН об’єднував поневолені нації в боротьбі за своє визволення. А цього в москві найдужче боялися. Я. Стецько виступав публічно чітко та ясно, що «треба зректися всього, щоби зліквідувати російську імперію і більшовизм без атомної війни! Але це потребує самопосвяти, затиснення пояса, суворішого життя, менших вигід... Російська загроза є універсальна, тому на боротьбу проти неї мусить стати весь світ!».

Однак у США політики під впливом російської тотальної пропаганди словами Джорджа Буша свідчили, що «вони не допомагатимуть тим, хто заохочує самобутній націоналізм, якій породжується на міжнародній ненависті». Зациклені на матеріальному добробуті, житті з усіма вигодами, вони навіть намагалися врятувати СРСР. Вони ладні були «руки цілувати» Горбачову за те, що він не ввів війська під час падіння Берлінської стіни 9 листопада 1989 року. Канцлер ФРН Гельмут Коль, який відвідав Київ 5 липня 1990-го, просив тодішнього голову Верховної Ради Леоніда Кравчука не робити різких кроків для розпаду СРСР. А президент США Джордж Буш, виступаючи 1 серпня 1991 р. в українському парламенті, закликав не дезінтегрувати Союз. Депутати-комуністи аплодували йому стоячи. А от американський журналіст Вільям Сафайр у газеті «Нью-Йорк Таймс» через ту промову назвав лідера Штатів «боягузом». А ще за п’ять років до того АБН попереджав, що сила комунізму в ідейній слабкості Заходу!

США та Європа наївно вірили і навіть тепер, коли росія напала на Україну, продовжують плекати надію, що агресора можна реформувати і в такому вигляді, мовляв, він може бути прогнозованим. У часі великої війни в Україні західні держави не готові покинути ринок москалів, бо гроші для них – головне. Державні мужі підписують з росією мільярдні домовленості на торгівлю, отже, вони боронитимуть не поневолені нації, а свій бізнес.

Тільки тепер на Заході почали усвідомлювати, що перемозі над росією може істотно посприяти організований антиімперський рух, фундатором якого виступив бандерівський АБН. Президент США Джо Байден заявив, що вперше з часів карибської кризи кремль загрожує світові армагеддоном. А 6 жовтня 2022 р. Верховна Рада ухвалила постанову «Про звернення до Міжнародного співтовариства про підтримку права на самовизначення народів російської федерації». Важливою складовою нашої перемоги парламентарі вважають деімперіалізацію російської федерації і деколонізацію народів, уярмлених москвою, та встановлення справедливого світопорядку. Ось цього й фанатично страшаться у кремлі!