Суспільство:Наші інтерв`ю
05 жовтня 2017 року.

Григорій Перепелиця: Пора визнати війну війною

Роман ІВАСІВ

Нещодавно під час Х українсько-польської зустрічі, яка збирає широке коло науковців, дипломатів, інтелектуалів з України і Польщі, ми мали змогу поговорити з визначним українським аналітиком-стратегом і блискучим військовим експертом-конфліктологом у сфері міжнародних відносин доктором політичних наук Григорієм Перепелицею. Окрім поважних викладацьких та управлінських функцій, які звалив на свої плечі Г. Перепелиця — директор інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при Міністерстві закордонних справ України, професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, — він плідно працює в науковій сфері. Остання його праця, яка викликала широкий резонанс як у наукових, так і в міжнародних колах, — 900-сторінкова книга «Україна — Росія: війна в умовах співіснування», яка вийшла друком навесні цього року.

Сьогодні пропонуємо нашим читачам ексклюзивне інтерв’ю з Григорієм Михайловичем.

— Чому українська влада не визнає війни і яку мету вона має? 

— Чому не визнають війни? «Наші» пояснюють приблизно так: «Ми капітулюємо, ми підпишемо акт капітуляції і цим актом закріпимо мир. Мир не справедливий і приніс нам сором і ганьбу, але ж народ хоче миру? Цього справедливого миру, який ми вам пропонуємо, ми ніколи не здобудемо і ніколи не повернемо собі втрачені території, якщо ви нас не послухаєтесь. А ми бачимо єдиний вихід: акт капітуляції народу! і максимально, чого ми можемо досягти у цій важкій і складній боротьбі, — мінімізація контрибуції «по-нашому»! Отож слухайте — це єдиний і правильний шанс виживання для всіх нас»...

— Це такий зворушливий переказ іронічного тексту агента розвідки британської імперії Джонатана Свіфта про досконалість світу на новий ладѕ Правда, світова історія не знає випадків, коли б агресор захопив територію держави, а згодом засоромився би і повернув її мирним шляхом. Чи ні?

— Ніколи такого не було. Але ж почути чергову фантастично-футуристичну модель поразки, як і привабливого майбутнього, що знімає відповідальність за поразку у війні, — усім приємна радість... Словом, я вже втомився про це говорити з самого початку російсько-української війни 2014 року: дипломатія у війні відіграє суто допоміжну роль.

— Інша «радість» взагалі за межею розуміння: немає наразі окресленої цілісної стратегії України як у геополітиці, так і у відносинах з країнами-сусідами...

— А ще гірше, що Українська держава взагалі не має стратегії, тому що держава приватизована баригами, яким стратегія апріорі не потрібна. Їм потрібно збирати те, що виростає. Це не стратегія. Така «стратегія» на вищих щаблях реалізується в спосіб, який ще чи не першим окреслив екс-прем’єр Лазаренко, коли йому принесли проект угоди співпраці із Саудівською Аравією: «Я в цьому проекті себе не бачу. Де тут я?»...

— І тому війну не визнають війною?

— Тому, що їхній бізнес їм ближчий і дорожчий, ніж українські державні інтереси. і вони ніколи її не визнають. Оголосити війну Росії — все одно що оголосити війну своєму бізнесу. 

— На третій рік війни починаємо говорити, що у нас втрачений Луганський патронний завод...

— Це лише один з елементів. А головний пласт проблем лежить в іншій сфері: у нас 75% оборонних підприємств простоюють. і це при витратах 5% ВВП на оборону країни.

— Після біполярної конфігурації світу в ХХ столітті змінився формат сучасних міжнародних відносин. Недавно ви згадували, що Росія веде 46 таємних операцій проти європейських країн, чи, краще б сказати, «гібридних російських війн», які подібні до загарбницької війни Росії проти України...

— Щодо зміни біполярного світу на монополярний, то маємо таке. Саме російсько-українська війна викрила глибоку кризу європейської безпеки і відсутність адекватної дієвої реакції з боку США. Адже Росія розв’язала війну не лише проти України, а й проти всього існуючого світового порядку. Ця війна показала також втрату сили міжнародного права та дієздатності міжнародних безпекових організацій. Не маємо права забувати, що Росія порушила понад 300 міжнародних конвенцій, угод та договорів і не отримала не те що покарання, а й навіть рішучого осуду з боку міжнародного співтовариства.

- Як капітана 1-го рангу вас не коробить те, що існує два діаметрально протилежні погляди на озброєння, оснащення, харчування і побут в ЗСУ, особливо на фронтовій лінії, — вищого командного складу і рядового? 

— Виглядає, що «вищих» це не цікавить. Я вам розкажу про одну річ. Росія і наша п’ята колона хором виють, що американці будують базу в Очакові. Літо 2014-го, йшла війна, інтенсивні бойові дії. А тим часом в очаківському військовому аеропорту військові розтягували плити зі злітної смуги... Тепер американці приїхали і відбудовують нам те, що розтягнули...

- У минулому столітті подібні до цих злочинні дії військового будь-якої країни в умовах війни карали вищою мірою — розстрілом. А сьогодні як це назвати?

— Сьогодні це називається комерціалізація.

- Заробляння на війні і людській крові завжди було прибутковим бізнесом для великого капіталу. Але я пригадав, як десять років тому запитував одного відомого психіатра про параноїдальний тип українських політиків і депутатів, на що той відповів: адекватних — одиниці...

— Так стається завжди, коли маємо справу з роздвоєнням особистості. Реальність — одна, а «недоторканні» живуть собі зовсім в іншій системі координат. Звідси зростання кількості неадекватних людей та їхніх вчинків, оскільки вони постійно перебувають у «підірваному» стані. Ще більша біда криється в тому, що вони форматують «під себе» суспільство...

- Коли подивитися на розвиток міжнародних відносин між Україною і світом за 25 років, то виглядає, що на найвищому державному рівні потенційні загрози і виклики нашій країні ніхто навіть не розглядав як з точки зору військової, так і крізь призму дипломатичної, гуманітарної сфер...

— Я нагадаю, що Україна ніколи не розглядала потенційну загрозу з боку сусідів. Навіть НАТО розглядало Росію  як майбутнього члена в євроатлантичному альянсі. Усі вважали її союзником, і ніхто навіть не припускав, що росіяни схочуть загарбати Крим. А що стосується інших загроз... Коли сусід стає слабким, завжди з’являється спокуса цим скористатися...

- Як лейтмотив української приповідки «На похилу вербу й кози скачуть»?

— Саме так! Коли Україна була ядерною державою і мала воєнний потенціал у співвідношенні, наприклад, з Румунією приблизно 10 до 1, я вже не порівнюю з Угорщиною, то ніхто не дорікав нам, що на Закарпатті звучить українська мова. А тепер, чим більше наша країна ставатиме слабшою, тим більше до неї виникатиме претензій. Це діалектика і закон міжнародних відносин. Коли держава стає слабкою — вступає в силу хрестоматійний закон Ганса Моррентау — закон балансу сил детермінує баланс інтересів. і все.

- Це тому і немає дзеркальних відповідей з боку наших спецслужб, коли, приміром, знищують одного з керівників розвідки країни? 

— А їм пофіг! (На запитання: «Чи даємо текст без купюр?» Григорій Михайлович відповів: «Звісно що так!». — (Прим. — Р. І.). Їхні інтереси більше пов’язані з бізнесом. І чим більше буде невизначеності й хаосу в нашій країні, тим для них краще.

- У мене складається враження, що вашу дисертацію «Військово-політичний конфлікт: методологія дослідження та врегулювання», написану в 1996 році (387 сторінок), не читали ні вище керівництво країни, ні керівництво ЗСУ, ні керівництво СБУ. Як тодішнє, так і нинішнє. Це саме, напевно, стосується й інших наукових праць: «Конфлікти в посткомуністичній Європі» (опублікована у 2003 р., 431 с.), «Асиметрія міжнародних відносин» (видана в 2005 р., 555 с.), «Геополітичні трансформації в Євразії: погляди з Києва і Сеула» (спільна українсько-корейська монографія під ред. проф. Г. М. Перепелиці та Посла Кореї Хо Сун у 2008 р., 399 с.)... 

— Слід ще звернути увагу на праці Центру Разумкова «Гібридна війна» Росії — виклик і загроза для Європи» (грудень 2016 р.) і мою 900-сторінкову книжку «Україна — Росія: війна в умовах співіснування», яка побачила світ навесні цього року. 

Видання розраховане на широке коло читачів, але все ж  воно наукове, тобто промовляє до вітчизняних та зарубіжних науковців і представників вітчизняного дипкорпусу. Міркую, що книжка також буде цікавою відповідним аналітичним службам ЗСУ і СБУ. Передусім — це комплексний аналіз цієї війни і всі її аспекти включно з ретроспективним поглядом у минулі століття. Як і детальна оцінка трьох наших поразок, включно з іловайськом, та ще неостаточні наслідки війни і прогноз майбутнього її перебігу. 

- За даними Тимчасової комісії ВР України, «іловайський котел» забрав близько тисячі життів офіцерів і солдатів ЗСУ. І це далеко не повна картина трагедії...

— Але ж наша прокуратура заявила, що все було б чудово, якби не кляті москалі-окупанти. Коли їх послухати, то виглядає, що це не була військова операція, не відбувалися бойові дії, а просто в мирний час випадково на нас напали російські війська! При здоровому розумі за такі речі потрібно віддавати під військовий трибунал. 

- Коли поглянемо на Російську імперію минулого, як і спробу її реанімації Російською Федерацією, то виглядає, що війна для останньої — єдиний спосіб порятунку...

— Так. Війна для Росії — єдиний спосіб існування і виживання, в іншому разі вона розпадеться. Лишень перестануть воювати — все закінчиться. Це закладено в природі Російської держави. 

- Який вихід для України з цієї ситуації?

— Вихід один: знищення російської державності. Або ж її послаблення до такого рівня, що вона не зможе себе відтворювати як імперія.

- Вся надія на Китай чи на російських президентів?

— Російські президенти — віддзеркалення сутності Російської держави. Путін має 75% прихильників не тому, що він «загнав» Навального аргументами, а тому, що його політичний курс на тоталітарну державу відповідає «чаяньям русскаво народа». «Чаянья» прості: «Рассія должна бить вєлікой, могучєй і штоб єйо всє боялісь». А щоб «боялісь», Росія повинна воювати. Щодо Китаю — то це станеться згодом, хоч і тепер непереливки.

- РПЦ МП — політвідділ Кремля?

— Так. Це один з головних інструментів ідеологічної і духовної експансії і один з підрозділів російських спецслужб, працівники якого тільки носять іншу уніформу.  

- Чи можна почути ваші міркування про опіум російського народу — «русскій мір» РПЦ МП? Сьогодні в клірі РПЦ МП присутній сегмент таємних спецслужб Російської Федерації, подібно до того, як це було в часи СРСР, коли «батюшкі» давали згоду і підписку про співпрацю з КГБ, чи ні? 

— Так, присутній! Все не тільки залишилося, а й отримало черговий поштовх, солідну підтримку і нові напрями від Російської держави. Більше того, роботу кадрів і відділів «русскаво міра» вже відчули на собі як близькі «братскіє страни», так і європейські країни, й Америка... 

- Чи бачите в країні інтелектуальні сили вашого рівня, які могли би активно й ефективно протидіяти процесу нищення Української держави? Хто вони?

— Це люди, що входять до стратегічних співтовариств і займаються відповідними дослідженнями; вони мають дар стратегічного мислення і, в певному сенсі, дар передбачення. Вони можуть передбачити майбутній розвиток ситуації, усвідомлюють і окреслюють комплекс реальних загроз як на поточний момент, так і на перспективу і можуть оперативно накреслити шляхи протидії цим загрозам чи їх уникнення. Окрім цього, з-поміж інших аналітиків їх вирізняє вміння швидкого опрацювання величезних обсягів аналітичної інформації, найбільш оптимальної візії прогнозів розвитку стратегічних процесів та ефективний прикладний характер їхніх досліджень. Звісно, коли їх враховують. Один з таких беззаперечних авторитетів — директор Національного інституту стратегічних досліджень, доктор технічних наук, професор, академік НАН України Володимир Горбулін. Хотів би звернути увагу на його останні знакові і фундаментальні роботи стратегічного рівня: колективні монографії «Україна і Росія: дев’ятий вал чи китайська стіна», 2015 р. (її  мотто, за словами самого Володимира Павловича, маємо завжди пам’ятати: «Українсько-російські відносини мають тривалу й суперечливу історію, яка налічує сотні років. Її основним геополітичним змістом є прагнення Московії та її спадкоємців — Російської імперії, Радянського Союзу та Російської Федерації — унеможливити становлення незалежної держави українського народу як повноправної європейської держави» (Прим. — Р. і.)); «Донбас і Крим: ціна повернення», 2015 р. та «Світова гібридна війна: український фронт», 2017 р. 

Усі книжки є у вільному доступі в інтернеті на сайті niss.gov.ua. А недавно Горбулін презентував на Форумі видавців у Львові вельми цікаву збірку новел — «Хроніки передбачень. 2006—2017». 

- Путінська Росія — прямий нащадок монгольської імперії Чингісхана?

— Потрібно зауважити, що Путін активно використовує потужний аналітичний потенціал Росії: фахівців із зовнішньої розвідки, ГРУ, академічних інституцій. Вони порахували, що до 2025 року Росія вичерпає інерційну модель економічного розвитку. Нагадаю, що Україна також живе за інерційною моделлю економіки, тобто те, що було збудовано за часів Радянського Союзу, ми тупо добиваємо, доїдаємо і докрадаємо. А нічого нового не продукуємо. Росія намагається підтримувати цю інерцію, але не переходить до якісно нової моделі економіки, тому що її політична система побудована на екстенсивнім експоненті, а не на інтенсивнім. Хоч в Росії і були спроби це змінити, але все закінчилось розстрілом Держдуми Росії в 1993 році. Під гарматні постріли російська верхівка зрозуміла, що коли й далі піти шляхом ліберальної моделі економіки і західної демократії, то Росія перестане існувати як імперія. Тому вони повернулись до основ імперії Чингісхана, з якої Росія народилася і наступницею якої є. Як тільки експансія припиняється, ресурси вичерпуються і вона починає розвалюватись. Перевага російської імперії полягає в тому, що вона побудована на позаекономічному примусі. Подібно до того, як Чингісхан перетворив свою імперію на глобальну євразійську континентальну державу на примітивному грабунку. Другий, хто зробив так само, — Сталін. Винищення мільйонів людей до уваги не береться. А Путін хоче це повторити в ХХI столітті. Звідси і війни, розв’язані Росією, які дозволяють розвиватись їхній державі саме таким шляхом.

- Які сценарії знищення України реалізовує путінська Росія?

— У Путіна було два стратегічні плани, які передбачали цілковите знищення Української держави, щоб навіть слово «Україна» ніде не звучало. Один із них було підготовлено під керівництвом президента Російської академії воєнних наук генерал-полковника Махмута Гарєєва (в радянські часи — начальник військово-наукового управління Генштабу). Це був план ведення військової кампанії, який передбачав чотири етапи. 1-й — захоплення Криму, 2-й — захоплення південних регіонів України включно з поєднанням із Придністров’ям, 3-й — захоплення східної і центральної України по Дніпро, і останній — штурм Києва. Після його взяття Україна як держава мала б перестати існувати. Тому не випадково Путін пропонував міністру закордонних справ Польщі в кабінеті Дональда Туска Радославу Сікорському зайняти західні області України, про це відкрито згадував свого часу сам Сікорський, а прем’єр-міністру Угорщини Віктору Орбану — Закарпаття. Втім, за тими ж розрахунками групи Гарєєва, щоб реалізувати плани військової кампанії, потрібна не менш як півмільйонна боєздатна армія. Хоч Росія і нашкребла б собі таку кількість солдатів, але тільки за однієї умови — оголошення військового стану і загальної мобілізації. Ще один момент — цей план гарантував успіх на 90%. Тож Путін собі цього дозволити не міг, бо дорожить своїм електоратом. Адже з цієї війни він мав би вийти фельдмаршалом-переможцем, а не невдахою, який програв війну.

- А другий план?

— Другий план ведення війни проти України — план «Б» — розробляла робоча група начальника Генштабу РФ Валерія Герасимова. В цій групі разом з офіцерами працювали науковці з Московського державного університету. За основу було взято  інноваційну модель ведення гібридної війни. і невипадково вона почалась з Криму, де вперше було апробовано саме цю модель подальшого захоплення території України. Вона надихнула Путіна на наступні кроки. Тепер Путін перейшов до ведення війни на виснаження України й інспірування розколів усередині країни.

- Які ваші рекомендації? 

— Не перестаю говорити про це і на телебаченні, і в своїх книжках. Потрібно визнати війну війною. Нещодавно в Україну приїжджав представник президента США Курт Волкер, він відвідав Донбас і вражено сказав: «У вас ніякого АТО немає, це реальна війна. Визнайте: це — війна!».

- Чи західні аналітики поділяють ці погляди?

— Так. Наприклад, американська аналітична структура «The Potomac Foundation», де зібрані колишні американські генерали США, які займаються ррунтовним воєнним аналізом.

- Вже відбулася Х українсько-польська зустріч науковців двох країн. Не один рік ви виступали модератором однієї із секцій. Що би ви зачислили до позитиву?

— Подібна інтелектуальна платформа мала б бути принаймні у всіх великих містах України. Тут слід віддати належне ректору ПНУ ім. В. Стефаника ігореві Цепенді, якому вдається збирати поважних науковців, від чого формат цих зустрічей набуває серйозного міжнародного рівня. І головне — продуктивного. Я довший час був активним учасником польсько-українського форуму, за який відповідали МЗС Польщі і України і який проходив у рамках стратегічних досліджень і партнерства. Але там не було такого відкритого і конструктивного діалогу, чи, краще б сказати, відвертої розмови. Причому ми можемо грунтовно проаналізувати певну означену ситуацію спільно під кутом скрупульозних досліджень найкращих фахівців, а згодом у невимушеній атмосфері розібрати її у форматі «мозкового штурму». В результаті отримуємо нові ідеї, конкретні пропозиції та рекомендації щодо їх реалізації. Також важливий і вельми корисний для науковців, і не тільки для них, формат особистих контактів. З другого боку, це ще й формування здорової громадської думки і суспільної свідомості, а для нашої держави це корисно ще й тому, що ми виступаємо в певному сенсі народними дипломатами й на міжнародному рівні. Але перш за все нині для України при цьому режимі, як ніколи, надзвичайно важливим є тиск громади і тиск суспільства на державні інституції, що вирізняє реальну демократію, тобто владу народу, від тоталітарних та олігархічних режимів. Коли ти сам безпосередньо доносиш свою думку до представників влади, то, як правило, їм це байдуже. А коли підкріпленням твоїх думок виступають суспільна опінія і тиск суспільства — і можновладці, і бюрократи, і депутати змушені будуть реагувати адекватно.


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

Олександр Матусевич: Знищити наші ліси не дамо

11:26 09 грудня 2017 року|Ксеня ЛІЩИНСЬКА

Зарічанські гонтарі

11:31 07 грудня 2017 року|Ігор ЛАЗОРИШИН

Заготівлю ялинок обмежено

11:30 07 грудня 2017 року|Василь ГАЛИЧАНИН

Про поступ ОТГ у контексті реформ

11:24 07 грудня 2017 року|Оксана ПРОЦЮК

Заради ближніх і Батьківщини

11:18 07 грудня 2017 року|Роман ІВАСІВ

Навіщо університет, коли є партія?!

11:17 07 грудня 2017 року|Ольга БАБІЙ. Член Національної спілки письменників України.

Проблеми з мостом у Мошківцях

11:13 07 грудня 2017 року|Ігор ЛАЗОРИШИН

Нехай шириться добро

11:09 07 грудня 2017 року|Наталя Капустинська

В. Грабовецький — учений, громадський діяч, людина

11:08 07 грудня 2017 року|Володимир БАКАЛА. Старший науковий співробітник історико-меморіального музею Олекси Довбуша.