Суспільство:Людина
12 лютого 2009 року.

Героїня праці з Раківця

Меланія Ленчовська «вибивала» газ для району і чаркувалася з першим космонавтом планети Юрієм Гагаріним

Людмила СТРАЖНИК

Звична для придністровських сіл вузенька вуличка з одностороннім рухом поміж високих мурів з місцевого каменю. Прості хати з численними прибудовами. Одразу за хвіртками — дух сільського газдування. Минаємо худеньку жіночку в барвистій хустині, брунатно-червоному кожушку й вишневій шаляновій спідниці й зупиняємося з подивом: та то ж і є Меланія Ленчовська! До Раківця ж ми прибули з нагоди саме її 70-літнього ювілею. Але в тім-то й річ, що вона аж ніяк не виглядає на свої роки. Та й через якусь хвилю утверджуємося на думці: час, здається, зовсім не змінив щебетливу вправну ланкову, котрій випала честь бути і депутатом Верховної Ради СРСР сьомого та восьмого скликань, і членом ЦК КПРС, і, нарешті, нагородженою золотою зіркою Героя Соціалістичної Праці.

І хоч ці регалії, можливо, нині вже не такі важливі, як, скажімо, ще якихось 20 років тому, та це аж ніяк не применшує заслуг нашої краянки. Зажила ж бо слави дуже важкою, воістину самовідданою працею.

Власне, життєвий шлях Меланії Ленчовської практично нічим не відрізняється від доль мільйонів селян, котрі в повоєнний час закінчили школу. З гіркотою нині згадує, як босоніж по стерні, бо не було в що взутися, в’язали снопи за косарями та жниварками. Як непросто зароджувалися колгоспи: був і спротив людей, була й відверта наруга над поважними господарямиѕ Але, як жартома нині каже Меланія Ленчовська, найбільшим її багатством були сапа і поле, які від неї ніхто не міг забрати. З ними й проходила свої університети.

Були, щоправда, пропозиції вступати до сільськогосподарського технікуму, але вважала, що заочне навчання — не для неї. Окрім того, як стала в 1956 році ланковою,  життя закрутилося на повні оберти, про науку годі було й думати. А через три роки її,  27-літню  селянку, обрали депутатом Верховної Ради. По-нинішньому сказали б, що піарилася влада: частка правди в цьому, звичайно, є, але представництво в найвищому законодавчому органі держави-монстра з півмільярдним населенням, площею, як тоді підкреслювала пропаганда, в шосту частину суші земної кулі — честь, погодьмося, неабияка.

Меланія Михайлівна гортає дві грубезні книжки (раритети, за якими, певне, полюють колекціонери), де представлено всіх депутатів Верховної Ради СРСР отих її двох скликань. Поруч із нею, депутатом від Снятинського виборчого округу, прибалтійський міністр Вольдемар Леїн, голова колгоспу Юліонас Лейтіс із тих же країв. Серед депутатів — легендарні в ті часи Ворошилов, Ковпакѕ Акцентує на цьому увагу не задля ностальгічної згадки про минуле життя-буття, а підкреслює, що тоді була хоч формальна рівноправність. Бо хто нині ходить у депутатах, як не мільйонери-мільярдери? Чи бодай хтось із них піде сапати буряки чи носити величезними кошами кукурудзу?.. Теперішні «слуги народу» віддалилися від простолюдинів на катастрофічну відстань. А Меланія Ленчовська чи такі ж, як вона, прості тодішні депутати, свою місію мала за високий громадянський обов’язок. Та й суперквартир у центрі столиці чи мільйонних компенсацій не отримували. І десятків «помічників», утримуваних за рахунок «електорату», не мали.

Щоправда, за 40 карбованців один помічник таки був у Меланії — її чоловік. Й коли поважна його дружина поверталася з чергової сесії чи з’їзду, то обидвоє одразу жѕ чинно йшли в поле. Було, правда, що й дівчата з ланки підсобляли, сапали-проріджували бурячки. Зчаста ж доводилося самотужки надолужувати прогаяне. Хоча ланка була тоді як одна сім’я: разом і працювали, й обжинки святкували, і на ферму йшли заміняти подруг, коли День тваринника святкували. Досі хор їхньої ланки, так би мовити, дієздатний: співають гуртом у церковному хорі.
 

А які тоді депутатські накази давали! Досі, напевне ж, пам’ятають у нашому краї, що саме завдяки депутатському мандатові Меланії Ленчовської не раз і не два відчинялися двері високих столичних кабінетів. І не сумнозвісний теперішній «білий конверт», а саме такий, як у неї, мандат мав таки справжню вагу. А що вже наїздилася разом із тодішнім головним лікарем району Романом Блонським, поки нинішню лікарню відкрили! Або ж відтак із Володимиром Ткачуком, його наступником, ще й обладнання для поліклініки «вибивали».

Про газ, який наша депутатка допомогла провести до району, нині взагалі легенди ходять. То вже пізніше, коли газифікували Раковець, підсміювалися над Меланією Михайлівною, — мовляв, собі ж не надбала жодних зручностей. Бо й мешкає, до речі, не в палацах, а в звичайнісінькому сільському чвораку, разом із дочкою Марією і зятем Дмитром. І діти на високі університети не посягли.

Молодша дочка також живе в Раківці. З Параскою, бо народилася якраз на святої Параскеви, у мами, між іншим, пов’язані цікаві спогади. Була то пізня осінь, коли ходила в тяжі. Але буряки треба було зібрати, то разом з усіма в сльоту микала здоровенні, як гарбузи, корені, лише злегка підорані трактором. На рядок до ланкової підійшов перший секретар райкому, мовивши, що начебто потовстішала Меланія. Подруги жартома відказують: «Ось, дочекаєтеся: ще вродить на полі!» Може, тому й працьовиті діти вдалися, і на землі вміють господарювати, і до мистецтва прилучаються. Скажімо, Параска разом із дочками Вікторією та Уляною вишивають сорочки на замовлення, мають багато роботи. Безперечно, то знаменита їхня мама і бабуся таланти оті передала. Та й не лише вишивати, але й ткати навчила: Раковець завше славився рукодільницями.

— Це було щось екзотичне для частих заїжджих гостей, — сміючись пригадує Меланія Михайлівна. — То письменники придивлялися, як працюю за верстатом ткацьким, то телевізійники тримали в полі зору. Знімали не лише нашу роботу в полі, але й наше дозвілля. А коли разом із депутатською делегацією якось відвідала Сполучені Штати, ото тамтешні сенатори дивувалися: як це проста ланкова опинилася серед таких поважних людей!? А я у відповідь демонструвала руки: мозолисті, потріскані — найправдивіший документ про мою роботу.

— То правда, що були Ви гострими на язик, за словом, як мовиться, до кишені не лізли?..

— Було мені тоді лише двадцять сім. Але жодного страху чи плазування перед сильними світу цього! До речі, в Америці приймали нас не лише в сенаті, а й в одній із православних церков. То я, як звиклося, перехрестилася перед обідом, на що високоповажний поет Іван Драч доволі грубо зреагував. Ото б пригадати йому ту давню історію нині, коли він представляє себе такою високодуховною постаттю! А щодо вашого запитання, то на пам’ять приходить ще один епізод. В одному з московських музеїв розповідали біблійну історію, та так неграмотно, що я, не стримавшись, поправила гіда. А він не розгубився: дав мені указку в руки, мовляв, коментуйте. І я не знітилася, хоч потім було дивно, що ніхто мені «не закрив рота», а були ж у нашій групі й високі обласні керівники, всі як один комуністи.

— Та що казати, офіційно була одна пропаганда, а на практиці ж усілякі історії траплялися, — до розмови долучається Сергій Кемський, котрий працював заступником голови правління тутешнього колгоспу. — Наприклад, на перевірку до Раківця з райкому партії найбільше полюбляли приїжджати на другий день після жовтневих свят. Село до цієї події готувалося неабияк, бо на Дмитрія тут — храмове свято! Або ж на Старий Новий рік, 14 січня, завжди була нарада в райкомі, а опісля їхали до Меланії Ленчовської, де й іменинницю вшановували, і колядували-засівали до ранку!..

— Та душа народу ніколи не мінялася, — доповнює Меланія Михайлівна. — Ось ми з Ярославом Левкуном (ще одним моїм супутником у гостях в Ленчовської. — Л. С.), тодішнім вожаком нашої молоді, організовували такі концерти: нашу ланку часто вшановували, мало завжди добрі показники і наше господарство. А покійний нині голова колгоспу Роман Равлюк дбав і про добру роботу, і про гідний відпочинок людей. Та й умови праці які були в «Прогресі»: на фермі — санпропускник, стоматкабінет, чергові лікар і медсестра, безплатне харчування. А нині, повірте, болить за розваленим, таким колись потужним, господарством.

— Нині годі уявити, що Вас обирали ще й членом ЦК КПРС. Ось колишній секретар райкому Пуха розповідав, що не раз мався за те, коли невчасно до обласного центру Вас доставили, або ж не так убраною...


— Ну, хустку «американську» з мене ніколи не знімали, а про пленуми в Кремлі досі маю приємні спогади: як-не-як, за одним столом із самим Юрієм Гагаріним, першим космонавтом, чаркувалася, як і з багатьма іншими знаменитостями. А чи впливав мій голос на якісь рішення «партії і уряду», хтозна? — А після недовгої задуми продовжує: — Тоді ж усе приймалося одноголосно. Як на мене, і нині не завадило б «розчинити» високих чільників у представницькій владі простими трударями, щоб хоч колись до нашого голосу дослухалися!

І з 70-літнім ювілеєм уславлену трудівницю Меланію Ленчовську привітали перші особи області й нашого району — Микола Палійчук та Ігор Олійник, Василь Ємчук і Богдан Кобилянський. Вони адресували Меланії Михайлівні найщиріші побажання міцного здоров’я, довгих років життя, добробуту, Божої опіки їй та її великій родині.

            
      
      
                    
          .  


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

В умовах викликів та обмежених повноважень

13:19 13 грудня 2018 року|Іван ГАВРИЛОВИЧ

«Карпати» отримали міжнародний екологічний сертифікат

13:18 13 грудня 2018 року|Дмитро ЛУКАНЬ. Начальник відділу охорони праці, навколишнього середовища, пожежної безпеки та цивільного захисту ВО «Карпати».

Прикарпатська сигара

13:03 13 грудня 2018 року|Ігор НИКОРОВИЧ

«Алло, мамо, я на уроці»,

11:47 13 грудня 2018 року|Ольга МОНЧУК

Літопис громад Прикарпаття

11:44 13 грудня 2018 року|Оксана ПРОЦЮК

Велике очікування

11:40 13 грудня 2018 року|Василь МОРОЗ

Зберегти єдність позицій

09:29 13 грудня 2018 року

Нашестя вовчих псів

14:53 06 грудня 2018 року|Богдан МИХАЙЛОВИЧ

ВІДЕО НА ЗАПИТ,

14:46 06 грудня 2018 року|Дмитро Прокопчук

Кинув гранату – рік в’язниці

13:36 06 грудня 2018 року|Ярема СРІБНАК