:Політика
08 березня 2018 року.

«КаКа» — поза законом

Конституційний Суд України скасував мовний «закон Ківалова—Колесніченка»

Оксана ПРОЦЮК

Як не парадоксально, проте досі українці жили за законом «Про засади державної мовної політики», більше відомим як «закон Ківалова—Колесніченка» або скорочено «КаКа», який фактично дисонував з нинішньою державною політикою. За словами відомого українського мовознавця, доктора філологічних наук, професора, директора інституту української мови Національної академії наук України, почесного професора ПНУ ім. В. Стефаника Павла Гриценка, ідея цього закону, авторами якого насправді були Кремль, Ківалов і Колесніченко, полягала в новому утвердженні російської мови в Україні, розширенні її функцій та створенні ситуації її повсюдної непорушної присутності. 

Кремль руками своїх емісарів-радників та добре сформованою «п’ятою» колоною колишньої компартійної й комсомольської номенклатури різних рангів намагався утвердити в Україні дві державні мови, що на практиці забезпечило б російській мові тотальне домінування, переростання російсько-української двомовності (в статтях закону) в російську одномовність (на практиці), переконаний Павло Гриценко. Як відомо, закон «Про засади державної мовної політики», який внесли народні депутати Вадим Колесніченко та Сергій Ківалов, був ухвалений, підписаний та набув чинності у 2012 році. У лютому 2014-го Верховна Рада скасувала цей закон, однак в. о. президента Олександр Турчинов не підписав це рішення. Відповідно закон був досі чинним. Він передбачав можливість офіційної двомовності в регіонах, де чисельність національних меншин перевищує 10 відсотків.

У лютому 2015 року Конституційний Суд України відкрив провадження за конституційним поданням 57 народних депутатів щодо відповідності Конституції закону «Про засади державної мовної політики». Майже шість років загалом і чотири роки після Революції гідності проіснував цей ганебний мовний документ. і нарешті він — поза законом. 28 лютого Конституційний Суд (КС)України визнав неконституційним і таким, що втратив чинність, закон «Про засади державної мовної політики», або ж «КаКа». Причина — порушення процедури розгляду й ухвалення документа. 

 

Усупереч процедурі

«В мотивувальній частині рішення суду зазначено, що процедура розгляду та ухвалення оскаржуваного закону відбулася за сукупної дії таких обставин: відсутність підготовленого до другого читання проекту закону №9073 у вигляді порівняльної таблиці, а також висновку комітету щодо нього під час його розгляду та ухвалення; включення проекту закону №9073 до порядку денного пленарного засідання Верховної Ради України без зазначення його повної назви, реєстраційного номера, редакції та ініціаторів внесення; відсутність обговорення проекту закону №9073 у другому читанні; позбавлення народних депутатів України права на розгляд Верховною Радою України поданих ними поправок та пропозицій до проекту закону №9073; перебування народних депутатів України під час ухвалення проекту закону №9073 в місцях, які унеможливлюють особисте голосування; блокування народними депутатами України промовців, фізичне перешкоджання голосуванню під час ухвалення проекту закону №9073 у залі засідань Верховної Ради України, що завадило народним депутатам України особисто голосувати; голосування одних народних депутатів України картками інших, які перебували в залі засідань Верховної Ради України під час голосування за проект закону №9073; голосування одних народних депутатів України картками інших, які не перебували у залі засідань Верховної Ради України під час голосування за проект закону №9073», — йдеться у повідомленні суду.

На думку КС, сукупність наведених обставин вказує на те, що Верховна Рада порушила процедуру розгляду та ухвалення проекту закону №9073, визначену положеннями частини третьої статті 84, частини першої статті 93 Основного Закону України, що також ставить під сумнів дотримання вимог, передбачених статтею 91 Конституції.

КС дійшов висновку, що порушення конституційної процедури розгляду та ухвалення проекту закону №9073 під час його прийняття в цілому на вечірньому пленарному засіданні Верховної Ради 3 липня 2012 року мали системний характер та істотно вплинули на остаточний результат прийняття Закону. і це є підставою для визнання цього закону неконституційним згідно з частиною першою статті 152 Конституції.

Закон України «Про засади державної мовної політики» від 3 липня 2012 року №5029–VI зі змінами, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено», — йдеться у повідомленні прес-служби КС.

 

Антиукраїнський закон

Директор інституту української мови Національної академії наук України Павло Гриценко у розмові з журналістом газети «Галичина» назвав рішення Конституційного Суду про визнання  неконституційним мовного «закону Ківалова—Колесніченка» важливим кроком до розбудови українськомовної України.

«Цей акт — закономірний і невідворотний, хоча цього дня довелося чекати довго, — наголосив Павло Гриценко. — Адже в цьому скандальному законі одразу було розпізнано його антиукраїнську суть, його руйнівне для України як держави спрямування, що полягало у збереженні домінування російської мови в Україні, можливість і надалі ігнорувати українську мову, заступати її російською мовою у багатьох важливих сферах — державного управління, освіті усіх рівнів, науці, медійному просторі, знищенні основ єдиної держави і поділу її на окремі реріони-«князівства». Не випадково цей закон більшість українців не прийняла і засудила, згадуючи про нього не за офіційною назвою, а як «закон КаКа». За перевіреною на практиці добре продуманою стратегією Кремль через відібрання в українців рідної мови готував нове упокорення й підпорядкування України, хоча (традиційно!) огортав свої далекосяжні плани в братолюбну риторику. Наступні кроки Росії — анексія Криму і кривава війна на Донеччині й Луганщині — підтвердили найгірші прогнози щодо ролі цього закону в підготовці до втілення в життя імперських амбіцій Кремля. Саме цим можна пояснити той фантастично організований і добре фінансований тиск у медіа, сплановані дії усієї вертикалі влади — від президента до управлінців обласного рівня — за прийняття цього закону. Запекла тотальна русифікація в Україні, яка впродовж кількох століть готувала ррунт, аби нарешті покінчити з українською мовою й українським питанням, з цим законом почала набирати нової сили. 

«Закон КаКа» було використано як зброю в гібридній політичній та інформаційній війні Росії проти України ще до подій на півдні та сході нашої держави. Планомірно готувався новий етап домінування в Україні російської мови, а з нею — і розпросторення ідеології й духу російськості, «русского міра» в найрізноманітніших соціальних, економічних, культурних проявах. Це мало забезпечити Україні фактичну втрату своєї державної самостійності, перетворення її на колонію нового типу чи маріонетку в руках російського господаря. Цьому не змогла завадити і воля 232 народних депутатів Верховної Ради, які на засіданні 23 лютого 2014 року під головуванням Руслана Кошулинського ухвалили закон про скасування цього ганебного закону. Проте виконувачеві обов’язків Президента України Олександру Турчинову забракло національної свідомості, політичної прозірливості й волі, аби своїм підписом підтримати це рішення депутатів і не продовжувати мовне нищення України та зміцнення кремлівської присутності в нашій державі. Крапку на ганебній історії із «законом КаКа», який принизив національну гідність українців, нарешті поставив оновлений Конституційний Суд України». 

 

Утвердження українськоцентризму

За словами Павла Гриценка, Україні тривалий час послідовно прищеплювали ідею неважливості, другорядності української мови в житті суспільства, як і ідею зайвості і шкідливості національного самоусвідомлення, національної пам’яті й гідності. Натомість наполегливо формували іншу світоглядну модель — творення єдиного радянського народу з єдиною загальнодержавною «престижною» російською мовою! Тому в спадок від СРСР незалежна Україна отримала викривлену систему оцінок державотворчої ролі української мови, спотворену мовну політику і мовну реальність, нав’язувану десятиліттями зденаціоналізовану суспільну свідомість, принизливу самооцінку «молодшого брата». Ці соціополітичні аномалії сьогодні чітко усвідомлює й аналізує українське суспільство, поступово позбуваючись цієї недуги минулого, звернув увагу Павло Гриценко. Натомість утверджується українськоцентризм як визначальна ознака буття держави, зростає в суспільстві потреба повноцінного удержавлення української мови, зміцнення українськомовного середовища. Цей складний процес сьогодні набирає сили, йде по висхідній, хоча й доводиться долати реальні ускладнення та зумисно творені перепони й барикади. 

«Важливо, що в нашому суспільстві дедалі ширші кола охоплює переконання в потребі й престижності оволодіння українською мовою. Сьогодні зміцнів широкий громадський рух за повернення в українськомовний простір тих тисяч громадян, у яких українську мову було відібрано й вони були поставлені в умови, коли середню і вищу освіту з багатьох спеціальностей можна було здобути лише російською мовою. А освіта завжди була пріоритетом в українському суспільстві, з нею українці пов’язували майбутнє своїх дітей. Упродовж десятиліть багатьом українцям доводилося спілкуватися в професійному середовищі російською мовою чи напівросійським сленгом, що віддаляло їх від живлющих джерел рідної мови», — акцентує Павло Гриценко. 

За словами науковця, упорядкування мовного життя в державі вимагає ухвалення нового, українськоцентричного за своїм спрямуванням, закону, який має спиратися на Конституцію України і не спотворювати її визначального положення про те, що українську мову як державну мають застосовувати в усіх сферах суспільної комунікації на всій території нашої країни, що відіграватиме важливу інтегрувальну роль у суспільстві. На збереження саме такої ролі української мови спрямовують і міжнародні правові документи: у них підкреслено пріоритетність державної мови, яка має незаперечні переваги у поширенні й використанні, і їй не повинні загрожувати мови національних меншин. Державна мова не може бути обмежена чи заступлена іншою мовою у будь-якій сфері суспільного (не приватного) спілкування: у діловому, в освіті, в інформаційному просторі, у сферах надання різноманітних послуг. Ці документи, зокрема роз’яснення Венеційської комісії, кладуть край спекулятивним дискусіям щодо ролі й долі мов національних меншин, дискусіям, які нині на міжнародному рівні намагаються використати політики сусідніх держав та їхні помічники з кола українських «політиків» (і їхнє голодне оточення, що харчується з антиукраїнської боротьби). 

Конституційний Суд своєю ухвалою відкриває реальну перспективу утвердження української мови як державної. Тепер справа за всіма нами — господарями на своїй землі, будівничими демократичної, правової, європейськи зорієнтованої сильної України. На таку перспективу має бути спрямоване і нове мовне законодавство, над яким триває інтенсивна підготовча робота. 

 

Мова — не об’єкт торгу

Також Павло Гриценко розвінчав побоювання, що в перехідний період — між скасуванням закону «Про засади державної мовної політики» й ухваленням нового закону — може виникнути правовий вакуум. На його думку, ніяких небезпек у цьому немає і бути не може, якщо лише ми самі не будемо створювати проблеми. Адже ніхто не скасовував Конституцію України, її 10-ту статтю з визначальною вимогою застосовувати українську мову в усіх сферах життя нашого суспільства. Наше життя триває в правовому конституційному полі. Сьогодні варто зважати на те, що закони, насамперед визначальні для життя соціуму й розбудови держави, не завжди сприймаються однозгідно усіма громадянами й увіходять в життя без дискусій, звернув увагу Павло Гриценко. 

Він прогнозує, що так може бути і з новим законом про мову: можуть виникати різні тлумачення, різні пропозиції й оцінки; може бути організовано спробу реваншу — «протиснення» через Верховну Раду такого закону, який створить передумови руйнування українськомовного простору й українськоцентризму держави. Тому сьогодні особливо важливо, наголосив директор інституту української мови Національної академії наук України, не покладатися лише на долю, а посилити згуртування суспільства навколо ідеї утвердження й розпросторення української мови в щоденному спілкуванні, не допускати використання доленосного закону в спекулятивних технологіях політиків, які змагаються лише за електорат перед черговими виборами. До розв’язання мовних питань необхідно підходити з науково обгрунтованих позицій, з чіткої перспективи українського державотворення. 

А ще Павло Гриценко порадив політикам не гратися з українською мовою: бо мова — це не об’єкт торгу, а об’єкт турботи й уваги всього українського суспільства. І підкреслив, що слід усвідомити глибокий зміст істини, підтвердженої історичним досвідом багатьох народів світу: чия мова панує в державі — тому й держава належить. Є українська мова в її повсюдному оприявненні — є й буде Українська держава!

Мені подобаєтьсяіншого користувача це сподобалося


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

Амбітна мета Романа Крутого —

13:13 12 липня 2018 року|Оксана ПРОЦЮК

Багатогранний талант

14:30 05 липня 2018 року|Оксана ПРОЦЮК

Новий курс України: який він?

10:43 21 червня 2018 року|Оксана ПРОЦЮК

З високою відповідальністю

16:23 14 червня 2018 року|Ксеня ЛІЩИНСЬКА

Без «совкового» менталітету

09:02 31 травня 2018 року|Ольга МОНЧУК

У контексті міжнародного співробітництва

14:52 24 травня 2018 року|Наталія ГРИГОРЕНКО

Юрій Бабій: Додатковий мільярд на дороги Івано-Франківщини

13:30 17 травня 2018 року|Прес-служба народного депутата України Юрія Бабія