Політика:Тема дня
12 вересня 2017 року.

Грузинський (про)нарив

Олег БАСОК

Ця історія безумовно ввійде в підручники. і, напевно, не так з історії (хіба що у розділі великої боягузливості та дурості, з одного боку, та шаленого авантюризму — з другого), як з паблік рілейшнз, або, як у нас звикли казати, — піару. Бо ще донедавна невелика і молода політсила, котру очолив екс-президент Грузії Міхеїл Саакашвілі, зуміла отримати перші шпальти не лише українських видань чи ефірний час на телебаченні, причому безкоштовно, а й у світових ЗМІ.

Все почалося наприкінці липня, коли Президент України Петро Порошенко позбавив свого колишнього соратника, якого, як видавалося на початках, він залучив до державної влади для противаги тодішньому прем’єрові Арсенієві Яценюку, українського громадянства. Прикметно, що фактично миттєво Саакашвілі заявив, що, не зважаючи ні на що, він повернеться до України. Відтак розпочалася потужна піар-кампанія щодо цього, яка й отримала розв’язку 10 вересня. 

Не хочеться давати оцінок окремим діям тих чи інших депутатів, політиків, простих громадян, яких також залучили до того, що нині виглядає як ганьба для всієї держави, але слід пам’ятати, з чого все розпочалось. Після цього всі пояснення про ті чи інші порушення законів, правил, моралі — лише наслідки. Які тільки так і слід розглядати. А почалося все, нагадаємо, з великого страху. Очевидно, що коли б у чинного Президента було чисте сумління, цього страху не було б.

Відтак ми слухали чи читали протягом усієї минулої неділі про речі ганебні: про зупинені потяги з незрозумілих причин, про провідницю, котра, як з’ясувалося, може визначати, має чи не має право той чи інший громадянин перебувати у потязі (це за умови, що він має квиток і інші необхідні документи), про юну начальницю потяга, котра пояснює, що коли Саакашвілі поїде у потязі — її звільнять з роботи. Якби ж ганебні, протиправні вчинки влади на цьому закінчились. Але ж ні — потім ми бачили і зупинені автобуси, і перегороджений потужними вантажними автомобілями шлях, і шеренги прикордонників, яких хтось вирішив поставити між собою і своїм політичним опонентом. і, нарешті, повідомлення про замінування пункту перетину кордону, про яке нібито повідомила Служба безпеки України. Дивитись на це все страшно і соромно. Страшно, бо це показує вразливість країни, демонструє способи, якими можуть вирішувати власні проблеми люди у владі. Соромно, бо це також демонструє і той факт, що в Україні немає державних діячів, котрі думають не про наступні вибори, а про країну. Так ніби немає війни на сході, ніби не гинуть чи не щодня українські воїни, ніби збереження влади чи здобуття її — це єдиний імператив тих людей, котрі нині вирішують те, як житимуть громадяни великої європейської країни. 

Як це все закінчилось (а чи закінчилось?) — відомо. Саакашвілі перетнув польський кордон і наголосив на тому, що проситиме посвідку особи без громадянства — тоді його не зможуть не впустити в Україну. Він також дав короткий брифінг перед пунктом пропуску «Шегині», куди його не пропустили, мотивуючи повідомленням про замінування.

«Замінувати цю зону технічно неможливо. Якщо вони нас тримають за повних ідіотів і за бидло, якому можна розповісти будь-що, вони дуже помиляються», — сказав він.

Водночас лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко заявила, що депутати вимагають від керівництва ПП «Шегині» надати документи, які підтверджують повідомлення про мінування. За словами Тимошенко, «сумнівів немає, що кордон не замінований, цілого великого генерала прислали на цей перехід, щоб генерал став тут груддю разом з хлопцями, які стоять за нашою спиною, і пояснив, що заміновано кордон. Як можна так принижувати українських генералів?».

За словами Юрія Луценка, поширеними ним в одній із соцмереж, «борючись за владу, прихильники Саакашвілі знищують державу. Хто не згоден — спробуйте прорвати грузинський чи британський кордон.

Єдиний шлях вирішення суперечок про законність дій влади щодо громадянина — суд. Саме так іванішвілі повернув собі паспорт, якого йому свого часу скасував Саакашвілі.

Силовий сценарій вирішення питання — прецедент для прихильників Захарченка, Януковича, Клименка, будь-кого, хто збере кілька тисяч активістів.

Закон вимагає притягти до кримінальної відповідальності тих, хто організовував незаконний перетин кордону, керував такими діями або сприяв їм порадами чи діями. 

Це буде зроблено. Як буде дано оцінку і дій владних інституцій протягом сьогоднішніх подій.

Від того, чи підтримає це ВР і суспільство, залежить перспектива Української держави. Сила права — фундамент для її стабільності. Право сили — критична загроза існуванню».

А тепер наведемо кілька цитат учасників тих подій та просто громадян, котрі нині мають можливість висловитися з допомогою соціальних мереж.

«Щойно в’їхали до Львова, дістались до нормального інтернету, — написав вчора нардеп Мустафа Найєм. — На щастя чи на жаль, мене не було на КПП «Шегині», ми з Віктором Чумаком перетинали кордон у «Краковці»ѕ Картинка з «Шегині» — це пекло. Ціна, сплачена за правовий «бєспрєдєл», виявилась зависокою. Успіхом назвати це не повертається язик.

Але, чорт забирай, у всього цього є паршива причина. Не з прориву все почалось. І не з палаток біля КПП. Межу маразму перейшли набагато раніше, на Банковій...».

«Те, що відбулося на кордоні України, — це реально страшно, — пише Світлана Заліщук. — Страшно було дивитися, як юзали (використовували. — О. Б.) прикордонників. Як їм довелося брехати людям про мінування. Офіцери розуміли, що їх використовують для прикриття сороміцького небажання пропускати політичного опонента через кордон.

Соромно читати, коли політикани на високих стільцях зараз у своїх коментарях починають прикриватися прикордонниками. Яке ви маєте право знівелювати незалежний інститут влади й перетворити його у свій політичний презерватив, який має вас захистити від відповідальності за зловживання владою?!

Страшно було знову бачити, як поліцейські фіксують автомобілі, які наважилися приїхати на кордон. Страшно усвідомлювати, що поліцейські координували свої дії з «тітушнею», що вищі посадові особи сприймають українську залізницю як дівчинку за викликом.

Страшно, що СБУ таки глушила мобільний зв’язок.

І так. Страшно було дивитися, як прорвали кордон. Так не мало бути! Кордони держави мають бути непорушні».

«Не потрібно ні шкодувати, ні принижувати українських прикордонників, — вважає Айдер Муждабаєв. — І вигадувати те, чого немає. 

 Адже все просто. Якби вони відчували, що на їхньому боці правда і закон, а за їхньою спиною — країна, мирне життя громадян, то вони б захищали кордон. Якщо потрібно — на смерть. А коли і їм, і всім зрозуміло, що вони повинні захищати не країну та народ, а одну із сторін не воєнного/зовнішнього, а політичного/внутрішнього конфлікту, то нічого цього й не було...».

Ну і, нарешті, не можна не погодитись із відомим журналістом Вахтангом Кіпіані: «Держава програла. Програли громадяни. Програв весь політикум, який взяв участь у цих подіях, і, зокрема, «правитель слабый и лукавый». Як невимовно сумно. Бо це не ураган «Ірма». Цієї ганьби могло і не бути. Від слова взагалі. Все можна було вирішити тихо і навіть з видимістю законності від Печерського суду. і ще сумно, що у всій владі не знайшлося того, хто сказав би просте слово «ні»...

Мені подобаєтьсяіншого користувача це сподобалося


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

У новому форматі

14:14 12 вересня 2017 року|Оксана ПРОЦЮК

В ОТГ – влада, гроші й величезна відповідальність

08:54 07 вересня 2017 року|Оксана ПРОЦЮК