Наші інтерв`ю:Світ
02 листопада 2017 року.

У просторі порозуміння

Пшемислав Граєвскі: Українці, які захищають свою Батьківщину від ворога, творять в очах поляків образ

Роман ІВАСІВ

Відомий дослідник і провідний фахівець у сфері міждержавних відносин Польщі й України доктор Пшемислав Пйотр Журавскі вель Граєвскі з кінця 90-х років минулого століття активно докладає свій хист і власні старання до глибшого порозуміння між нашими народами і до вироблення спільних цивілізаційних візій в контексті європейської традиції. 

 

Доктор Граєвскі також добре знаний у державних і політичних колах Польщі. Окрім цього, має літературний хист, і його тексти історичної публіцистики та історіософії на тему польсько-українських відносин є вагомим внеском у переосмислення співжиття між нашими народамиѕ А запізналися ми з доктором Граєвскі в Яремчі на Х Міжнародній українсько-польській конференції.

Перш ніж перейти до ексклюзивного інтерв’ю з доктором Пшемиславом Граєвскі, хочемо нагадати нашим читачам майже детективну історію, яка трапилася на початку цього року і стосувалася як внутрішньої, так і зовнішньої безпеки України. Наприкінці січня служба моніторингу Бі-Бі-Сі оприлюднила статтю Дмитра Зоценка «Україна—Польща: «війна пам’ятників» чи «гра третьої сили» (http://www.bbc.com/ukrainian/features-russian-38771287). У ній ішлося про подію початку січня 2017 р., коли розбили пам’ятник замордованим 1944-го полякам у Гуті Пеняцькій, намалювавши на ньому українські та нацистські символи. Українські журналісти звернули увагу на підозрілий факт: російське агентство «Regnum» першим повідомило про знищення польського пам’ятника в Гуті Пеняцькій, відразу ж після інциденту. і ще до того, як про цю подію дізналася місцева поліція. А перед цим, в 2016 році, відбулося щонайменше три подібні до цих напади на українські поховання в Польщі. Нагадаємо, що 10 січня ц. р. популярне польське щоденне видання «Gazeta Wyborcza» написало: «Війна пам’ятників вигідна тільки спільному ворогові Польщі та України — Росії з її імперськими амбіціями». Ультранаціоналісти з групи OWP (Oboz Wielkiej Polski) взяли відповідальність за напади на пам’ятники бійцям УПА в східній Польщі. Зауважимо, що їх група має зв’язки з російськими терористами на Донбасі і навіть опублікувала відео знищення пам’ятника. А згодом, 25 січня, було осквернено меморіал польським і українським жертвам радянських репресій у Биківні під Києвом, який обписали нацистськими символами і образливими словами. 

Саме тоді один з радників міністра закордонних справ Польщі д-р ўраєвскі припустив, що до цієї провокації причетна Москва, яка хоче розпалити протистояння між Польщею й Україною. Він звернув увагу на те, що україномовна підводка до відео, яке з’явилося на каналі в «YouTube», містила очевидні граматичні помилки. І зазначив, що слова, написані на зруйнованому українському пам’ятнику в Польщі, були типовими для російської мови, а не української чи польської. У підсумку він сказав: «Ідуть постійні спроби вбити клин між народами нашого регіону, яким загрожує Росія»... 

- З якого часу і на якому рівні ви берете участь у подібних до яремчанських конференцій заходах?

— Я перебуваю в просторі українсько-польських відносин віддавна, ще з 90-х років минулого століття, на рівні академічних експертів. У період національного відродження в Західній Україні я брав активну участь у різноманітних конференціях у Львові, Івано-Франківську, Мукачеві, Чернівцях. Подібно до цього — і в Донецьку, Харкові, Києві, Дніпрі. Коли завітаю в Чернівці, то згадую там знаменитий вітраж в університеті, де чотири гуцули поборюють ведмедя. Як з гумором мені оповів один український професор: «Бачиш, Пшемисле, гуцули символізують Польщу, Литву, Україну, Білорусьѕ А кого вони поборюють в особі звіра, то ти те добре знаєш!». Сходив я і в Карпати: був на Говерлі, Піп-івані, перевалі Легіонів, де поставили капличку. Власне, в Карпатах мені імпонує завжди дуже прихильне ставлення місцевого люду до нас.

- Окрім поборення ведмедя і любові до тварин, українців і поляків єднають ще й загальнолюдські цінності. На прикладі Яремчі бачимо, як єднає науковців спільний інтелектуальний мозковий штурм різнопланової тематики поглядів, думок, візій. Розкажіть про проблеми міжнародних відносин між нашими державами і позитивні напрацювання в цій сфері.

— Нині, на мою думку, є такі проблеми, що виникли з різних як об’єктивних, так і суб’єктивних причин. Загальні причини неналежного опрацювання теми взаєморозуміння в контексті українсько-польських відносин лежать наразі у площині відсутності достатньої уваги та браку відповідних коштів з боку урядових чинників обох держав. На сьогодні урядовці й партії, як українські, так і польські, не мають достатньо експертів, які би десятиліттями ефективно працювали в українсько-польському напрямі. Мені видається, що більшість інформації та коментарів щодо подій у Польщі надходить тепер в Україну з джерел польської опозиції. Власне, тому образ Польщі в очах українців виглядає доволі непривабливим. 

І коли ми поглянемо на реальність відносин між нашими країнами, то побачимо, що ментальний клімат громадської думки перебуває не в найкращому стані, хоч реальність співпраці в конкретних напрямах між нашими народами є доволі високою і продуктивною. Тобто історична політика творить цей клімат сьогодні, але він не є визначальним у сучасних відносинах між народами. 

А до позитивів маємо віднести не лише добру військову співпрацю у формі польсько-української бригади, а й польської, й української воєнних індустрій. Нагадаю, що у червні було підписано договір про постачання польської військової оптики в Збройні сили України. 

- На власні очі переконався, що в українській армії особливо відчутна потреба доброї військової оптики: від тепловізорів до приладів нічного бачення і прицілівѕ Втім, не меншою проблемою є брак розуміння того, що Росія воює з Україноюѕ

— Війна завжди викликає сильні емоції. Я був свідком однієї сцени, де вели діалог про війну дві студентки у Польщі: українська дівчина і росіянка. Остання не була заклятою імперіалісткою, а простою дівчиною з Сибіру, яка намагалася переконати в «справедливості» російської агресії. На що українка відповіла: «Завдяки цій «справедливості» я поховала своїх ріднихѕ». 

Хоч я маю 54 роки і моє покоління не знає війни, але моя бабця мені розказувала, як падали на них німецькі бомби і як загинули дід та п’ятеро братів другої моєї бабці... Я знаю ці відчуття на прикладі своєї родини, і знаю, як ятрить рана, коли ворог убиває твоїх близьких. Отож війна для мене — не відсторонена теорія. 

- Жахіття Другої світової і наступне «щастя під совєтами» довелося пережити вповні і полякам, і українцям. Зокрема, й рідному братові моєї бабки Марії Василеві, який воював у Війську Польському, згодом потрапив у німецький полон і перебував у концтаборах, а по звільненні потрапив в сталінські концтабори в Сибіру... 

— Подібно до того, як брат мого діда по матері був у концтаборах Сибіру два рази: першого — в 1920-му  під час російсько-польської війни, другого — в 1939 році. Згодом він потрапив у Польську армію генерала Андерса, де воював. Я його не пам’ятаю, бо через два роки по закінченні Другої світової він настільки втратив своє здоров’я, що помер.

- Коли повернемось у наш час, то бачимо, що такі міжнародні зустрічі науковців, які тривають ось уже десять років в Яремчі, витворюють своєрідну атмосферу глибшого розуміння як спільних трагедій минулого, так і спільних інтересів та пріоритетів сучасності. Й особливо — спільних майбутніх викликів...

— Для професійного історика-міжнародника як з методологічної, так і соціологічної точок зору, можливо, не буде правильна і презентативно приваблива для загалу така моя думка, але скажу. Сьогодні українці, які зі зброєю в руках захищають свою Батьківщину від ворога, якого ми дуже добре знаємо, творять в очах поляків образ сучасного лицарства. Ці лицарі творять сучасну шляхту, яка захищає свій рідний край, що є природним правом громадян, яке випливає з джерела любові до Вітчизни.

- Ці переважно молоді українські воїни захищають не лише Україну, а й Польщу і всю Європу. 

— Так, ми розуміємо. Як москалі вийдуть під Берестя на наш спільний кордон, наступними будемо ми, а згодом — і вся Європа. 

- Вам не виглядає, що останнім часом Російська держава все більше набуває рис нацистської держави?

— Так, це більше виглядає на нацистську державу, лишень з азійським менталітетом. Свого часу міністра зовнішніх справ іванова запитали: «Навіщо російська дипломатія так дуже сильно протегує нафтогазові інтереси Російської Федерації?» Я міркував собі тоді, що він скаже, мовляв, це російський державний інтерес, це економічний бізнес... Знаєте, що він сказав? — «Ми получілі такую задачу от прєзідєнта Путіна!». Інакше кажучи, «нє рабскоє ето дєло: думать о том, что цар пріказал!». На позір — яскравий приклад азійської деспотії.

- Як би ви охарактеризували Європейський Союз на сьогодні?

— ЄС перебуває в динамічному стані розвитку і бореться з такими кризами: міграційною, фінансовою, кризою керівництва. А ще зруйновано рівновагу між державами внаслідок фінансової кризи. З другого боку, зберігається домінуюче становище Німеччини. Велика Британія виходить з ЄС. італія та іспанія є в групі PIX, і вони мають фінансові проблеми. Франція стає щораз слабшим партнером і має доволі слабкого президента. Це все помножене на міграційну кризу, яка тягне за собою нові економічні проблеми й відповідні фінансові ресурси і засоби ЄС. А тепер на додачу маємо ще й трансатлантичний конфлікт інтересів: між європейськими елітами й Америкою. На цьому тлі російська загроза пришвидшує процеси глибшої інтеграції східноєвропейських країн в ЄС та в НАТО. Власне, цей військовий блок наразі виступає єдиним реальним фактором стримування Москви. З другого боку, маємо дипломатичну ситуацію в Туреччині ту, яку маємо. До речі, Туреччина є другою військовою потугою після американської, про що чомусь часто забувають.

- Як нині поляки сприймають українців у Польщі?

— Українців у Польщі сприймають загалом як позитивний фактор. По-перше: вони піднімають польську економіку; по-друге: назагал це спокійні, відповідальні і працьовиті люди, які не мають проблем із законом і тому в контексті мусульманської потенційної міграції стереотип української дуже позитивний. Ще слід додати до плюсів, що серед закордонних студентів, які навчаються у польських вишах, понад 50% — українські, 8% — білоруські, а потім — решта.


P. S. У своєму есеї «Польща й Україна в боротьбі за незалежність» д-р Граєвскі у підсумку зазначає: «Немає ніяких реальних підстав для збереження стану недовіри і ворожості між нашими двома країнами. Як і немає жодного конфлікту інтересів, а навпаки, вони винятково спільні... Є тільки взаємні великі образи минулого... Тим, хто сьогодні викликає привидів минулого не з метою належного вшанування жертв, а для розпалювання ненависті, в інтересах Кремля застрашуючи українців маршем поляків на Львів, а поляків — українським маршем на Холм і Перемишль, слід пам’ятати: коли повалили пам’ятник Лєніна у Львові в 1991 році, то виявилося, що для будівництва постаменту використовували могильні плити польських і українських вояків, які загинули в битві один проти одного в 1918—1919 рр.».

 

Довідка «Галичини»

Польський політолог-міжнародник доктор філософії та соціальних наук, академік Пшемислав Пйотр Журавскі вель ўраєвскі народився 10 вересня 1963 р. у Лодзі. Д-р Граєвскі — член Національної ради розвитку при Президентові Республіки Польща, радник Міністерства закордонних справ Польщі, член Ради з питань права та юстиції.

У 1992 році працював у Міністерстві оборони Польщі при Управлінні планування оборонної політики. У 1995—1996-х роках — у Канцелярії уповноваженого уряду з питань європейської інтеграції та зовнішньої допомоги. У 2005—2006-х — експерт фракції EPP-ED у Європейському парламенті у Брюсселі, також відповідав за моніторинг політики Східної Європи. У 2007—2008 рр. — коментатор для «TVP Info» з міжнародних питань. 

З наукових робіт, які стосуються України, особливої уваги заслуговують такі його сім праць: «Українська справа на Мирній конференції в Парижі в 1919 році» (Варшава, Semper, 1995, с. 128); «США щодо проблеми контролю над озброєннями в епоху підготовчої комісії з конференції з питань роззброєння (1925—1930 рр.)» (Варшава: Semper, 2000, с. 372); «Геополітика—сила—воля. Співдружність бореться з долею» (Краків: ОМП, 2010); «Політика Європейського Союзу щодо Росії та інтересів Польщі: 1991—2004» (Краків: OMP, 2008, с. 731); «Міжнародна безпека: військовий аспект» (Варшава: Wydawnictwo Naukowe PWN, 2012); «Смачний дух передує падінню. Роздуми про природу процесу розпаду союзу» (Краків: OMP, 2012); «Східна політика Польщі 1989—2015 рр. Національні та європейські виміри» (Краків: ОМП, 2016, с. 376).


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

Дива не сталося

10:17 16 листопада 2017 року|Богдан БІЛЕЦЬКИЙ

Виклики і наслідки

09:36 16 листопада 2017 року|Оксана ПРОЦЮК

Тарас Бенюк: Актор має жити на сцені

14:13 09 листопада 2017 року|Оксана ПРОЦЮК

Настирний швидкий нападник

11:32 09 листопада 2017 року|Богдан Білецький, Петро Белей

Художниця зі школи Лідера

14:45 07 листопада 2017 року|Леся ЗЬОЛА

Під брендом відкритості

14:39 02 листопада 2017 року|Марта ШЕПТАК

Волевиявлення по-новому

12:48 26 жовтня 2017 року|Оксана ПРОЦЮК

Пріоритет — чисте довкілля

10:01 12 жовтня 2017 року|Василь МОРОЗ

Вироки за «договірняки»

12:47 05 жовтня 2017 року|Богдан БІЛЕЦЬКИЙ

Григорій Перепелиця: Пора визнати війну війною

12:21 05 жовтня 2017 року|Роман ІВАСІВ