Людина:Варто знати
21 січня 2016 року.

Свою таємницю Рильський забрав у могилу,

бо так і не дочекався України

Василь ГЛІБЧУК. Косівський район.

1975 рік. Я тоді навчався на відділі художньої обробки деревини на третьому курсі колишнього Косівського технікуму народних художніх промислів і дуже часто заходив до, без перебільшення, віртуоза гуцульської різьби на дереві Франца Миколайовича Тимківа. У нього були філігранні долота, якими я залюбки інкрустував свої студентські роботи. Ми різьбили за одним дерев’яним  столярним верстатом, і Франьо, як до нього звертались усі знайомі в Косові, любив розповісти щось цікаве. Якось несподівано він запитав мене:
— Василю, що ти скажеш про Рильського?
— Хвалив Сталіна, партію.
і тут привітний, доброзичливий Франьо не зовсім добрим поглядом подивився крізь скельця окулярів на мене.
— Щоб ти ніколи так більше не говорив про Рильського. Це дуже велика для України людина. Він був у мене десь у
50-х, не пам’ятаю точно року. Тоді не раз приходили всілякі пани агітувати мене у радянську спілку художників. Було й так, що я нервувався і випроваджував  їх з майстерні. А якось заходить до мене такий собі поважний інтелігентний чоловік, в окулярах, з приємністю привітався і запитав, чи можна хоч трохи подивитися, як я різьблю.
— Та то добре, що вам цікаво, прошу пана, прошу, дивіться!
Він дивиться, нічого не говорить. А я собі думаю: знов прийшов якийсь мене агітувати. Не витримав та й кажу:
— Якщо ви прийшли мене агітувати вступати в цю злодійську комуністичну спілку, то йдіть собі геть. У ній є і добрі майстри, але більше таких, що встидно за них.
— А  я нічого не маю з тією спілкою, я Максим Рильський.
— А-а-а!.. То тим більше, вступіться мені, аби я вас не видів, ідіть хваліть Леніна, Сталіна та й цю задрипану комуністичну партію!..
— Ви таке Рильському сказали?.. Що він відповів на це?
— Я встав, аби його випровадити за двері, дивлюся, а в нього лице дрижить і сльози.
— Так, люди знають такого Рильського, якого друкують, — каже він мені, —  і це моя трагедія. Я вас прошу, не проганяйте мене, я прочитаю те, що мушу носити в собі, про що, крім рідного брата, ніхто й не знає.
— Слухай, Василю, Рильський як почав читати про голодомори, про ті страшні репресії, що з нашими людьми творили москалі, як по дорозі в Сибір з вагонів трупи викидали, як у лід закопували. Ми з ним половину дня і всю ніч проговорили. Під обід на другий день він  іде від мене, а вже я плачу. Плачу за ним, як за рідним.
— Ви не просили, аби залишив ті вірші у вас?
— Вірші?.. То, Василю, так мені виглядало, були  поеми. Я просив,  дуже просив. А він відмовився.
— Я бачу, — сказав, — до вас можуть прийти на обшук у будь-який момент. А я не хочу, щоби мали неприємність через мене. Міг би залишити рідному братові, та і він, і сім’я його постраждає. Доживу до того часу, коли буде в нас своя держава, — надрукую. А ні — доведеться забрати з собою в могилу.
ѕ24 липня 1964 року Максим Рильський відійшов в інший світ. Йому і справді довелося забрати з собою в могилу твори про голодомори і репресії, бо так і не дочекався відновлення державності України.

Мені подобаєтьсягаличанин ХХХХХХ і 5 інші це подобається


3.7 (3 голосів)

Без коментарів

Інші публікації тематики

Лікувати зсередини

11:59 13 грудня 2018 року|Іван ГАВРИЛОВИЧ

Поборник «історії Нашої»

14:46 06 грудня 2018 року|Роман ГЛАДИШ

Кредо Мирослави Олексин

10:00 15 листопада 2018 року|Михайло МИЦУС

«Принцеса» з Чернева

10:01 08 листопада 2018 року|Ігор ЛАЗОРИШИН

«Бандерівський стандарт»

13:10 25 жовтня 2018 року|Ігор ЛАЗОРИШИН

Книжне поле Яреми Гояна

17:20 09 жовтня 2018 року

...І стихія гуцульського характеру

15:51 02 жовтня 2018 року|Василь БАБІЙ

Cпершу бачила перед собою людей...

15:50 02 жовтня 2018 року|Ігор ГОЛИНСЬКИЙ

Світло його душі

10:15 27 вересня 2018 року|Володимир ЛИС. Викладач Лебединського педагогічного коледжу імені А. С. Макаренка, композитор.

Степан Пушик: погляд із вічності

15:49 20 вересня 2018 року|Ольга СЛОНЬОВСЬКА