Людина:Пам`ять
27 вересня 2018 року.

Світло його душі

Володимир ЛИС. Викладач Лебединського педагогічного коледжу імені А. С. Макаренка, композитор.

Найбільше людське горе – це втрата рідної людини. Це біль на все життя. 40 днів минуло, як переступив межу земного життя незабутній Степан Пушик – видатний прозаїк, поет, громадський діяч, учений, філолог, дослідник-фольклорист, лауреат Державної премії ім.  Т. Шевченка, низки інших нагород. Та найбільша його нагорода – це світла, добра, людська пам’ять, бо він завжди був і є рідним як дорослим, так і дітям. Сонце його таланту, душі ще буде довго зігрівати, наснажувати серця багатьох людей.

Спинюсь на слові. Помовчу... Гай-гай, як літа пролетіли, відшуміли бурхливим гірським водоспадом. 40 років тому я мав щасливу нагоду зустрітися з письменником. На жаль, то була перша і остання зустріч. Якось літньої пори я йшов по центральній вулиці Івано-Франківська із визначним художником, скульптором, лауреатом премії ім. Т. Шевченка Василем Вільшуком. На півдорозі Василь Михайлович спинився і зраділо проказав: «Назустріч нам іде Степан Пушик». Я розгубився. Це ж той самий славнозвісний поет-пісняр, котрий створив чудові поетичні тексти до пісень «Треба йти до осені», «Любисток» на музику О. Білаша, «Пісня про матір» на музику С. Мухи. Ці пісні часто звучали по національному радіо, телебаченню у виконанні відомих співаків Д. Гнатюка, М. Сливоцького... 

До нас наближався високий красивий чоловік із усмішкою на вустах. Я й досі відчуваю міцний потиск його руки та проникливий теплий погляд. А ще магнетизм його мови, щедро насиченої іскрометними жартами. Я уважно слухав цього справді по-весняному осяйного чоловіка і думав: «Бог подарував йому щастя бути молодим». Ось де секрет його життєдайної творчої сили, натхнення. 

Тоді я й гадки не мав, що наші творчі шляхи перетнуться.

В 2011 році керівництво навчального закладу, де я працюю викладачем музики, запропонувало мені взяти участь у всеукраїнському конкурсі композиторів «Подаруй дітям пісню». ініціатором цього творчого заходу була редакція журналу «Музичний керівник» (м. Київ). Я довго вагався, врешті погодився. 

Ми не стали з дружиною шукати поетичні тексти в домашній бібліотеці, а відразу пішли в книжковий магазин. Ось вона тримає в руках тоненьку збірочку віршів для дітей. Читає: «Золотий човник», автор Степан Пушик. Я був вражений красою поетичного слова. Вдома дружина ще раз прочитала цей вірш - і пісня народилася відразу, без творчих мук. Тільки несподіваний щем у грудях і непрохані сльози. Пісня «Золотий човник» – це Божа воля, Божа ласка для авторів і для виконавців. На конкурс було подано більше 600 пісень, наша ж зайняла перше місце. Ось що сказав про неї голова журі народний артист, композитор Олександр Злотник: «Це єдина пісня, в якій відчувається національний колорит. Одразу чути – звідкіля пісня родом. Хочу відзначити також високу якість поетичного тексту вірша Степана Пушика, що вдало доповнює проникливість музики». 

Згодом я налагодив з поетом мобільний зв’язок. На його слова написав ще одну дитячу пісню - «Вишеньки», котра має ось-ось вийти друком у журналі «Музична школа». У нас народжувалися нові творчі плани. Коли випадала нагода чути по телефону далекий голос поета, я його слухав і не міг наслухатися. Нашу розмову він закінчував побажанням: «Ні Пушика, ні пера!». А одного разу він мені гіркотно сказав: «Мені сьогодні важко як ніколи. Боляче за друзів, котрих втратив, боляче за рідних, болить у мене серце і за Україну – неньку нашу». Затим прочитав вірш про матір, а розмову закінчив незмінним: «Ні Пушика, ні пера!».

Остання наша розмова була на початку цього року. Ми довго спілкувалися. Степан Григорович багато жартував. Відчувалось – він хотів ще потримати мене на зв’язку, а в кінці розмови - знову життєствердно: «Ні Пушика, ні пера! Слава Україні!». Як мені хотілося в ту хвилину міцно потиснути йому руку, обійняти як брата. 

Світло його душі теплить і наснажує. Спасибі Тобі, Боже, що Ти подарував рідному краю, всій Україні Степана Григоровича Пушика, котрий по-Божому любив усіх нас, любив Україну. Царство Небесне йому і вічна пам’ять!

Мені подобається2 інші це подобається


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

Книжне поле Яреми Гояна

17:20 09 жовтня 2018 року

...І стихія гуцульського характеру

15:51 02 жовтня 2018 року|Василь БАБІЙ

Cпершу бачила перед собою людей...

15:50 02 жовтня 2018 року|Ігор ГОЛИНСЬКИЙ

Степан Пушик: погляд із вічності

15:49 20 вересня 2018 року|Ольга СЛОНЬОВСЬКА

МИТЕЦЬ, А ОТЖЕ — ПАТРІОТ

16:33 28 серпня 2018 року|Олександр ЮНІН. Директор Музею-майстерні І. П. Кавалерідзе.

Запам’яталися його добрі справи

13:20 21 серпня 2018 року|Василь ТИМКІВ. Голова Ради ІФОО УТОПІК, кандидат наук з державного управління.

Василь НАЗАРЧУК: Мене завжди вабила свобода

12:32 02 серпня 2018 року|Роман ГЛАДИШ

Патріарх політв’язнів

12:27 02 серпня 2018 року|Степан ГЕНИК. Професор

ЛОВЕЦЬ ГОЛОСУ

10:25 02 серпня 2018 року|Володимир КАЧКАН. Академік

Його надихали Олекса Довбуш і опришки

10:06 31 липня 2018 року|Володимир БАКАЛА. Старший науковий співробітник історико-меморіального музею Олекси Довбуша, член НСКУ