Людина:Ювілеї
28 червня 2018 року.

Президент і військовий зверхник

Василь БАБІЙ

Минуло 155 років від дня народження Євгена Петрушевича, президента й уповноваженого диктатора (військово-політичний зверхник під час війни) Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Широкому загалу це ім’я, можливо, й мало відоме, та воно варте того, щоб якщо не кожен українець, то принаймні кожен свідомий галичанин знав Є. Петрушевича ближче. 

Прийшов він на світ у місті Буську на Львівщині в сім’ї громадсько-політичного діяча отця Омеляна Петрушевича. Юнак здобув у Львівському університеті ступінь доктора права й відкрив свою адвокатську контору. Окрім того, Євген був головою повітової «Просвіти», організовував громадсько-політичне та культурно-освітнє життя місцевих жителів українців. А з 1899-го він — активний член новоутвореної Української національно-демократичної партії.

1907 року Євген Петрушевич став одним із перших послів- українців до австрійського парламенту, а 1910-го — послом і до Галицького сейму. В 1914—1916 рр. він активно виступає за право українців Галичини мати власну державність. Результатом цієї боротьби стала можливість легалізувати права галичан-українців, вони здобули кілька важливих посад в австрійському уряді. Зокрема Іван Горбачевський став міністром здоров’я, Йосип Ганінчак — генеральним прокурором Австрії.

Саме Євген Петрушевич ініціював представницьке зібрання послів парламенту, Галицького і Буковинського сеймів та діячів політичних і громадських організацій, яке 19 жовтня 1918 р. проголосило утворення на етнічних українських землях незалежної держави й обрало  УНРаду — її очолив Є. Петрушевич.

Далі відбулося збройне повстання 1 листопада у Львові, проголошено утворення на колишніх австро-угорських землях Української Держави (із 13 листопада 1918 р. — Західно-Українська Народна Республіка). із січня 1919-го Євген Петрушевич перебуває у новій столиці ЗУНР — Станіславі. Він провів першу сесію УНРади, на якій було ухвалено закон про Злуку з Українською Народною Республікою. З того часу він президент і уповноважений диктатор (тоді ця назва посади звучала в позитивному сенсі) ЗУНР. ідеться більше про виконання ним репрезентативних функцій, якоїсь особистої влади і авторитарного впливу на прийняття рішень він не мав. Зате під орудою Є. Петрушевича УНРада діяла як справжній парламент, де панувала атмосфера демократизму і свободи слова. Через її рішення було закладено правову базу держави. На жаль, наступні події літа 1919-го не сприяли розвиткові ЗУНР, ба більше — стали загрозою для її існування. Польська армія зі згоди Франції захопила майже всю Галичину (а румуни — Буковину). Внаслідок хаосу в УНР і ЗУНР, породженого як військовими діями Польщі, Денікіна, більшовиків, так і непорозуміннями між чільниками УНР (Петлюра) і ЗУНР (Петрушевич), підступних дій Росії, необачної підтримки Антантою (на яку орієнтувався і мав надію уряд ЗУНР) польських домагань Східної Галичини Західно-Українська Народна Республіка зазнала краху. Не допомогло і те, що на дії та рішення президента ЗУНР мала великий вплив позиція митрополита Андрея Шептицького, який був категорично проти союзу з більшовиками.

Євген Петрушевич виїжджає за кордон, активно домагається державницьких прав для Галичини — задля цього шукає компромісів, намагається домовитися з різними політичними силами, найбільше уповаючи на Раду амбасадорів Антанти. Але все марно — з їхньої «ласки» 15 березня 1923 р. Галичина відійшла до Польщі. Тому Є. Петрушевич з важким серцем розпустив у травні 1923-го уряд ЗУНР в екзилі.

Він стояв, як міг, на захисті поневоленого народу і в Берліні, куди переїхав. Надсилав заяви до Ліги Націй, видавав газету «Український прапор». Є. Петрушевич був політиком до кінця свого життя. 1939-го, коли Німеччина напала на Польщу, надіслав Гітлеру протест.

Проживши 77 років, Євген Петрушевич помер у серпні 1940-го. Поховали його на берлінському цвинтарі. Перепоховано 1 листопада 2002 р. на Личаківському цвинтарі у Львові.

Нинішнього року відзначаємо 100-річчя Західно-Української Народної Республіки. Тож, думається, постать першого її президента Євгена Петрушевича, якому належала неабияка роль в історії ЗУНР, має викликати у нас особливі інтерес і повагу. 


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

Василь НАЗАРЧУК: Мене завжди вабила свобода

12:32 02 серпня 2018 року|Роман ГЛАДИШ

Патріарх політв’язнів

12:27 02 серпня 2018 року|Степан ГЕНИК. Професор

ЛОВЕЦЬ ГОЛОСУ

10:25 02 серпня 2018 року|Володимир КАЧКАН. Академік

Його надихали Олекса Довбуш і опришки

10:06 31 липня 2018 року|Володимир БАКАЛА. Старший науковий співробітник історико-меморіального музею Олекси Довбуша, член НСКУ

Мудрий керівник і наставник

14:59 26 липня 2018 року|Іван ГАВРИЛИШИН. Член Національної спілки журналістів України.

Талант до греки й латини

15:59 24 липня 2018 року|Дмитро ЮСИП

Романове життєствердження,

15:33 24 липня 2018 року|Василь ЛИЗАНЧУК

Бойові дороги нескореного

16:03 10 липня 2018 року|Іван КМЕТЮК

«Людина честі й благородних вчинків»

10:51 10 липня 2018 року|Михайло ПОСІЧАНСЬКИЙ