:Людина
10 липня 2018 року.

«Людина честі й благородних вчинків»

Михайло ПОСІЧАНСЬКИЙ

Таке визначення у низці інших прочитали жителі Хмелівки Богородчанського району та гості обласного літературно-мистецького фестивалю «Чуєш, брате мійѕ» на урочисто відкритій і освяченій пам’ятній дошці краєзнавцю, громадсько-культурному діячу, меценату і книголюбу Євгенові Паранюку. Її встановили до 95-річчя від його дня народження на фасаді школи коштом іншого мецената і також уродженця цього села — Ярослава Паранюка. 

Пана Євгена, котрий уже в часи незалежності України повернувся на рідну землю, а три роки тому відійшов у засвіти, далеко не тільки його односельці знали як людину неординарну своїми високою духовністю й моральними чеснотами, чия жертовна любов до України мала вимір, означений відомим висловом Євгена Чикаленка «Легко любити Україну до глибини душі, спробуйте любити її до глибини власної кишені». Є. Паранюку судилося долею майже все своє доросле життя прожити далеко від рідної української землі. Але його самотність у нью-йоркському помешканні скрашувало читання книг, які означали для нього більше, ніж сім’я. Багато видань зі своєї великої домашньої бібліотеки він надсилав власним коштом в Україну — для районних, обласних, університетських бібліотек. Налагодити й підтримувати зв’язки з ними допомагали Євгенові Михайловичу сестра Палагна Лапчук і її дочка Люба. 

На американській землі своє захоплення книгами у вільний від нелегкої заробітчанської праці час він вагомо доповнював високодуховним й інтелектуальним спілкуванням зі знаними представниками української діаспори — письменниками, художниками та іншими митцями, відвідував Український літературний клуб Нью-Йорка. Та й ще коли Є. Паранюк повоєнного 1949 року полишив табір переміщених осіб у Німеччині і плив пароплавом за океан, то познайомився з Левком Лепким — братом письменника Богдана Лепкого й автором музики до його ностальгійної знаменитої пісні про журавлів, яка стала воістину гимном українських емігрантів у різних куточках неозорого світу. То, власне, рядок із неї дав назву першому в Україні фестивалю такої тематики, унікальному саме мотивами чужини, більш як столітньої трудової, а якогось часу і політичної української еміграції. Вони звучали у Хмелівці на повен голос, змушуючи замислитись над долею і теперішніх наших заробітчан, над тим, коли ж нарешті умови життя в Україні стануть гідними і в українців відпаде потреба досягати омріяних статків тяжкою працею в різних куточках планети, далеко від отчої землі та своїх родин. 

На фестивалі, названому на честь Євгена Паранюка, згадали і славного Євгена Маланюка, з яким хмелівчанину випало працювати разом у нью-йоркській лікарні. Знався Паранюк також із Василем Баркою, Іваном Багряним, Докією Гуменною, в останні роки життя підтримував приятельські стосунки з поетом і прозаїком Василем Махном. Під час своїх відвідин України пан Євген познайомився з Василем Скуратівським, який приїжджав до Хмелівки, зі Степаном Пушиком, з уже покійними Петром Арсеничем, Володимиром Грабовецьким, іваном Скрипником. Він зав’язав тісні стосунки з Кам’янець-Подільським університетом, з ужгородською «Просвітою». 

Звичайно ж, Євген Михайлович бував у школі, де колись він навчався, як повідомляє пам’ятна дошка. Приходив на запрошення педагогів на уроки української літератури й розповідав дітям про свої зустрічі за океаном з відомими нашими письменниками. Про його меценатську допомогу рідній школі нагадали всім  на фестивалі ім. Є. Паранюка директор  ЗШ I-III ст. Надія Загірняк, учителька Галина Середюк, учні. Завдяки йому в сільській школі, скажімо, з’явилося фортепіано. Пан Євген матеріально підтримував фольклорний ансамбль Хмелівки, спонсорував видання збірника усної народної творчості — колискових, весільних пісень, ладканок, записаних від місцевих жителів тією ж Г. Середюк разом із членами гуртка «Рідне слово». 

Власне, на рідній землі вийшли друком перші книжки і самого Є. Паранюка — «Спогади про Хмелівку», «Росільна» (про сусіднє із Хмелівкою село), «Останні роки життя Івана Франка» (це видання стало вислідом його розмов із Василем Франком, небожем Івана Франка), «Український Голлівуд і Олександр Кошиць». Він уклав «Календар пасічника», написав спогади про хмелівське Різдво для книжки «Паранюки — рід простий, але славний». У співавторстві з Василем Бабієм Євген Паранюк видав 500-сторінкову книжку «Хмелівка: події і люди» та інші, які в сукупності є своєрідною енциклопедією життя родини Євгена Паранюка та його односельців. Автора цих книжок прийняли до Національної спілки краєзнавців України. Завдяки меценатові побачило світ багато цікавих видань пізнавального характеру, більшість із яких становлять своєрідну серію «Хмелівська бібліотека», інакше — «Хмелівський список» із 34 книг. Погодьтеся, навряд чи може похвалитися таким якесь інше село в Україні.

Життя Є. Паранюка продовжується як у написаних ним книжках, так і в обласній премії його імені за найкращі краєзнавчі видання, яку заснували обласна організація НСКУ спільно з рідними пана Євгена — сестрою Палагною Лапчук та племінницею Любою і яку присудили нинішнього року вже втретє. Цього разу вони разом з однією із перших лауреатів премії Тетяною Фіголь вручили її краєзнавцям членові НСПУ Володимирові Морозюку з Івано-Франківська та заслуженому вчителю України Михайлові Воробцю з Рогатина, котрий досліджує маловідомі сторінки історії свого міста й Рогатинщини загалом. 

Звертаючись до святочної аудиторії, голова ОО НСПУ Євген Баран наголосив на унікальності як фестивалю «Чуєш, брате мійѕ», так і невеличкого, проте вельми активного у громадському й культурно-духовному сенсі села Хмелівки, де є свої авторитетні лідери, де започаткували літературно-мистецьке дійство імені свого земляка. Голова ОО НСКУ Михайло Косило назвав Євгена Паранюка помазаником Божим, який сумлінно виконував призначену йому Богом на землі духовну місію, жив не для себе, а задля української патріотичної справи — цим він слугує прикладом для нас. Перед хмелівчанами виступили і секретар НСПУ, головний редактор журналу «Перевал» Ярослав Ткачівський, члени НСПУ Іван Гаврилович, Ярослав Ясінський, Олександр Букатюк. 

Подав ідею проведення у Хмелівці фестивалю «Чуєш, брате мій...», підтриману обласною письменницькою організацією, заступник її голови Василь Бабій, який багато років був учителем, директором школи в цьому селі. Він же — редактор краєзнавчого й літературно-мистецького альманаху «Хмелліт», і на фестивалі презентував його 5-те число за цей рік. Відкривається альманах публікаціями до 95-річчя Євгена Паранюка, вміщено тут поезії відомих українських письменників Євгена Маланюка, Богдана Лепкого, Олеся Бабія, Богдана Кравціва, Яра Славутича і твори сучасних літераторів Прикарпаття. А канву мистецького дійства фестивалю творили народний аматорський ансамбль «Хмелівчанка», дорослі й ще зовсім малі виконавці-співаки, артист-гуморист Ігор Чепіль. 

Того дня гості з Івано-Франківська побували і на хмелівському цвинтарі, помолилися біля могили Євгена Паранюка за упокій його душі.

 


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

Василь НАЗАРЧУК: Мене завжди вабила свобода

12:32 02 серпня 2018 року|Роман ГЛАДИШ

Патріарх політв’язнів

12:27 02 серпня 2018 року|Степан ГЕНИК. Професор

ЛОВЕЦЬ ГОЛОСУ

10:25 02 серпня 2018 року|Володимир КАЧКАН. Академік

Його надихали Олекса Довбуш і опришки

10:06 31 липня 2018 року|Володимир БАКАЛА. Старший науковий співробітник історико-меморіального музею Олекси Довбуша, член НСКУ

Мудрий керівник і наставник

14:59 26 липня 2018 року|Іван ГАВРИЛИШИН. Член Національної спілки журналістів України.

Талант до греки й латини

15:59 24 липня 2018 року|Дмитро ЮСИП

Романове життєствердження,

15:33 24 липня 2018 року|Василь ЛИЗАНЧУК

Бойові дороги нескореного

16:03 10 липня 2018 року|Іван КМЕТЮК

Олександр ГОШИЛИК: УСЕ — НЕ НАМАРНО!

13:05 28 червня 2018 року|Тетяна ГОЛОВЧИН