:Людина
31 липня 2018 року.

Його надихали Олекса Довбуш і опришки

Володимир БАКАЛА. Старший науковий співробітник історико-меморіального музею Олекси Довбуша, член НСКУ

Минула 90-та річниця від дня народження Володимира Грабовецького – сина покутської землі, вихідця з багатодітної селянської родини, вченого-історика, академіка вищої школи України, людини, без якої прикарпатська історична наука була би значно біднішою.

Народився вчений 24 липня 1928 року в селі Печеніжині на Коломийщині. У сім’ї було семеро дітей, з яких він – наймолодший. Батько – Василь Грабовецький – займався ткацтвом, мати Гафія разом з чоловіком виховувала дітей у християнському дусі, працьовитими, чесними, справедливими. Доленосною для наймолодшого сина стала книжка «Олекса Довбуш», яку Василь Грабовецький отримав, вступаючи в Легіон УСС. 

«Мій добрий, чесний і побожний батько, – згадував Володимир Васильович, – довголітній паламар при горішній церкві... брав мене, малого, за руку і босоногого вів до Народного дому в Коломиї слухати оповідання з історії України, які читав відомий український письменник Андрій Чайковський. Водив до церковної читальні «Скала» у Печеніжині, де я читав книги з історії України». 

По закінченні у 1939 році початкової школи у рідному селі Володимир Грабовецький продовжив навчання у Коломийській українській гімназії (1939–1942 рр.), духовній греко-католицькій семінарії у Львові (1942–1944 рр.), де познайомився із митрополитом Андреєм Шептицьким. Упродовж 1946–1947 років у місті Винники на Львівщині навчався у середній школі робітничої молоді.

У студентські роки В. Грабовецький познайомився з видатними українськими вченими: Михайлом Возняком, Дмитром Похилевичем, майбутнім своїм наставником Іваном Крип’якевичем, якого називав своїм духовним батьком і лекції якого слухав упродовж навчання у Львівському університеті (1947–1952 рр.). 24 грудня 1953 року на сторінках винниківської газети «Радянське життя» вийшла перша стаття 

В. Грабовецького «Шляхами війни Богдана Хмельницького». Працюючи 15 років під науковим керівництвом академіка і. Крип’якевича, опрацьовуючи численні архівні фонди Львова, Києва, Москви, Вроцлава, Кракова, В. Грабовецький захистив кандидатську дисертацію на тему: «Селянський рух у Галицькому Прикарпатті в другій половині ХVII століття» (1958 р.), а згодом і докторську: «Антифеодальна боротьба карпатського опришківства ХVI–XIX століть» (1968 р.). 

Знайомство з Максимом Рильським й побажання вченому збирати матеріали для відкриття музею не залишились безслідними, адже у 1995 році він відкрив Музей Олекси Довбуша в м. Івано-Франківську, а всього на рахунку – чотири створені ним музеї, не кажучи вже про надання консультацій для побудови музейних експозицій, велику виставкову діяльність.

Наукову діяльність В. Грабовецького можна умовно поділити на два періоди: Львівський  – до 1975 року й Івано-Франківський – з часу його переходу на викладацьку роботу на історичний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту ім. В. Стефаника (тепер Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника) з осені того ж року, де від 1990-го й до останніх днів свого життя очолював новостворену кафедру історії України, плідно працюючи і як педагог, і як дослідник. Результатом його наукового здобутку є півтори тисячі праць, а педагогічного – історична школа та тисячі випускників-студентів й державні визнання, шана і вдячність за його наполегливу кропітку працю, яка заслуговує окремої статті, відкриття багатьох нових сторінок вітчизняної історії. 

Ще в 60-х роках ХХ століття, як пригадував Володимир Грабовецький, академік і. Крип’якевич в одній зі своїх рецензій на наукові праці свого учня зазначив: «Кожна наукова робота В. В. Грабовецького містить нові матеріали з поставленої ним теми. і цим він робить значний внесок в українську історіографію».

Серед напрацювань вченого – понад 40 монографій, з яких більше трьох десятків побачили світ зі здобуттям Україною незалежності. Він опублікував півсотні наукових праць з історії Київської Русі та Давнього Галича. Володимир Грабовецький у монографії «Селянське постання на Прикарпатті під проводом Мухи 1490–1492 років» уперше в українській історіографії дослідив одне з найбільших повстань в Україні та Європі під проводом Мухи, провівши три всеукраїнські наукові конференції з цієї проблематики, що отримало високу оцінку науковців як в Україні, так і в діаспорі. Його праці перекладено на іноземні мови. 

Низку праць, як наукових, так і науково-популярних, а їх близько 60, присвячено запорізькому козацтву. Серед них такі як: «Західноукраїнські землі в період народно-визвольної війни 1648–1654 років», «Запорізьке козацтво в історії Західної України XVI–XVIII століть», «Народний полководець Семен Височан», «Богдан Хмельницький під Львовом» та інші.

Улюбленою й найбільш досліджуваною темою історика впродовж його науково-дослідницької діяльності залишалося опришківство, де як вчений-медієвіст (медієвіст – історик, який вивчає події, побут, культуру і мистецтво, що характерні для середньовіччя. – Ред.) він виявив понад 350 нових, невідомих колегам, документів, 70 з яких – про свого односельця Олексу Довбуша, якому присвятив півтори сотні наукових праць. «Народний герой Олекса Довбуш: історичний нарис», «Антифеодальна боротьба карпатського опришківства ХVI–XIX століть», «Олекса Довбуш», «Легендарні опришки – лицарі Карпат XVI–XIX століть». Ці та низка інших його праць, назви яких співзвучні висвітлюваній у них тематиці, наштовхнули митців до творчості – художників, скульпторів, композиторів, а сам Володимир Грабовецький так полюбив Олексу Довбуша, що ще у період свого вчителювання у Винниківській школі по закінченні Львівського університету  проводив уроки у гуцульських строях – так, як одягався Довбуш.

Коли у 1995 році В. Грабовецькому було присвоєно високе звання «Заслужений діяч науки і техніки України», він тоді ж із власної колекції відкрив історико-меморіальний музей Олекси Довбуша, в якому тепер відкрито кімнату-музей вченого, де зберігається частина його наукового доробку. 

4 грудня 2015 року вчений відійшов у вічність, залишивши, окрім наукових надбань, свою історичну школу, вихованці якої продовжують дослідження вітчизняної історії, якою він так гордився, та найбільшу свою гордість – дітей – доньку Оксану та сина Богдана. Поховано академіка на кладовищі в урочищі «Дем’янів Лаз», а книга на могилі вченого нагадує мені одне з улюблених висловлювань академіка –  «NuIIa dies sine Linea» («Ні єдиного дня без рядка»), його життєве кредо. Віра в Бога й наполеглива праця – ось секрет успіху Володимира Грабовецького – людини, яка поклала своє життя на вівтар історії України.


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

Книжне поле Яреми Гояна

17:20 09 жовтня 2018 року

...І стихія гуцульського характеру

15:51 02 жовтня 2018 року|Василь БАБІЙ

Cпершу бачила перед собою людей...

15:50 02 жовтня 2018 року|Ігор ГОЛИНСЬКИЙ

Світло його душі

10:15 27 вересня 2018 року|Володимир ЛИС. Викладач Лебединського педагогічного коледжу імені А. С. Макаренка, композитор.

Степан Пушик: погляд із вічності

15:49 20 вересня 2018 року|Ольга СЛОНЬОВСЬКА

МИТЕЦЬ, А ОТЖЕ — ПАТРІОТ

16:33 28 серпня 2018 року|Олександр ЮНІН. Директор Музею-майстерні І. П. Кавалерідзе.

Запам’яталися його добрі справи

13:20 21 серпня 2018 року|Василь ТИМКІВ. Голова Ради ІФОО УТОПІК, кандидат наук з державного управління.

Василь НАЗАРЧУК: Мене завжди вабила свобода

12:32 02 серпня 2018 року|Роман ГЛАДИШ

Патріарх політв’язнів

12:27 02 серпня 2018 року|Степан ГЕНИК. Професор

ЛОВЕЦЬ ГОЛОСУ

10:25 02 серпня 2018 року|Володимир КАЧКАН. Академік