:Людина
05 грудня 2017 року.

Дивовижний світ Параски Горицвіт

Іван Карп’як. Директор народного історико-краєзнавчого музею в с. Бортниках Тлумацького району, член НСКУ.

На жаль, про неї ще так мало написано. Хто вона, ця незвичайна жінка? Параска Плитка народилася 1 березня 1927 року в селі Бистриці тепер Верховинського району у сім’ї сільського коваля Штефана Плитки та сільської ткалі і вишивальниці Анни. Згодом сім’я переїхала до села Криворівні. Тут Параска закінчила чотири класи школи. Батько був освіченою людиною, знав іноземні мови. Завдяки йому Параска вивчила німецьку мову. У роки Другої світової війни працювала перекладачем у сільській канцелярії. У 1943-му подалася до Німеччини, аби там вступити до університету, але замість навчання змушена була працювати служницею в німецькій родині, де відчувала приниження. Отож повернулася до Криворівні і стала зв’язковою УПА (псевдо «Ластівка»). Взимку 1945 року тут її заарештували і засудили на десять років таборів, покарання відбувала на Уралі та в Казахстані. Жорстоке ставлення наглядачів, холодна сибірська природа вплинули на її здоров’я. Вона обморозила ноги і майже п’ять років ходила на милицях. Тільки завдяки грузинському лікареві, якому була вдячна все життя, змогла знову повноцінно ходити. 

Єдиною розрадою для молодої дівчини була розмова з доброзичливими людьми, яких зустрічала в таборі, та згадка про рідну Гуцульщину. Потім у листах до своїх знайомих Параска згадувала: «...Шкодую не за тим життям, а за тими людьми, що там були. Їх тут немає... Хоч і воля на всі штири світи. Але чогось часто тягнусь навіть у ту невольничу зону. і шукаю вас, мудрі і гідні люди, що вміли і своє горе притамувати, та й інших розрадити...» (27.10.1984 р.)

Тільки 1954 року Параску звільнили за амністією неповнолітніх. Повернувшись у рідне село, вона відразу активно поринула в громадське життя. Створила в селі хор і стала художнім керівником, записувала пісні, малювала, фотографувала, писала власні твори. і завжди пам’ятала, що за нею стежать всюдисущі органи КДБ.

Батьки сподівались, що дочка знайде собі пару і заживе щасливим життям, але не склалося. Деякі дослідники життєвого і творчого життя Параски вважають, що причиною могли бути певні обставини. У таборах вона познайомилася з ув’язненим грузинським художником, пізніше листувалася з ним. Дівчина повідомила про це батьків, надіслала їм його адресу та просила зберегти. Шляхи Параски та художника в таборах розійшлися, а батьки з певних міркувань, бажаючи щастя своїй дитині, знищили лист з адресою. Коли вона повернулася в Криворівню й довідалася про цей вчинок, то вирішила жити окремо. Поселилась у хатині, яка раніше була кузнею її батька, пізніше батько добудував там ще одну кімнату. У цій хаті Параска прожила самотою 44 роки, так і не знайшовши собі пари, хоча була вродливою жінкою.

Наприкінці 70-х років помер батько, а згодом і мати, вона тяжко це пережила. З кожним роком все більше усамітнювалася, ставала релігійнішою, адже ще у сибірських таборах поставила собі мету славити Мир Божий на землі. Односельці не могли зрозуміти життя Параски: щоб не зрубали дві берези, які росли біля її обійстя, вона віддала свою землю. Не маючи городу, худоби, жила з того, що приносили люди та давала природа.

Параска Плитка-Горицвіт — це самобутній талант Гуцульського краю. Важко уявити, скільки зробила за життя ця жінка. Хоч здобула лише чотирикласну освіту, та стала письменницею, художницею, фотографом, етнографом, майстром витинанок, грала на гітарі, була автором гуцульських пісень, упорядником гуцульських говірок, казкарем, збирачем фольклору і його популяризатором, філософом.

Письменницький доробок Параски Плитки-Горицвіт різноманітний — вірші, проза, казки, гуцульський фольклор, молитви, щоденники, розповіді. Це все укладено у 46 великих рукописних і друкованих на друкарській машинці книжках, кожна обсягом понад 500 сторінок, які об’єднані загальною назвою «Подарунок рідному краєві», та в близько сотні малих.

Впевненості, що її книжки у той же час буде надруковано, у неї не було, тому письменниця вирішила виготовляти їх власноруч. Тексти творів писала каліграфічними літерами на окремих аркушах паперу, прикрашаючи кожен малюнками, потім зшивала їх і скріплювала меблевими цвяшками. Обкладинки робила з паперу, полотна та вареного клею. Писала олівцями та фломастерами. У 70-х роках її відвідали київські студенти, які подарували друкарську машинку, і з того часу вона свої книжки вже друкувала. Після закінчення написання кожної книжки Параска виготовляла з паперу витинанки, які відрізнялися одна від одної, але на всіх був хрест.

Свої твори вона любовно називала своїми діточками, з якими часто вела розмову. Про її любов до рідного краю, до зелених і квітучих гір, серед яких народилася ця талановита жінка, засвідчує вибраний нею літературний псевдонім Горицвіт.

Життєвий шлях Параски Горицвіт як художниці дослідники порівнюють із народними майстрами Катериною Білокур та Марією Приймаченко. Вона намалювала велику кількість картин про життя Шевченка, івана Франка, Лесі Українки, а також ікони, які роздавала односельцям. Особливо багато картин створила із життя і побуту гуцулів, які об’єднані в альбомі «Доля гуцулки», та ін. Малювала кольоровими олівцями, фломастерами та фарбами, які сама виготовляла.

Майже З0 років захоплювалася П. Горицвіт фотографуванням. Найчастіше фотографувала життєві процеси в Криворівні. На цей час налічується понад 4000 знімків на плівках, які ще треба реставрувати і дослідити...

Останні роки життя Параска прожила у страшній бідності, самотності, майже втративши зір. Відійшла у вічність 16 квітня 1998 року в Страсний четвер. Поховано Параску Плитку-Горицвіт у Криворівні.

За життя цієї талановитої жінки не було видано жодної її книжки. Тільки завдяки пожертвам певних людей 2005 року в Івано-Франківську вийшла друком книжка Параски Горицвіт на 44 сторінки «Мила книжечка... (з наймолодших років моїх)».

Прикарпаття пам’ятає і вшановує великий талант дочки Гуцульщини Параски Плитки-Горицвіт. У 2005 році силами громади села Криворівні будинок, де жила ця незвичайна жінка, було відремонтовано, а 10 листопада, на день Святої Параскеви, у ньому відкрито музей-садибу.

У 1992 році (ще за життя Параски Горицвіт) українська студія хроніко-документальних фільмів (об’єднання «Дзвін») зняла стрічку «Світ Параски Горицвіт», а у 2005-му Національний центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса зняв фільми «Коляда для Параски» та «Криворівня душі», де розповідається про життя  і творчість Параски Горицвіт. 

10 листопада 2016 року в Івано-Франківському краєзнавчому музеї було відкрито фотовиставку «Портрет місця і часу. Невідомий світ Параски Плитки-Горицвіт». 

Цього року поетесі, письменниці та художниці Парасці Плитці-Горицвіт виповнилось би 90...


5 (1 голос)

Без коментарів

Інші публікації тематики

Василь НАЗАРЧУК: Мене завжди вабила свобода

12:32 02 серпня 2018 року|Роман ГЛАДИШ

Патріарх політв’язнів

12:27 02 серпня 2018 року|Степан ГЕНИК. Професор

ЛОВЕЦЬ ГОЛОСУ

10:25 02 серпня 2018 року|Володимир КАЧКАН. Академік

Його надихали Олекса Довбуш і опришки

10:06 31 липня 2018 року|Володимир БАКАЛА. Старший науковий співробітник історико-меморіального музею Олекси Довбуша, член НСКУ

Мудрий керівник і наставник

14:59 26 липня 2018 року|Іван ГАВРИЛИШИН. Член Національної спілки журналістів України.

Талант до греки й латини

15:59 24 липня 2018 року|Дмитро ЮСИП

Романове життєствердження,

15:33 24 липня 2018 року|Василь ЛИЗАНЧУК

Бойові дороги нескореного

16:03 10 липня 2018 року|Іван КМЕТЮК

«Людина честі й благородних вчинків»

10:51 10 липня 2018 року|Михайло ПОСІЧАНСЬКИЙ