:Людина
12 квітня 2018 року.

Дивосвіт Степана Василіва

Ігор ЛАЗОРИШИН

Про себе талановитий художник Степан Василів з невеличкого села Дубовиці, що поряд з селищем Войниловим на Калущині, інколи жартує, ховаючи усмішку у сивій фактурній бороді, що він — «селянин, бо і народився у селі — у Новиці (на Калущині — І. Л.), і живе у селі — у Дубовиці», але «не хлібороб, а хлібоїд». Та попри все, знаний подвижник прикарпатського краєзнавства Теодозій Король високо оцінив свого скромного художника-земляка і назвав сільського мрійника-непосидька Степана Василіва «Мікеланджело із Дубовиці», бо не лише побачив у ньому майстра пензля чи стеки, а й відчув дивосвіт художника думки.

 

Брама у вчора і у сьогодні

Добро і скорботи, радість і горе, слава і забуття, розквіт і руїна тощо у кожне село входять не самотужки і не безіменно, а через людей. Ось чому людей, образно кажучи, можна назвати «брамою села». Тож у цьому випадку символічно, що автором дубової брами у Дубовицю є С. Василів — майстер з тих людей, через яких сільський гостинець не поростає бур’янами забуття, а стає битим шляхом для добрих справ і мрій. Очевидно, перед спорудженням красивої брами з написом «Дубовиця» на двох морених дубах, як руках, на сільському зарінку поруч з власним обійстям С. Василів не дуже переймався версією походження назви села Дубовиці, яку відстоює Т. Король, бо інакше у композиції, як кажуть, і не пахло б дубами. Адже краєзнавець Т. Король вважає, що назва села Дубовиці, якому минуло вже 620 років, не має нічого спільного з дубами, а походить з галльської мови і пов’язана з погоничами биків. Та кожен пан — своїй думці пан.

Від народження ідеї в’їзного знака в Дубовицю у вигляді брами і до її реалізації минуло не менше трьох років.

— Спонукала мене до такого задуму, — каже Степан ВАСИЛІВ, — буденна зустріч з людьми, які одного дня, мандруючи через наше село, запитали, чи то справді Дубовиця. і на сході села я зробив зауваження голові селищної ради — на той час ще Володимирові Рудому, що наше село безіменне — при в’їзді у Дубовицю не було вказівника, й порадив встановити вказівний знак з інформацією про рік заснування села і на роздоріжжі сіл Дубовиці і Томашівців. Все тривало зо три роки — до 2017-го. Вже ми з лісником були і дуби вибрали для брами, і промаркували. Але все щось ставало на заваді. і аж перед ювілеєм села я категорично сказав: якщо робимо — то робимо, а якщо ні, то на цю тему більше звертатися не буду. Були такі дні, що я телефонував голові селищної ради і по 10-12 разів. Так поволеньки і змайстрували в’їзну браму в Дубовицю. Я не уродженець Дубовиці. Живу у селі вже понад 30 років і незабаром мені сповниться сім десятків літ. Своєї версії про походження назви села не маю, а дотримуюся традиційної. Старі люди кажуть, що Дубовиця — від «водиця» і «дуби». Таке собі поєднання двох слів.

ѕОкрім цікавої в’їзної брами у Дубовицю, вже десять років — після паводку 2008-го — «візитівкою» села також залишається ганебний мостовий довгобуд через ріку Болохівку — роздратування для ока і небезпека для людей.

 

Образи на стінах,  Шевченко серед двору  і ведмідь у городі

Художник Степан Василів любить жартувати, що живе «на Набережній». А й справді, обійстя його — за якусь сотню метрів від ріки і є свого роду вітальною брамою для кожного, хто навідується у село. Огорожа довкола домоволодіння оздоблена барельєфами на біблійні сюжети, на подвір’ї горує облупаний бюст Тараса Шевченка, який С. Василів взявся реставрувати, а у городі — скульптура ведмедя та інша садово-городня архітектурна всячина тощо. А кожна кімната у будинку — як виставкова зала для живопису, де домінують художні твори на сакральну тематику і живописні полотна-мініатюри автора.

Степан ВАСИЛІВ, художник:

— Я з бідної сільської сім’ї. Народився у Новиці, а живу у Дубовиці, звідкіля родом моя дружина Ірина. Батьки мої працювали у колгоспі, а я вдома газдував — пас худобу, годував курей, свинку іѕ малював по стінах. Коли я провадив гурток малювання у Войнилівському будинку школяра і бачив, з якими олівцями діти приходять на заняття чи як марнують аркуші паперу, то мені хотілося плакати. Я в дитинстві і мріяти про таке не міг. Уже підлітком дізнався, що у Калуші є художня студія, де можна навчитися малювати. Не раз повертався пішки за сім кілометрів додому в Новицю. Відтак нас зі своїми роботами возили у тодішнє Косівське училище декоративно-прикладного мистецтва. Після перегляду моїх робіт пообіцяли, що приймуть без екзаменів. Але матеріальні нестатки притримали мене вдома — батьки були старенькі, треба було допомагати по раздівству, а не три чи чотири роки вчитися. Тож після закінчення школи пішов працювати на Калуський монтажно-заготівельний завод, а відтак — на КХМК. А любов до малювання нагадувала мені шкатулку, яку я не мав часу відкрити. Згодом на хлормагнієвій фабриці познайомився з художником-оформлювачем Павлом Заславським і ще з кількома майстрами, які порекомендували вступити на заочну форму навчання у Московський народний університет мистецтв, де я через те, що не міг йти у ногу з компартією, провчився всього неповні три роки. Мені пропонували малювати передовиків соцпраці, комсомольські новобудови тощо, а я хотів — гори, потічки, старі хати під соломою і т. д. Уже на базі колгоспу «Вільне Прикарпаття» у с. Новиці я відкрив сувенірну майстерню, де працювали 33 художники. Головно виготовляли продукцію декоративно-прикладного мистецтва — розпис по фанері, чеканка по металу і т. д., які після схвалення худрадою в обласному центрі йшли у серійний випуск. Художні мініатюри з нашої майстерні розходилися по всіх куточках колишнього СРСР. Працював я свого часу і в Росії — виготовляв барельєфи для інтер’єрів. Мої роботи з декоративно-прикладного мистецтва виставляли неодноразово у Москві, у Києві, Дніпропетровську, Львові та інших містах. 

ѕСвої художні роботи, зокрема живописні мініатюри з уяви — передусім пейзажні замальовки, С. Василів виконує олійними фарбами на ДВП, зокрема на її рапатому боці, і покриває спеціальним лаком. Вони дуже реалістичні і напрочуд детально виписані. У сюжетах переважають сільські ідилічні мотиви, а у пейзажних мініатюрах — зима. Зате сакральні полотна автор творить виважено і з дотриманням канонічних вимог стилю. За своє життя художник пробував себе у скульптурі, графіці, аерографії, різноманітті декоративно-прикладного мистецтва, але живопис для нього — на першому місці. Чимало образів на замовлення він намалював для наших прикарпатських храмів, зокрема на Калущині — у рідних селах Новиці і Дубовиці, Томашівцях, Середньому, Слобідці, у селі Вербівці на Рожнятівщині і т. д. Дружина ірина, син Володимир, невістка Наталія, внуки Святослав, Кіра і Анастасія — вся родина зусібіч підтримує Степана Василіва у його творчих задумах як художника і пишається ним як чоловіком, батьком і дідусем.

— Чи є ще сьогодні те село, яке дивиться з ваших полотен?

— Коли я був маленьким хлопчиком, то жив у непоказній сільській хаті. До нас вечорами сходилися поважні разди-сусіди і розповідали різні історії. Я з печі уважно слухав їх цікаві розмови, хоч очі вже закривалися у дрімоті. Мені й досі не забувається оте босе, напівголодне і напівобдерте дитинство, бо воно було радісним. Ще залишилися деякі старі люди, які хотіли б повернути те сільське життя, той унікальний дивосвіт. Але сьогодні село, на жаль, невтримно втрачає свою неповторність і нидіє.

...Видається, що у своїх художніх роботах Степан Василів не просто віддзеркалює унікальний мистецький і світоглядний дивосвіт людини і майстра, а ніби прагне назавжди залишити у пам’яті нащадків бодай поодинокі риси колишньої сільської неповторності.


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

Книжне поле Яреми Гояна

17:20 09 жовтня 2018 року

...І стихія гуцульського характеру

15:51 02 жовтня 2018 року|Василь БАБІЙ

Cпершу бачила перед собою людей...

15:50 02 жовтня 2018 року|Ігор ГОЛИНСЬКИЙ

Світло його душі

10:15 27 вересня 2018 року|Володимир ЛИС. Викладач Лебединського педагогічного коледжу імені А. С. Макаренка, композитор.

Степан Пушик: погляд із вічності

15:49 20 вересня 2018 року|Ольга СЛОНЬОВСЬКА

МИТЕЦЬ, А ОТЖЕ — ПАТРІОТ

16:33 28 серпня 2018 року|Олександр ЮНІН. Директор Музею-майстерні І. П. Кавалерідзе.

Запам’яталися його добрі справи

13:20 21 серпня 2018 року|Василь ТИМКІВ. Голова Ради ІФОО УТОПІК, кандидат наук з державного управління.

Василь НАЗАРЧУК: Мене завжди вабила свобода

12:32 02 серпня 2018 року|Роман ГЛАДИШ

Патріарх політв’язнів

12:27 02 серпня 2018 року|Степан ГЕНИК. Професор

ЛОВЕЦЬ ГОЛОСУ

10:25 02 серпня 2018 року|Володимир КАЧКАН. Академік