:Людина
02 жовтня 2018 року.

Cпершу бачила перед собою людей...

Ігор ГОЛИНСЬКИЙ

Цього року відійшла у засвіти майор міліції у відставці Ольга Смірнова, котра, без перебільшення, людина-легенда в Івано-Франківську. Її знало не одне покоління школярів і педагогів обласного центру Прикарпаття. Адже Ольга Петрівна понад два десятиліття пропрацювала в інспекції у справах неповнолітніх, а стаж її роботи в органах внутрішніх справ сягнув аж 45 років!

Ольга Смірнова народилася на півдні Одещини, пережила післявоєнний голод. Її батько та дядько померли в одну ніч. Їх поховали в спільній могилі. «Я розпухла від голоду, — не без хвилювання згадувала через багато років Ольга Петрівна. — Напевно, був би й мені кінець, якби не весна. На полі з’явилися ховрахи, вони нас і порятували. Мої двоюрідні брати ловили цих тваринок, здирали з них шкурки й здавали в заготконтору. За кожну шкурку давали по 200 грамів круп». 

У цей час мама Олі зі старшими доньками були на заробітках у Станіславі (нині івано-Франківськ). Коли помер чоловік, жінка поїхала на Одещину і забрала малу з собою на Прикарпаття. Одеситки працювали на шкірфірмі, їздили селами, сапали городи. Одна сім’я дала їм притулок. Марія Григорівна Чутова, в якої вони жили, працювала в обласному управлінні внутрішніх справ. Коли Олі сповнилося 14, вона влаштувала дівчинку на роботу у відомчу друкарню, а пізніше — бібліотекарем-вихователем у виправну установу. 

Ольга Смірнова пропрацювала у в’язниці майже 20 років. Спочатку вільнонайманою, а в 1956 році її атестували. «Я працювала в установі зі спецконтингентом, — розповідала нашому кореспондентові Ольга Петрівна. — Брала у засуджених замовлення на літературу. Крім того, займалася вихованням неповнолітніх. Якщо у в’язницю потрапляли підлітки, то в камері з ними обов’язково мав перебувати дорослий. Він повинен був спостерігати за підлітками, щоб вони не билися, не порушували розпорядку. Раз на тиждень я проводила в кожній камері з неповнолітніми бесіди. Ми обговорювали газетні статті, книжки, складні епізоди з їхнього життя. Підбирала їм книжки з бібліотечного фонду».

Бібліотекар-вихователь заочно навчалася в Івано-Франківській спеціальній середній школі міліції, яку закінчила з відзнакою. Практику проходила в Івано-Франківському міськвідділі на посаді дільничного інспектора. Заступник начальника МВВС Олександр Савченко запропонував практикантці перейти в інспекцію у справах неповнолітніх. Смірнова погодилася. Вона пропрацювала в цьому підрозділі більше двох десятків років. 

На пенсію Ольга Петрівна вийшла майором міліції у... 61 рік. Нинішньому поколінню правоохоронців, мабуть, у це важко повірити. «Я передусім бачила перед собою людей, а потім правопорушників і злочинців, — казала О. Смірнова. — Так мене навчили старші товариші у виправній установі. Знаходила мову з усіма, але й спуску нікому не давала. Та при тому насамперед була вимогливою до себе.

Бувало, серед ночі до мене телефонували з витверезника: «Ольго Петрівно, заберіть свого «шнурка». Я кажу черговому: «Звідки знаєш, що він неповнолітній?» Офіцер називає прізвище. Знаю, що то вже повнолітній, але прошу: відпусти його додому, нехай завтра до мене зайде. і приходили. Питаю: чому збрехав? Відповідає: а що мав робити, треба ж було якось звідти вибратись?

Коли інспекцію у справах неповнолітніх реорганізували в кримінальну міліцію, мені не було складно. Бо мала навички оперативної роботи ще з виправної установи. Тому й показники з розкриття злочинів мала кращі, ніж деякі працівники карного розшуку. У мене було так заведено: дирекція училища чи школи знала: якщо прийде Смірнова, то треба заздалегідь підготувати список дітей, з якими маю переговорити. Розмовляла з ними і попутно дізнавалася, хто які має прізвиська, з ким товаришує, нюанси поведінки дітлахів. Я вже була на пенсії й не раз чула від працівників науково-дослідного експертно-криміналістичного центру: «Петрівно, по ваших картотеках дотепер злочини розкривають».

Чесно кажучи, не зовсім розумію, коли молоді працівники скаржаться, що їм дуже тяжко працювати. Мабуть, людина не туди потрапила. Хоча такі й у нас були, але довго не затримувалися в колективі. Я ж мала прекрасних наставників: Тетяну Максимівну Руденко, Нелю Борисівну Крет, Мар’яна івановича Б’ялика. Особливо вдячна Беллі Босіс. Дуже розумна жінка, завжди ділилася тим, що знала. За моєї пам’яті через нашу інспекцію пройшли з чотири десятки працівників. Багатьох можу назвати своїми учнями. Колишній керівник УВС Едуард Олексійович Дідоренко жартома казав: «У Смірнової — макаренківська школа». Молодь у нас проходила своєрідну «обкатку».

Ольга Смірнова мала в місті репутацію грози неповнолітніх правопорушників. Вона була сувора, але діти знали: коли пообіцяла, що допоможе, то так і буде. Могла накричати, але дітей жаліла. Сама ж була сиротою. В останні роки її служби заступник начальника міськвідділу Євген Сементович аж докоряв: «Смірнова, тобі в адвокатурі треба працювати, а не в міліції!».

«Якось шукали неповнолітнього Юрка, який тиждень не з’являвся додому, — згадувала Ольга Петрівна. — Приходить до нас в інспекцію батько хлопця і кричить: буду скаржитися в обком партії, вас звідси треба мітлою гнати! Слухала його, а потім не стрималася, спитала: ви чому не навчите дитину, щоб хати трималася? Хлопець мені раніше казав, що коли приходив додому пізно, ви йому — марш з хати. Самі ж його й вигнали. 

Нам підказали, де та дитина може бути. Йдемо туди. Четвертий поверх, близько півночі. Відчиняємо незачинені двері, а там справжня «малина»: раніше судимі, наші підопічні неповнолітні. Питаю: Юра є? Кажуть, що не було. Але помітила Юркового товариша Романа. Він забіг в іншу кімнату. Моя колега Тетяна Руденко витягнула його з-під ліжка. А перед тим я бачила, як Роман відійшов від вікна. Оглянули помешкання, Юрка нема. Але в мене було недобре передчуття. Кажу Тетяні Максимівні, що хлопець мав тут бути, він завжди разом із Романом.

Наступного дня приходжу на роботу, а черговий каже: «Петрівно, в лікарню привезли того Юрка, котрого ти розшукувала».

— Що трапилося?

— Упав з четвертого поверху, поламався.

З’ясувалося, що коли ми зайшли у притон, Юрко виліз через вікно, а Роман тримав його за руки й впустив. Господи, що мені батько скаліченого підлітка виговорював! А я чим завинила: шукала його дитину, а він всюди скаржився. Хлопець якось вичухався, а після того в кінотеатрі зчепився з дорослим чоловіком, розбив йому пляшкою з-під шампанського голову й потрапив у в’язницю. Згодом Юрка амністували. Я ще допомагала, щоб він закінчив у колонії школу, отримав атестат. і що ви думаєте? Юнак вступив в інститут нафти і газу. Відірвали ми його від тієї компанії. Потім отримав хорошу роботу, одружився. 

Перед тим, як брати шлюб, прибіг до нас, в інспекцію, радісно повідомив, що буде «йти до фотографії». Синку, кажу йому, обов’язково дивитимуся з вікна (наша інспекція була навпроти фотоательє). Дякую, що не забув. Дитина ця хоча й плуталася, блукала в житті, але стала на правильний шлях. Чи один він такий був...» 

Вигадливі дітлахи називали між собою майора Смірнову бабою Олею. Ольга Петрівна не ображалася. Тішилася, коли чула на свою адресу: он пішла наша мама. Більшість дітей розуміла, що інспектор міліції Смірнова бажала їм добра. 

На запитання, чи часто їй доводилося розчаровуватися в роботі, Ольга Петрівна відповідала: «Ніколи! Я знала, куди йду працювати. Любила спілкуватися, отримувала задоволення від того, що комусь допомогла. Як колись було? Закінчила дитина школу і треба було до 15 жовтня влаштуватися на роботу або продовжити навчання. Йшли до мене. Знала директорів професійно-технічних училищ, підприємств. Допомагала. Навіть коли вже була на пенсії. Раніше сиріт влаштовували обов’язково на роботу, виділяли їм куток у гуртожитку. Тепер цього, на жаль, нема»... 

 

P. S. Земний шлях Ольги Петрівни Смірнової закінчився на 82-му році. Ця мудра й людяна жінка залишила про себе добру пам’ять, насамперед у тих, для кого все життя невтомно трудилася, кому допомагала. Нехай земля буде їй пухом! 

Мені подобаєтьсяіншого користувача це сподобалося


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

Кредо Мирослави Олексин

10:00 15 листопада 2018 року|Михайло МИЦУС

«Принцеса» з Чернева

10:01 08 листопада 2018 року|Ігор ЛАЗОРИШИН

«Бандерівський стандарт»

13:10 25 жовтня 2018 року|Ігор ЛАЗОРИШИН

Книжне поле Яреми Гояна

17:20 09 жовтня 2018 року

...І стихія гуцульського характеру

15:51 02 жовтня 2018 року|Василь БАБІЙ

Світло його душі

10:15 27 вересня 2018 року|Володимир ЛИС. Викладач Лебединського педагогічного коледжу імені А. С. Макаренка, композитор.

Степан Пушик: погляд із вічності

15:49 20 вересня 2018 року|Ольга СЛОНЬОВСЬКА

МИТЕЦЬ, А ОТЖЕ — ПАТРІОТ

16:33 28 серпня 2018 року|Олександр ЮНІН. Директор Музею-майстерні І. П. Кавалерідзе.

Запам’яталися його добрі справи

13:20 21 серпня 2018 року|Василь ТИМКІВ. Голова Ради ІФОО УТОПІК, кандидат наук з державного управління.

Василь НАЗАРЧУК: Мене завжди вабила свобода

12:32 02 серпня 2018 року|Роман ГЛАДИШ
Цепные бензопилы Зенит - оптовые и розничные цены в Укрелектро