:Економіка
05 липня 2018 року.

Півжиття — на державу

Олег БАСОК

Не знаю, як вас, але мене завжди обурює, коли урядовці розповідають про те, що, надаючи субсидії, вони допомагають від імені держави українцям, які мало заробляють. У такі моменти нагадую собі, що держава насправді нічого не виробляє, а живе за рахунок наших з вами податків, розмір яких сама ж і встановлює. Тобто чиновники лише перерозподіляють отримані від нас кошти, але ще й дуже хочуть, щоб ми були за це їм вдячні. 

Якщо абстрагуватись від умовностей, то саме так поводяться лише рекетири, котрі приходять до підприємця і кажуть: «Хочеш працювати? Це тобі буде коштувати стільки-то». Різниця між державою і рекетиром полягає ще й у тому, що останній, після отримання обумовленої суми, уже не має до тебе жодних претензій, натомість держава хитріша, і після сплати податків завжди готова піднести черговий «сюрприз». Заплатив податки? Прекрасно. Але коли ти прийдеш до лікаря, він, посилаючись на безгрошів’я, спокійно може назвати тобі свою ціну безплатної медицини та ще й вкаже, куди піти, щоб придбати потрібні ліки. Так само поліція чи прокуратура, котрі утримуються за рахунок наших з вами податків, знайдуть тисячу і один спосіб позбавити вас «зайвих грошей». Не кажу вже про податківців та безліч інших чиновників, котрі, отримуючи зарплату з бюджету, тобто за наш з вами рахунок, вигадають чимало способів для того, аби ускладнити життя громадянам. 

Для мене чи не найяскравішим прикладом такого рекетирського ставлення держави до своїх громадян є необхідність у певних випадках брати ув одному з державних органів довідку про несудимість, заплативши за це гроші. 

Лише для того, аби надати цю довідку іншому, також утримуваному за наш з вами рахунок, державному чиновникові. Так виглядає, що держава вкотре підкреслює: те, що ти не судимий, не твоя заслуга, а наш недогляд.

Податки явні і приховані

Розпочнемо з того, що система оподаткування нині нагадує айсберг. і єдиний соцвнесок, податок на доходи фізосіб, військовий збір, які сплачують усі ті, хто працевлаштований офіційно, — це лише видима його частина. А є ще й менш помітна. Купуєш товари у магазині — сплачуєш податок на додану вартість (парадокс полягає у тому, що, згідно з економічною наукою, цей податок призначений обмежити споживання, так ніби ми нині просто марнотратимо у цій сфері). Заправив автомобіль — двічі заплатив акциз на пальне, яке уже й так коштує так само, як у Європі, при тому, що заробітки українців переважно далекі від європейських. Комунальні послуги: будь ласка, державний «Ощадбанк», котрий нині активно скорочує мережу своїх відділень, візьме за кожну платіжку ще по 5 гривень. Купуєш алкоголь чи цигарки — знай, що більшу частину ціни цих товарів становлять податки, якими держава намагається бездумно латати бюджет. Бездумно, бо після кожного підвищення вартості цих підакцизних товарів офіційні виробники звітують про зменшення виробництва і зменшення надходжень до бюджету. і всі знають про те, що «заробляють» нині переважно на «лівій» горілці. Наприклад, уже близько двох років як наш місцевий «Княгинин» не працює, але магазини наповнені його продукцією. Продавці на логічне запитання: звідки товар вперто повторюють мантру про «старі запаси». Але ж і влада, і податківці, й інші контрольні органи добре знають про те, що це сумнозвісний «лівак». Очевидно, що коли досі в них не виникло до цього товару жодних запитань, то це з однієї причини — всі мають з того свою частку. Натомість покупці мають розуміти, шо у цьому випадку вони не лише сплачують за дорогий підакцизний товар, а й забезпечують комусь безбідне життя, дорогі автомобілі, відпочинок на закордонних курортах і т. д.

Із 29 червня почали  працювати на себе?

Нещодавно, за даними «www.capital.ua», Українське товариство економічних свобод поширило інформацію про те, на що ж ідуть кошти кожного офіційно працевлаштованого українця. Одна річ, коли ми оперуємо цифрами у платіжних відомостях. і зовсім інша, коли ці цифри переформатувати у робочі дні. Адже насправді наше життя — це наш єдиний безповоротний ресурс. Бо знань може бути більше або менше, уміння можуть бути використані за призначенням або ж ні. і при цьому всьому життя не раз доводило, що кращі знання, вміння, талант зовсім не обов’язково стають підставою для більших заробітків. Скоріше, навіть навпаки.

Отже, за підрахунками згаданого товариства, які, як стверджують його автори, відповідають вимогам Податкового кодексу України, якщо взяти до уваги річний заробіток працівника, то на єдиний соцвнесок ми в середньому працюємо з 1 січня по 7 березня. Ще півдня з останньої дати йде в рахунок сплати податку на доходи фізичних осіб. і робота на цей податок завершується половиною робочого дня 30 квітня. Далі з цієї дати і аж до 5 травня працюємо на військовий збір. Відтак з обіду цього ж дня і до середини 14 червня працюємо для того, аби сплатити податок на додану вартість. Після цього плавно починаємо заробляти на сплату різноманітних акцизів аж до середини 26 червня. Відтак ще два з половиною дні заробляємо на сплату імпортних мит. Тож виходить, що з 1 січня і аж по 28 червня включно кожен українець працює на державу. Загалом 179 днів ми працюємо на державу і решту — 185 днів — уже на себе. Втім, варто додати, що тут не враховані вихідні та святкові дні. Тож співвідношення, напевно, дещо інше, але не аж так суттєво, і явно не на користь працівника. 

Думається, що цей перелік робочих днів, які ми витрачаємо на сплату податків, не є вичерпним. Мене, наприклад, бентежить, що серед них не згадано податку на прибуток, які сплачують підприємства. Бо хоч і переказує його до бюджету роботодавець, але ж заробляють гроші усі працівники.

Чиновників наймає на роботу платник податків

Звичайно, подібною до цього є ситуація у багатьох країнах. Є й такі, де ставки податків вищі за українські. Однак у зв’язку з цим виникає низка міркувань. Найперше те, що державу утримуємо саме ми, платники податків. Ми платимо заробітну плату чиновникам різного рівня. В тому числі захмарно високу, як, наприклад, суддям чи чільникам антикорупційних органів (пригадуєте, як ще не так давно тепер уже колишня керівниця одного з них на трибуні Верховної Ради розповідала про премії у розмірі 200 тисяч гривень на місяць, очевидно, за непересічні здобутки у роботі, про які ніхто не знає, а це, між іншим, мінімальна заробітна плата для 53 українців). Так само як за наш з вами рахунок нині може собі дозволити виплатити понад 20 мільйонів доларів США премії керівництво одного з державних підприємств — «Нафтогазу України» після виграшу в Стокгольмському арбітражі. Адже грошей від цього виграшу Україна ще не бачила і ще не відомо, чи побачить, а премії уже є. і це попри те, що чималі кошти підприємство витратило на закордонних адвокатів. Навіть зрозуміло, що гроші на це «знайшлися» начебто не з податків. Потужна державна структура, яка від нашого імені керує надрами, сидить на газовій трубі, може собі таке дозволити. Але проблема у тому, що їхні забаганки задовольняємо також ми з вами, хай не через податки, а через завищені ціни на газ власного видобутку (чим не ще один прихований податок? — О. Б.). Який, нагадаємо, рахують для споживачів так, ніби його купили на хабі в Європі та доставили до наших споживачів.

Так само ми оплачуємо роботу судової системи — всіх суддів, довіра до яких у країні нині на мізерному рівні. При цьому нагадаємо: багатьом суддям не лише встановлено заробітну плату в розмірі кількох сотень тисяч гривень на місяць, а ще й довічне державне утримання (думаємо, назва ця вигадана лише для того, аби вони не підпадали під обмеження пенсій) у розмірі, прирівняному до зарплати чинного судді. Чи заслуговують судді, за такої низької довіри до їхньої роботи, саме такої винагороди — запитання риторичне. 

А ще ж ми утримуємо армію. Як можемо. Не лише за рахунок власних податків та додаткового військового збору. Чимало громадян і сьогодні жертвують кошти, передають допомогу для воїнів, котрі захищають нас на сході країни.

Не забуваймо при цьому про легіони державних чиновників. Від місцевих до загальнодержавних. Які, отримуючи заробітні плати за наш із вами рахунок, ставляться при цьому до українців не як до роботодавців (бо ж начебто хто платить, той і замовляє музику), а як до своєї власності.

Принагідно нагадаємо, що у Держбюджеті-2018 витрати передбачено у сумі 991,7 мільярда гривень. Мало це чи багато? Питання в тому, як дивитись на цю суму. Для високих зарплат чиновникам вистачає. і про це ми згадували трохи раніше. Навіть для «допомоги» малозабезпеченим у вигляді субсидій — також. Лише донині жоден із урядовців не сказав: ми перерозподіляємо кошти з ваших податків. Всі наполегливо розповідають про «допомогу держави». Очевидно, і власні зарплати, враховуючи суми коштів, котрі «проходять через їхні руки», як і в «Нафтогазі України», вважають відсотком за «добре виконану роботу». Та ще й, напевно, мають намір трансформувати цю привласнену допомогу населенню в електоральні бонуси. А грошей, як ми знаємо, не вистачає — на допомогу хворим, на трансплантологію, на лікування хвороб серця, раку, на діабетиків та ще на чимало категорій пацієнтів.

Як тут не згадати про відомий і широко використовуваний нині в Україні спосіб шахрайства, коли злочинці телефонують громадянам і, розповідаючи їм про міфічні проблеми, видурюють з них чималі кошти «на порятунок рідних». Думається, що його не могло б існувати в країні, якби всі знали, що поліція, судді, прокурори — люди з бездоганною репутацією. А так виходить, що українці намагаються відкупитися від майбутніх проблем, бо знають, що надалі це все коштуватиме ще дорожче. і при цьому нагадаємо: високооплачувані поліція,  суди і прокуратура існують лише завдяки нашим податкам. 

Що ж стосується наших взаємин з медиками, то вони взагалі лежать за межами розуміння добра та зла. Хто бував у державних медичних закладах, котрі лікують хворих на рак, знає про це не з чуток. Бо за операцію потрібно заплатити, за ліки — також, за «хімію» — і не раз. «Добрі» лікарі навіть чітко вкажуть, на якому поверсі і в якій аптеці потрібно придбати необхідні ліки. При цьому вони абсолютно не переймаються долею своїх пацієнтів. Той лікар, з яким мав справи я, аж через два роки після смерті моєї мами перепитував, як там у неї справи, і то лише з тієї причини, що розраховував від мене на безплатну послугу.

Зустрічний рахунок

Власне, тому і зачепив за живе цей обрахунок витрат на державу не коштами, а життям громадян, що він наочно демонструє: ми всі є засновниками та тими, хто утримує державу за власний рахунок. Ми це робимо своєю працею, своїми податками, зрештою, своїм життям. Бо іншого ресурсу, крім власного життя, і не маємо. Тому ми також маємо спільну відповідальність за те, що відбувається в країні. Бо чиновники дозволяють собі те, що дозволяємо їм робити ми, так само, як і судді, поліція чи прокуратура, лікарі легковажать нашими податками, котрі йдуть на їхнє утримання, тільки з тієї причини, що ми їх про це не запитуємо щодня. А ще ж кожен громадянин, коли стикається із чиновницьким свавіллям, байдужістю, зверхністю, має пам’ятати, що саме він наймав цих чиновників на роботу для себе та своїх рідних, близьких, далеких чи не дуже сусідів. і якщо ми ретельно сплачуємо той рахунок, який держава виставляє нам у вигляді податків, було б не логічно, якби ми не виставляли свій зустрічний рахунок до держави: які послуги нам потрібні, а які ні, у чому чиновники нам можуть допомогти, а де б краще не заважали, зрештою, чого ми чекаємо від тих людей, кого утримуємо власним коштом. 

Тому щоразу, коли зустрічаєтесь із тими, кому ми платимо зарплату, пам’ятайте і про те, що половину кожного робочого дня ми працюємо на них. І не минайте нагоди про це їм нагадувати. Адже, як виглядає, вони про це воліють забувати.

 

 

Мені подобаєтьсяіншого користувача це сподобалося


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

З початку року – майже 400 млн. боргів

10:51 12 жовтня 2018 року|О. Б.

Рекорд газовиків

10:49 12 жовтня 2018 року|О. Б.

Олімпіада нафтовиків

14:28 11 жовтня 2018 року|Михайло МИЦУС

«Карпати» освоїли комплектуючі для «Skoda Rapid»

14:09 11 жовтня 2018 року|Микола СОКОЛІВСЬКИЙ

Урядова прокрастинація,

15:14 04 жовтня 2018 року|Олег БАСОК, «Галичина»

«SAP 90» запрацювала

15:30 02 жовтня 2018 року|Ігор ЛАЗОРИШИН

Воюємо з агресором і... торгуємо з ним

15:29 02 жовтня 2018 року|Олег БАСОК

Що гальмує нафтогазову галузь?

15:54 25 вересня 2018 року|М. П.