Економіка:Тема дня
07 вересня 2017 року.

Ко і Фі сиділи на трубі...

Олег БАСОК

У ті часи, коли всі постачальники послуг — того ж газу та електроенергії для населення — були державними, нас не дуже й цікавило питання: а хто ж «сидить» на газовій трубі чи електричних дротах? А ще ж і ціни на них не були такими захмарними, як нині, тож кілька відсотків більше чи менше не особливо відчувалися у гаманцях українців. Нині ж ситуація змінилась кардинально. 

 

Найперше, значно зросла вартість комунальних послуг. Щодо того ж газу, то тепер один відсоток від ціни тисячі кубометрів — це близько 70 гривень. Тому таким актуальним нині видається запитання: а хто ж отримує ці відсотки з кишені кожного з нас? Тим більше, що за роки незалежності країни було вибудувано систему, за якої від виробника до споживача вишикувались по кілька посередників. Скажімо, в енергетиці електроенергію виробляють приватні «екологічні» виробники за «екологічним» високим тарифом. Також до енергоринку струм подають приватні теплові станції та державні гідро- і атомні електростанції. Далі на шляху до споживача електроенергія проходить через обленерго, також приватні. Як ви думаєте, хто на цьому шляху отримує найбільшу вигоду — держава чи приватник? Гадаємо, відповідь очевидна.

Подібна до цієї ситуація і у газовому господарстві — газ видобувають державні та приватні компанії, постачають його «Нафтогазові України», частково він його ще закуповує за кордоном. Далі блакитне паливо розходиться мережами, які держава чомусь безкоштовно передала у користування приватним облгазам. А не так давно на шляху до споживача виникли додаткові посередники у вигляді газзбутів, яких, наче під копірку, понастворювали приватні облгази. Зрозуміло, що на кожному етапі цих переходів електроенергії чи газу до їх ціни додають свої відсотки ті, хто «сидить» на трубі чи дротах. Але чи маємо ми утримувати всіх цих посередників? 

А ще ж не можна не згадати про «вишеньку» на цьому багатошаровому пирогові у вигляді Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, котра уже давно викликає обррунтовані підозри у тому, що від імені держави регулює ринок на користь не населення, а приватних монополістів. 

Хто залишиться на трубі?

Нещодавно це питання виникло знову і навіть породило певну інформаційну хвилю. Зокрема, комерційний директор «Нафтогазу» Юрій Вітренко заявив, що Кабміну варто забрати монопольне право в облгазів Фірташа на поставки газу для населення. «Більшість людей переконана, що газ населенню постачає «Нафтогаз». Але це неправда, — написав у одній із соцмереж Вітренко. —  На жаль, цей міф спеціально поширюють. Неважко здогадатися, чому.

Кабмін своєю постановою зобов’язує «Нафтогаз» продавати газ фірташевським посередникам, які потім «постачають» його населенню. Фактично все, що ці «постачальники» роблять, — це виставляють рахунки і збирають гроші з населення. За це посередники отримують передбачену урядом комісію, що збільшує ціну на газ для населення. Але це не головна проблема.

Ці посередники, з одного боку, накопичують величезні борги за газ, який беруть у «Нафтогазу». Вони кажуть, що це їм населення заборгувало. Перевірити ми це не можемо. Бо інші кажуть, що на борги населення вони списують газ, який був втрачений або вкрадений облгазами.

Нагадаю: більшість облгазів теж належить Фірташу.

Чи зможуть ці посередники отримати гроші від населення за газ, який люди реально не споживали? На це запитання немає позитивної відповіді. Бо ми не хочемо, щоб люди платили за приписки. Ми також не хочемо, щоб «Нафтогаз», Державний бюджет, всі, хто отримує фінансування з Держбюджету, таким чином втрачали кошти. Держбюджет не гумовий. І так необхідно було вносити в нього зміни, бо не вистачало передбачених грошей на субсидії.

З другого боку, комбінація державного регулювання та контролю Фірташа над облгазами фактично закриває конкуренцію у постачанні газу населенню. Тобто ці фірташевські посередники — ще й монополісти. і це велика проблема. Бо якщо людям кажуть, що ціна ринкова, то вони мають бачити реальну та справедливу конкуренцію. Тоді вони зможуть повірити, що і ціна справедлива.

Спроби перевести стрілки з Фірташа на «Нафтогаз», може, комусь особисто і допомагають, але ситуацію з народною довірою до дій влади все одно не рятують... Ми вже давно поставили питання про необхідність внесення змін до постанови Кабміну про накладення обов’язків на «Нафтогаз» продавати газ фірташевським посередникам.

Бо навіть не видно обгрунтування такому державному регулюванню, яке людям збільшує ціну на газ, закриває ринок від конкуренції на користь одного олігарха і значно підвищує ризик збитків Державного бюджету.

Тепер і Енергетичне співтовариство і Світовий банк вже офіційно заявляють, що вони розглядають таке регулювання як неадекватне і навіть як таке, що порушує міжнародні зобов’язання України щодо впровадження європейського законодавства. Тобто це точно не європейська реформа.

Хочеться вірити, що Кабмін ввели в оману ті, хто лобіював цю постанову. і що Кабмін нарешті це зрозуміє і внесе необхідні зміни. Енергетичне співтовариство та Світовий банк навіть, дипломатично кажучи, запропонували конкретний варіант, як це змінити. Невідкладно. До 1 вересня прийняти постанову, щоб з 1 жовтня вже зміни почали діяти.

І тоді ми нарешті побачимо деолігархізацію і демонополізацію у постачанні газу населенню».

 

Хто винен? Держава...

Звичайно, такий інформаційний посил з боку одного з керівників «Нафтогазу України» не міг залишитись без відповіді — занадто багато тих, хто комфортно почувається, «сидячи» на газовій трубі. і ми навіть не будемо акцентувати на тому, що ще не так давно уряд мав намір брати плату з тих газорозподільних компаній, котрі отримали у безкоштовне користування не ними прокладені газові мережі. Тоді, ще у часи прем’єрства Яценюка, говорили про орендну плату за таке використання труб, якими подають безпосередньо газ побутовим споживачам. Експерти розходилися лише у тому, хто отримає такий ласий шматок від газового пирога. Судіть самі: йшлося про створення підприємства, котре мало б отримувати кошти за використання газових мереж, а утримання їх у належному стані, як і раніше, мало б бути справою облгазів.

Та повернімося до збуреної Вітренком суперечки. У полеміку з ним включилася така собі громадська організація «Асоціація газового ринку України». Цікаво, що це зовсім юна інституція — зареєстрована в Києві лише в липні 2015 року. За даними держреєстру, керує нею Олександр Овдієнко. А ось за даними іншого сайта, цього разу вже громадської спілки «Асоціація інженерів-енергетиків України», Олександр Овдієнко — не лише голова цієї асоціації, а й директор з перспективного розвитку в групі компаній «Співдружність», до складу якої, зокрема, належать «Херсонгаз» і «Кременчукгаз». Тобто він — особа, безпосередньо задіяна у процесі поділу грошей за «трубу».

Отже, «Асоціація газового ринку України» (АГРУ) виступила проти передачі функцій регіональних газозбутових підприємств до НАК «Нафтогаз України». Зокрема, як вважає згадана асоціація, проблеми з розрахунками за газ, спожитий населенням, криються не у недоліках роботи газзбутів, а у недостатності державних асигнувань на пільги та субсидії. Зокрема, серед п’яти газзбутів — членів АГРУ левова частка боргу перед НАК припадає саме на заборгованість бюджету за пільгами і субсидіями. Борг держави сягає 97% боргу газзбуту перед НАК на одному з них. 

За словами представника АГРУ, торгівельна націнка газзбутів становить від 0,75% до 2,13% ціни газу для населення. При цьому вона, за словами представника громадської організації, дозволяє утримувати абонентські служби, вести облік абонентів. Ну і, нарешті, як вважають у асоціації, створення газзбутів було кроком до лібералізації газового ринку України. 

Тож оскільки через «Нафтогаз» пройшло 73 відсотки усього газу на ринку України, саме НАК слід вважати монополістом, — вважає прес-служба громадської структури. 

 

Багатошаровий пиріг

Зі свого боку хочемо нагадати, що, скажімо, ТОВ «Івано-Франківськгаз Збут», яке постачає газ прикарпатцям, створено єдиним учасником — ПАТ «Івано-Франківськгаз». Своєю чергою, в останнього серед великих акціонерів, котрі володіли пакетом акцій понад 10 відсотків на третій квартал минулого року, значаться ПрАТ «Газтек» (майже 49,43 відсотка акцій) та НАК «Нафтогаз України» (25%). Що стосується «Газтеку», то його засновниками є чотири кіпрські компанії, а «Вікіпедія» фактичним власником підприємства називає сумнозвісного Дмитра Фірташа.  

Отже, запитання: Коболев (голова НАК «Нафтогаз України») чи Фірташ залишаться «на трубі»? — насправді риторичне. Не маю сумнівів у тому, що будь-яка монополія — це зло. Бо спонукає до зловживань. Для пересічних споживачів найближчим аналогом може бути ситуація на ринку, коли ти хочеш щось придбати, а тобі називають захмарну ціну. А після того кажуть: не хочете — не беріть! Лише у цій ситуації у тебе немає вибору.

Вся ця історія, можливо, не мала б жодної цікавості для нас, якби не  згадані вище обставини. Держава, як виглядає з рішень НКРЕКП, толерує приватних постачальників газу більше, ніж споживачів. Чого лишень варте намагання встановити абонплату за газ з огляду на приєднану потужність (за лічильником газу). Нагадаємо читачам, що ці кошти прямо мали йти підприємствам «австрійського в’язня» Дмитра Фірташа, котрого нині не можуть «поділити» між собою кілька європейських країн та Америка. 

Що стосується українців, то мене особисто до цього часу непокоїть запитання: чому ми маємо оплачувати безбідне життя одного з вітчизняних олігархів, натомість незважаючи на мізерні заробітні плати співвітчизників? Так само незрозуміло і те, чому держава, знаючи про мізерні доходи українців, толерує приватних посередників у наданні комунальних послуг. Відповідь у цьому разі може бути лише одна: саме державні чиновники, від яких залежить прийняття тих чи інших рішень, безпосередньо зацікавлені в отриманні особистого прибутку в приватних компаніях, котрі «сидять» на трубі. Чи на дротах. Зрештою, навіть вітчизняна система надання субсидій, якщо уважно до неї придивитись, скоріше орієнтована на задоволення апетитів постачальників послуг, ніж на споживачів. Не враховують лише одного: в українців уже давно закінчились кошти для задоволення зростаючих потреб олігархів, як і терпіння.

Мені подобаєтьсяіншого користувача це сподобалося


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

Ринок чи колапс?

13:27 21 вересня 2017 року|Микола ДЕМЧЕНКО. Михайло КАРДАЩУК. Микола КАРДАЩУК.

Працюємо за їжу

14:33 14 вересня 2017 року|Олег БАСОК

Віддана на поталу

14:15 12 вересня 2017 року|Тарас СЛАБ’ЯК. Студент Національного університету водного господарства і природокористування.

Понад дев’ять мільйонів гривень

15:05 05 вересня 2017 року|О. Б.

За рік субсидентів побільшало вдвоє

14:53 05 вересня 2017 року|О. Б.

Пояс економічного зростання

14:46 05 вересня 2017 року|Микола ПЕТРИЧУК

Ревізори МФК перевіряли «Даношу»

14:58 31 серпня 2017 року|Петро ЗАХІДНЯК

Край особливо дорогої електрики

16:04 29 серпня 2017 року|Іван ГАВРИЛОВИЧ