:Економіка
28 грудня 2017 року.

Гроші: втрати і здобутки

Олег БАСОК

Практика підбивати підсумки напередодні Нового року — не лише певна традиція, а й, як видається, добрий привід обміркувати те, що з нами відбувалося, та окреслити певні шляхи та ширші чи вужчі сектори для докладання зусиль із тим, щоб у майбутньому виправити допущені помилки, проаналізувати ефективність тих чи інших дій, зрештою, для того, аби вже наприкінці наступного року можна було говорити про досягнення та перспективи. Зауважимо, що ці твердження справедливі за умови, що влада насправді зацікавлена в гармонізації суспільного життя, в утвердженні гідних цінностей, зрештою, в розвитку суспільства та людини. А в нашому випадку — ще й в утвердженні держави України, що нині живе, працює, воює та сподівається на розвиток. Бо сьогодні не бракує й тих, хто вважає, що нинішній курс країни, якщо він не зазнає кардинальних змін, веде нас до розвалу, анархії та, зрештою, втрати державності. Особливо це стосується української економіки.

Аби проаналізувати рік, що минає, ми звернулися до тем, які порушувала «Галичина» протягом 2017-го. Найперше, реагуючи на те, що в той чи інший час відбувалося в країні. Як спричинене внутрішніми чинниками, так і спровоковане ззовні. 

«Валютний шторм чи легкий бриз?» — запитувала «Галичина» на початку минулого року, коли курс національної валюти перебував на позначці 27—28 гривень за долар США. Втім, пам’ятаємо, що після доволі значного зростання долара на початку минулого року курс національної валюти потім відвоював свої позиції і почав їх здавати лише наприкінці цього року. Нині маємо приблизно таку ж ситуацію, лише з тією відмінністю, що питання курсу гривні виникло дещо раніше. В тому числі й через те, що нині маємо очікуване збільшення бюджетних витрат наприкінці року (як це було й торік), зростання цін на товари, збільшення заробітних плат і пенсій. Все це не може не позначитись на вартості національної грошової одиниці. Відтак уже сьогодні можемо констатувати, що зростання вартості бензину, акциз на який визначено з огляду на курс євро, впливає на ціну товарів, які ми купуємо у крамницях. і заспокійливі запевнення урядовців про те, що після свят все заспокоїться, не дуже обнадіюють. 

Минулий рік також став часом проведення, як це називали урядовці, пенсійної реформи. Насправді йшлося про те, щоб проіндексувати пенсійні виплати відповідно до інфляції, зростання заробітних плат та цін. Втім, найважливішим питанням цієї реформи було те, чи підвищиться в Україні пенсійний вік. Як ми знаємо, автори реформи всіляко уникали словосполучення «підвищення пенсійного віку». Натомість ми отримали підвищення, але уже через підвищення необхідного стажу для отримання пенсії. Чи має це принципове значення для пенсіонерів? Так, має. Особливо зважаючи на те, що наприкінці минулого і на початку цього століття чимало українців мали заробітки або тимчасові, або такі, за які роботодавці не сплачували внесків до Пенсійного фонду. Чи в кожному разі за це має відповідати конкретний пенсіонер, — запитання далеко не риторичне. Хоча, як виглядає, держава, як і в багатьох інших випадках, вирішила свою провину (котра стосується оподаткування підприємців, корупції, контролю) перекласти на власних громадян. Тож і не дивуємося нині (чи все ж таки дивуємося і обурюємося?), коли в одній країні можливі мінімальна пенсія у трохи більше за півтори тисячі гривень і «державне довічне утримання» судді, як це зазначив колишній урядовець Віктор Пинзеник, у 90 відсотків від зарплати, що визначена законом як 420 тисяч гривень для голови Конституційного Суду. Про це також неодноразово протягом минулого року писала «Галичина». 

Як і про те, що соціально несправедливою виглядає заробітна плата багатьох високопосадовців, до речі, державних чиновників, у розмірі кількох мільйонів гривень на місяць (ішлося також і про запрошених, як нині модно називати «варягів», з інших країн) на тлі навіть підвищеної вольовим рішенням уряду мінімальної зарплати у 3 200 гривень. Принагідно нагадаємо і те, що після сплати податків ця підвищена мінзарплата легко «худне» до приблизно 2 550 гривень.

Ще однією наскрізною темою минулого року була ціна газу. Після відповідного рішення Нацкомісії, що здійснює регулювання цін і тарифів у енергетиці та сфері комунальних послуг, котре «прив’язало» ціну на газ для українців до ціни на одному з європейських хабів плюс доставка його до України, лише лінивий на ставив собі запитання: яким чином добутий в Україні газ, який нікуди не транспортували, ставав таким самим дорогим, як експортований з Росії через Європу? Наразі зрозумілої відповіді ми не отримали. 

При цьому навіть ситуація, коли НКРЕКП намагається ввести для населення абонплату за газ, викликала у споживачів та експертів негативну оцінку. Це змусило чиновників відступити від своїх планів, однак, як виглядає, ненадовго. Принаймні, наскільки нині відомо, остаточно від ідеї абонплати за приєднану потужність у комісії не відмовились.

Також хвилю обурення, і про це «Галичина» теж неодноразово писала протягом минулого року, викликала ініціатива згадуваної уже НКРЕКП щодо встановлення будинкових приладів обліку газу замість квартирних. Перетворивши фактично мешканців багатоквартирних будинків на заручників своєрідних «газових колгоспів». Наприкінці року, щоправда, депутати Верховної Ради вирішили виправити цю ситуацію. Було внесено зміни до закону про комерційний облік природного газу. Додано положення, відповідно до якого з метою забезпечення комерційного обліку природного газу для населення суб’єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, оснащують населення (побутових споживачів) індивідуальними лічильниками газу. Загальнобудинковий лічильник газу може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку. Побутові споживачі можуть самостійно забезпечити встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу з подальшою компенсацією таких витрат за рахунок коштів, які вони сплачують за природний газ суб’єктові господарювання, що здійснює розподіл природного газу на відповідній території. Порядок і розміри компенсації витрат на придбання та встановлення приладів обліку природного газу для споживачів встановлює Кабінет Міністрів України. Крім того, закон передбачає, що в разі ненадання співвласниками багатоквартирного будинку згоди на встановлення загальнобудинкового лічильника газу суб’єктам господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється. Також законом визначено, що встановлення індивідуальних лічильників природного газу може здійснюватися на умовах співфінансування побутових споживачів та суб’єктів господарювання за рахунок тарифу на розподіл природного газу. Одночасно змінено кінцевий термін встановлення індивідуальних лічильників газу — з 1 січня 2018 року на 1 січня 2021-го. Закон визначив механізм встановлення індивідуальних лічильників газу малозабезпеченим категоріям громадян (отримувачам субсидій та інших соціальних виплат) незалежно від наявності загальнобудинкового лічильника. Тож можна вважати, що принаймні в цій сфері громадяни, котрі наполягали на тому, що будинкові лічильники провокують марнотратність та перекладають відповідальність з газопостачальників на споживачів, цього року здобули певну перемогу. Можемо також сподіватись, що до неї долучилась своїми публікаціями і «Галичина».

Важливою впродовж року була також і тема блокади торгівлі з тимчасово окупованими територіями, яка виявилась не такою катастрофічною проблемою для економіки, як лякали її противники. Писали ми про тарифи на комунальні послуги, заробітні плати, ціни, котрі уряд відпустив 2017-го у вільне плавання, комп’ютерні віруси, які останнім часом стали все частіше атакувати Україну. Втім, думаємо, ці теми будуть актуальними і надалі.

Хочеться нагадати також і про доволі курйозний цьогорічний випадок, коли міністр соцполітики Андрій Рева пояснив той факт, що українці змушені витрачати більше половини заробленого на харчування не низьким рівнем доходів за фактично європейських цін на вітчизняні продукти, а тим, що українціѕ забагато їдять. Втім, зважаючи на те, що наступний рік — передвиборчий, думається, ми почуємо ще багато таких перлів з уст політиків.

Що ж стосується чи не найбільш помітного та незаперечного економічного успіху року, що минає, то його нам буквально приніс святий Миколай. Про газову суперечку між російським «Газпромом» та «Нафтогазом України» ціною у десятки мільярдів доларів «Галичина» писала в 2017-му не раз. Нагадаємо хоча б публікації «Стокгольмський синдром» — за підсумками проміжного рішення арбітражу, чи «Газовий фронт України», в якій розповідали про вимогу російського газового монополіста платити за газ, який він постачає в ОРДЛО. 

«Нафтогаз України» виграв перший судовий спір проти «Газпрому» щодо контракту на постачання газу в Арбітражному інституті Торгової палати Стокгольма за всіма спірними питаннями. Стокгольмський арбітраж категорично відмовив «Газпрому» в задоволенні вимоги «бери або плати». Нагадаємо, що російський газовий монополіст вимагав від «Нафтогазу» 56 млрд. доларів за газ, не придбаний у 2009—2017 роках. Арбітраж визнав, що ця вимога не відповідає ні праву, ні ринковим відносинам. «Нафтогаз» домігся зменшення майбутніх обов’язкових річних обсягів у понад десять разів відповідно до річних потреб України в імпортному газі. При цьому ціна на газ повинна відповідати ринковій ціні в німецькому хабі.

Ціна на газ, який «Нафтогаз» отримав у другому кварталі 2014 року, знижена з 485 дол. за тис. куб. м до 352 дол. за тис. куб. м. Тож Україна, котра вимагала у «Газпрому» переглянути ціну на газ, який отримала в 2014 році і попередньо заплатила за нього по 200 доларів за тисячу кубометрів, тепер доплатить на 27% менше, ніж вимагали росіяни. Завдяки перегляду контрактної ціни «Нафтогаз» зекономив 1,8 млрд. дол.

Ціна на газ, за якою «Нафтогаз» купував блакитне паливо, була вищою за ринкову. Тому НАК вимагав повернути різницю між контрактною і ринковою цінами. Арбітраж визнав обррунтованість цієї вимоги і повністю її задовольнив. Арбітраж визнав умови газового договору 2009 року кабальними і змусив «Газпром» привести їх до ринкових умов. Таким чином, за підрахунками «Нафтогазу», загальний позитивний ефект цього рішення становить 75 млрд. дол. за весь термін дії контракту на поставку газу. 

«Газпром» також вимагав від «Нафтогазу» сплатити 1,3 млрд. дол. за газ, який російський газовий монополіст постачав в ОРДЛО протягом останніх трьох років. Арбітраж підтвердив неадекватність цих претензій. «Газпром» також не матиме права враховувати контрактні платежі від «Нафтогазу» як розрахунок за ці так звані поставки.

На розгляді у Стокгольмі залишається спір щодо контракту на транзит газу. «Нафтогаз» вимагає 16 млрд. грн. за непостачання обумовлених об’ємів блакитного палива впродовж 2009—2016 років. Хоча рішення щодо цього контракту очікується  28 лютого 2018 року, як стверджують фахівці, зрозуміло, що перемога буде на нашому боці. Тож, як наголошують нині експерти, рішення Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольма — не просто важлива перемога України, це ще одна цеглина в енергетичну безпеку країни. Тож більше б нам таких перемог наступного року.

Мені подобається2 інші це подобається


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики