Дії ЗСУ в режимі «розвідки боєм» мають локальні успіхи й засвідчили: звільнення наших земель може коштувати нам дорого

Двотижневі важкі бої на фронті – це лише перший етап довгоочікуваного контрнаступу Сил оборони України, які активно проводять «формуючі операції з пошуку слабких місць на оборонних позиціях російських окупантів». І головне тут не визволення кількох населених пунктів на Донбасі та просування українських військ на кілометр-другий на схід, а те, що ЗСУ знову, як і торік на Харківщині та Херсонщині, перехопили ініціативу у веденні бойових дій і тепер самі нав’язують ворогові свою волю.

Приблизно так оцінюють партнери нашої держави нинішній момент російсько-української війни. За їхніми ж словами, у відповідь на розв’язану московитами інформаційну кампанію «з перевищення втрат українського війська на полі бою» ЗСУ дотримуються «доброї оперативної безпеки», себто зберігають мовчанку про власні наступальні здобутки й невдачі, оскільки це дозволяє «тримати в таїні свої наміри й маневри»…

З тієї ж причини ми скомпонували цю публікацію суто на основі заяв західних державних діячів, військових експертів та медіа, оскільки достовірної офіційної інформації про перебіг подій на фронті від генштабу ЗСУ чи Міноборони справді обмаль. І відразу зазначимо: більшість із них вважають, що наразі маємо на фронті лише «тихий» наступ СОУ, тобто затяжну «розвідку боєм» перед генеральним штурмом. Однак деякі фахівці переконані з точністю до навпаки – нібито він якраз у розпалі. Але хоч як, а «наступ української армії на тимчасово окуповані росією території сходу й півдня України демонструє перші ознаки успіху», – сказав зокрема Єнс Столтенберг, генеральний секретар НАТО, у штаб-квартирі якого відстежують ситуацію на фронті в Україні.

«Українці поступово завойовують позиції, – підтвердив він, але й застеріг від очікувань швидких успіхів. – Маємо бути готові, що наступ буде кривавим і важким. Росіяни встигли побудувати укріплення, це досить важкі оборонні лінії, і прорвати їх – складне завдання». Це саме зазначає голова Об’єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі: «Кілька сотень тисяч російських військових окопалися на підготовлених позиціях по всій лінії фронту, й Україна почала наступ, її війська впевнено просуваються вперед. Це дуже важка й жорстока боротьба, і вона, найімовірніше, забере багато часу й коштуватиме дуже дорого».

Дещо конкретизує ситуацію опублікований у твітері розвідувальний огляд Міноборони Великої Британії за 19 червня, в якому йдеться, що «найінтенсивніші бої тривають у Запорізькій області, на заході Донеччини та навколо Бахмута. На цих напрямках Україна й далі проводить активні наступальні операції і досягла невеликих успіхів. Та водночас російські окупаційні війська часто проводять доволі ефективні оборонні операції». Це повідомлення мовби деталізує відомий австрійський експерт Томас Купер, розповідаючи зокрема на основі власних джерел про запеклі контратаки відвойованих українцями позицій на так званому Времевському виступі (район Старомайорська –Урожайного на Донбасі) силами підтягнутої на передову з резерву свіжої рашистської дивізії – хоча московити так і не змогли відбити втрачене, позбувшись дарма півсотні одиниць бронетехніки, вони все ж загальмували наступ ЗСУ на цій ділянці фронту. «Обидві сторони зазнають великих втрат, причому російські, ймовірно, найвищі з часів розпалу битви за Бахмут у березні», – повідомляє англійська розвідка.

«Справжні виклики для контрнаступу Києва ще попереду, оскільки українські війська перебувають на деякій відстані від головної лінії оборони армії росії, яку московити вибудовували й укріплювали протягом останніх дев’яти місяців, а основна частина сил, підготовлених для наступу, все ще перебуває в «режимі очікування», – констатує Reuters.

Словом, як повідомляє й The Times, «від Вашингтона до Пекіна політики роблять ставки на можливий результат українського контрнаступу, розуміючи, що він вплине на всю міжнародну політику й майбутнє світу на десятиліття вперед. Є чотири можливі варіанти розвитку подій: вирішальна перемога України; вирішальна перемога росії; тупикове протистояння, яке може перерватися в будь-який момент, але й може зумовити сторони до мирних переговорів; ескалація бойових дій, пов’язана з можливим використанням московією ядерної зброї».

«Якщо Україна здобуде перемогу, то в Росії розпочнеться хаос і спалахне ланцюгова реакція із серії громадянських воєн, – пише далі це видання. – Перемога ж росії стане не просто катастрофою для України, а й великим ударом для всього Заходу. Європі доведеться жити з непередбачуваним агресивним сусідом, а Китай надихнеться перемогою московії... Та ці два сценарії навряд чи можуть здійснитися в найближчому майбутньому. Третій варіант – тупикове протистояння – видається як найімовірніший. Тригером же четвертого сценарію може стати втрата рф контролю над Кримом»…

Від автора. Мережачи ці рядки, ніяк не можу позбутися відчуття, що насправді сплю й бачу лише страхітливий сон про велику війну в Україні. Якби нам ще 20 років тому чи й на зорі Незалежності хто прорік, що нашу Батьківщину спіткає таке глобальне лихо!.. А втім, оглядаючись назад із висоти теперішнього досвіду на весь шлях самостійної України від її доленосного 1991-го й донедавна, не важко помітити мовби віялом розкидані по різних роках і перші, й наступні ознаки-симптоми нинішньої трагедії України, що розпочалася 2014-го й розігралася торік. Власне, огляд тих моментів, підготовлений власними силами на основі відкритих і наразі прихованих інформаційних джерел, ми невдовзі запропонуємо читачам «Галичини». Отже, читайте вже з липня фундаментальний «багатосерійний» матеріал на цю тему під назвою:

«НЕЗДОЛАННА НЕМИНУЧІСТЬ.

Як велику війну на землях нашої держави готували чи не відразу після розпаду СРСР

не лише в москві...».

Головний редактор газети "Галичина"