:Культура
27 лютого 2018 року.

Сестри Площанські

Художниці не забувають батьківське коріння на Рожнятівщині

Ігор ЛАЗОРИШИН

У рік 70-річчя члена Національної спілки художників України скульптора Михайла Площанського, сина репресованих батьків, який сьогодні живе і творить у місті Вінниці і чиї родинні корені глибоко проростають із селища Рожнятова, нам вдалося поспілкуватися з тими, у кому потужний батьківський ген митця проступив яскраво і неповторно, — його доньками художницями Богданою і Мирославою.

Якось перед Стрітенням Господнім у часі відвідин Богданою і Мирославою з виставкою ікон та полотен на релігійну тему «Небесні охоронці» Рожнятівської ЦРБ декан Рожнятівський УГКЦ о. Василь Пастух, вражений роботами, високо оцінив працю сестер Площанських і означив їх «апостолами Христа». Їх батько скульптор Михайло Площанський залишив добрий слід у рідному Рожнятові, тож не дивина, що на стінах у бібліотечній світлиці — керамічні роботи майстра, а у фойє — його скульптурна експозиція як дарунок. Зрештою, те, що не заростають дороги на Прикарпаття і його дітей — також батьківська заслуга. А ще — Рожнятівської ЦРБ, яка, не лише на моє переконання, вже давно стала потужним майданчиком духовного, культурного і мистецького життя бойківського Підгір’я.

Бібліотека — арт-простір 

Марія РИБЧАК, директор Рожнятівської ЦРБ, заслужений працівник культури України:

— і Богдана, і Мирослава — великі патріоти нашої бойківської землі, зокрема Рожнятівщини, хоч народилися та зросли у Вінниці, а сьогодні живуть і творять у Львові. Наша дружба сягає понад 20 років — їх батько Михайло Площанський, приїжджаючи до Рожнятова, разом з доньками щораз навідувався до нашої бібліотеки і розповідав дівчатам про їх родинні корені. Він подарував нам колекцію своїх скульптур, а для селища — погруддя Михайла Грушевського. А ще Михайло Площанський має намір подарувати для Рожнятова скульптурний бюст Івана Франка. Його донька Мирослава вже кілька разів навідувалася до нас з виставками своїх ікон на дереві і робіт на релігійну тематику. Відгуки — щонайкращі.


У рамках і поза рамками

...Під час своїх виставок Мирослава Площанська пропонує шанувальникам на оглядини 15 різноформатних робіт, значна частина з яких — ікони, а також взірці полотен на релігійну тематику.

Мирослава ПЛОЩАНСЬКА, художник-реставратор, іконописець:

— Займаюся реставрацією, скульптурою, але більше вважаю себе іконописцем. Експериментую з різними техніками, які опанувала під час роботи реставратором у Львівській філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України. До речі, брала участь у реставрації такої величної пам’ятки українського барокового малярства, як відомий богородчанський іконостас Конгилевича, який свого часу викупив митрополит Андрей Шептицький і сьогодні експонується у Львові. У роботі над іконами поєдную темперний живопис і жовткову темперу з живописом олійним, більш податливим в іконописі. Звісно, іконописний живопис має відповідні канонічні рамки і відрізняється від живопису звичайного. Це обмежує. І я часто відпочиваю від іконопису. Тоді займаюся портретом. Бо я щонайперше художник, у якого є свої пристрасті, стани і настроєвість. А до іконопису треба підходити з чистим серцем, з позитивом чи навіть емоційною нейтральністю. Коли часто малюєш ікони святих, то вони інколи починають снитися, навіть давати настанови... Це виходить за межі нормальності. Я вірю в Бога і завжди до Нього звертаюся. Не можу малювати ікони без гармонії з Богом і відповідно — з собою. інколи щось не допускає до роботи. Ставлю свічечку. іконопис — не лише мистецтво чи творчість, а й математика — рисунок, точний розрахунок, також живопис, вивчення кольорів та житій святихѕ

Ми дуже схожі з батьком як художники, але й різні водночас. Тож на цім помежів’ї ми часто сперечаємося. Батько ж — мій перший вчитель, але до інших — не такий вимогливий, як свого часу до нас із сестрою. І коли я вчилася у нього скульптури, і батько, який сам є скульптором-монументалістом, особисто мені позував, то казав, що я не вийду з майстерні, поки не завершу роботу. Він, у позитивному розумінні цього слова, навіжений у творчості. Але й перший порадник у скульптурі. Так, як навчить батько, не навчить ніхто. У мене ж було багато вчителів. Коли я ліплю — я щаслива. Бо скульптура — це творчіше, ніж іконопис, емоційніше, експресивніше. Чого не можу собі дозволити у роботі над іконами.

...Символічно, що перша авторська виставка Мирослави Площанської «Її ікони дарують тепло» відбулася 2015 року саме у бібліотеці в селищі Рожнятові, а друга — «Світло, що вказує шлях» — 2016 року у Вінниці, у залі Національної спілки художників України. Виставку «Небесні охоронці» торік щонайперше було представлено в Івано-Франківській обласній науковій бібліотеці ім. І. Франка, а вже згодом — у Рожнятові. ікони Мирослави Площанської — взірці української школи іконопису, проте їх витримано, на мій погляд, у канонічному помежів’ї — добрі, світлі, радісні і привабливі для споглядання.

Першопроходець  батьківської науки

Богдана — старша донька скульптора Михайла Площанського, тож вважає себе, жартуючи, першопроходцем батьківської науки.

Богдана ПЛОЩАНСЬКА, художник-графік, дизайнер:

— Я з дитинства любила малювати, тож, закінчивши Вінницьку дитячу художню школу, як свого часу і батько, вступила на навчання до Львова, але на спеціальність «промислова графіка». Тоді це була кафедра модернова. Між іншим, батькова молодша сестра також навчалася у Львівській національній академії мистецтв. Візитівки, екслібриси, марки, упаковкиѕ До речі, на батьковому екслібрисі я зобразила вусатого козака з люлькою, а на своєму — ваги і книжку. Комп’ютерні технології вражали. Все захоплювало. Особливо — творення фірмового стилю. Люблю і станкову графіку, але роботи для виставки потрібно виконувати в матеріалі, це дуже накладна і трудомістка праця. Я оформлювала книжки, зокрема і твори Тараса Шевченка, кілька років працювала у видавництві «Свічадо». Тож, очевидно, свою першу авторську виставку я присвячу саме книжковій графіці. У різних поколінь — різні підходи до мистецтва. Батько наш надзвичайно працьовитий. Він, хлопчина з провінції, п’ять разів вступав в академію. і вступив. Його, сина репресованого, щораз «валили» на марксизмі-ленінізмі. Та попри все через свою невтомну працю і наполегливість Михайло Площанський як майстер камерної скульптури ще у часи радянщини став членом Спілки художників СРСР. Від батька я перейняла захопливість своєю працею, емоційність сприйняття, любов до краси.

...Добрі слова вдячності сестрам Площанським за їх працю виголосили голова Рожнятівської районної ради Василь Рибчак, який пообіцяв сприяти у реалізації задуму Михайла Площанського — встановити у селищі погруддя Івана Франка його авторства, а також заступник голови райдержадміністрації Богдан Яковина, начальник відділу культури РДА Володимир Борович та ін. Звісно, у сестер Богдани і Мирослави Площанських ще попереду вершини малярства, але вони обов’язково будуть, бо у творчості мисткинь є добрі підвалини Божої опіки і батьківської землі.

Мені подобаєтьсяіншого користувача це сподобалося


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

Нові лауреати міської премії ім. І. Франка

14:10 19 квітня 2018 року|Михайло ПОСІЧАНСЬКИЙ

Письменницькі медитації,

14:02 19 квітня 2018 року|Іван ГАВРИЛОВИЧ

Підручник для... шкільних свят

14:50 17 квітня 2018 року|Ольга МОНЧУК

Ікони на склі Володимира Луканя

14:38 17 квітня 2018 року|Леся ЗЬОЛА

Доброчинний арт

14:37 17 квітня 2018 року|Мар’яна Опірська

Нова яскрава барва «Фесту»

14:36 17 квітня 2018 року|Ольга МОНЧУК

Франція — Франківську

14:32 17 квітня 2018 року|Ольга МОНЧУК

ІНЖЕНЕР ОСИП БОЙДУНИК У ФОТОГРАФІЯХ

14:27 12 квітня 2018 року|Олег ПАВЛІВ. Письменник та власник сімейного архіву родини Бойдуників ім. Дарії Попович (Бойдуник).

Опришівці — тепер міський мікрорайон...

14:26 12 квітня 2018 року|Іван ГАВРИЛОВИЧ