Культура:Нові видання
08 листопада 2018 року.

«Серцезнавча» проза Дмитра Іванціва

Іван ГАВРИЛОВИЧ

«Старомодний роман» – так назвав свою дебютну, але доволі велику за обсягом (280 сторінок) книжку прозаїк Дмитро Іванців. Уродженець с. Одаїв на Тлумаччині закінчив філологічний факультет ПНУ ім. В. Стефаника і працював учителем у школі, кореспондентом багатотиражної газети «Калуський хімік». Свої твори «малої» прози до цього він просто складав у шухляду, «зважаючи на ситуацію з книгодрукуванням і падінням серед молоді цікавості до книжок», як читаємо у передньому слові «Від автора». За наполяганням людей, котрі розуміються на художній літературі й котрим дав прочитати написане, Дмитро таки зважився видати свою «першу ластівку». «...Якщо вона стане цікавою навіть для невеликої аудиторії читачів, то й підтвердиться, що моя праця не пропала даремно, і, зрозуміло, це стане найбільшою для мене нагородою». Прозаїк, якого й початківцем у літературі важко назвати, бо фактично пише він уже впродовж багатьох років, усе ж має таке сподівання. То чи є підстави для того, щоб воно виправдалось? 

Почну із твору, що дав назву книжці. Ні, звичайно, не йдеться про роман літературний, а про любовний зв’язок, який ми звично іменуємо романом. Автор означив його як старомодний, мовби іронізуючи щодо головного героя Віктора. Уже сам заголовок запрограмовує читача на відповідну розв’язку сюжету оповідання (саме його жанровим ознакам, на наш погляд, відповідають цей та чимало інших творів у книжці, хоча Д. Іванців і вважає їх новелами). 

Отож лавиною душевного сум’яття накотилися спогади на Віктора, який цілком випадково зустрів на вулиці міста Любу – героїню свого давнього, ще в радянські часи, роману, коли вони, студбудзагонівці, познайомились у сибірському місті. Взагалі-то сюжет твору декому з читачів може видатись дещо банальним: до одруження юнака і дівчини так і не дійшло, бо, виявляється, у Віктора вдома вже була молода дружина, нехай обрана ним для спільного життя і помилково, як видавалось йому на хвилі близьких взаємин із Любою, однак суто житейський аргумент – зберегти сім‘ю – таки переважив його почуття до дівчини, а точніше – ту його сліпу тимчасову пристрасть. Їхні життєві шляхи розійшлися...

Ви скажете, що в літературі вже хоч греблю гати прозових творів, персонажі яких метаються у пошуку виходу із «любовного трикутника». Але в тім-то й річ, що ніколи не залишатиме байдужим читача, особливо молодого, ця тема – кохання справжнього і ерзац-почуття, коли він чи вона виправдовують розрив між ними причиною, яку ми звично окреслюємо французьким висловом «се ля ві...» («таке життя...»). Хоча, з другого боку, саме по собі звернення письменника до цієї вічної теми ще далеко не гарантує успіху твору в читачів, бо тут багато важить авторська майстерність у конструюванні сюжету, вміння автора так побудувати його лінії, щоб колізії в стосунках персонажів постійно утримували нашу увагу, зберігати інтригу аж до самої кульмінації... І, як на мене, Д. Іванціву вдається пробудити в душі читача живий інтерес до життєвих доль героїв своїх новел та оповідань інтимної тематики, вміло розкриваючи з допомогою засобів художньої образності у творі той чи інший зріз моральних проблем кохання. Автор не декларує цих проблем, а опосередковано й ненав’язливо підводить читача до усвідомлення їх героями новели чи оповідання, до емоційного співпереживання і співчуття їм. 

Ще сильнішими в художньому сенсі від проаналізованого твору видаються мені оповідання «Кохання за вигодою» та «На хуторі», характери персонажів яких змальовані в розвитку протягом тривалішого періоду, повніше розкрито морально-психологічні мотиви їх вчинків. У першому із цих творів описано історію згасання кохання (та чи й було воно?) і розпаду шлюбу. До цього спричинилося не одне із подружжя, а рівною мірою двоє: і вона, і він, по суті, розміняли своє почуття взаємної любові на вищі посади і матеріальні блага. 

Оповідання «На хуторі» починається передмовою з такими рядками, що одразу заінтриговують читача: «Ця романтична історія видумана від самого початку до кінця. Частковою правдою є лише головні герої, яких автор примусив діяти за визначеним сценарієм. А поштовхом до її написання стала реальна жінка. Вона настільки вирізнялась своїми добротою, неперевершеною здатністю радіти життю і красою, що йому в образі іншого чоловіка захотілося поселитися разом з нею на безлюдному острові, яким виявився хутір, і прожити до кінця своїх днів». У цьому разі ідею свого твору автор окреслив метафорично: «Хутір – це не місцевість, віддалена від цивілізації, а швидше – символ стосунків між чоловіком і жінкою, куди стороннім вхід заборонено». Тут розповідається про жінку справді незвичайну, на відміну від персонажів уже згаданих оповідань, котрі в коханні (таке визначення в цьому разі великою мірою умовне) егоїстичні, прагматичні й навіть корисливі. Раз оступившись у житті – вийшовши заміж за нелюба-кар’єриста, – героїня твору знайшла в собі силу волі розірвати з ним, знехтувала перспективою розкішного життя в столиці, а виборовши право на справжнє кохання, переселилася до чоловіка, любого її серцю, в сільську глибинку. Ви скажете, що історія неймовірна? Виписана ж вона автором напрочуд переконливо, так, що читаєш її невідривно від першого до останнього рядка. 

Оповідання це свідчить про великий творчий потенціал Д. Іванціва, який дає йому змогу не обмежуватися «затисканням» фабули своїх творів у вузьке річище переповідання почутих від когось історій, а освоювати нові стильові напрями у прозі завдяки ширшому використанню художнього домислу. Втім, іноді важко повірити і в реальні житейські історії, на які натрапляєш у книжці. Як-от у викладену в оповіданні «Маруська»: юнак із багатої сільської сім’ї, котрого батьки вивчили на лікаря, всупереч їхній волі одружився з дочкою старчихи... А історія романтичного кохання, описана в сентиментальній, як означив сам автор,  повісті «Поцілунок», хоча й не має сюжетного завершення, дає багату поживу для читацьких роздумів про саму природу кохання: чи у своїх взаємних почуттях чоловік і жінка керуються лише природними інстинктами, чи неодмінним має бути і єднання їхніх душ? На противагу думці одного зі сперечальників, котрий стверджує, що «секс та інстинкти – це нинішня реальність», інший вірить в те, що «романтики завжди будуть. інакше зникне мораль, а люди керуватимуться лише страхом перед законом. Я вірю в романтизм свого сина. Знаю його друзів, які теж романтики. Такі люди будуть завжди, а література залишиться одним з елементів виховання». 

В анотації до «Старомодного роману» не випадково написано, що «ця книжка для тих, хто вміє закохуватися, здатен на високі почуття і вчинки». Любовна тематика тут є основною. і своїм дебютним виданням Дмитро Іванців одразу заявив про себе як про одного з найкращих «серцезнавців» серед прикарпатських прозаїків. Письменник досліджує, анатомує кохання, яке, знаємо, може мати багато граней. Адже воно не буває однаковим, а в кожної пари різне, по-своєму особливе. Автор книжки переконаний, що навіть нерозділене кохання – це не даремна трата часу, не «вигоряння» емоцій, що так і не знайшли відповіді в душі об’єкта твоєї пристрасті, не досада чи й розпач через нездійснені сподівання, а воно теж має збагачувати духовну сутність і життєвий досвід людини («Вірус», «Образа», «Дороги»). Є в книжці і твори на моральні теми, що прямо не пов’язані з коханням: автор зображає характери сільських жителів у їхніх взаєминах («Сон», «Цегла»), пише про людей «з подвійним дном», пристосуванців, брехунів («Депутат», «Свідоцтво про смерть», «День народження на могилі», «Розчарування»). Декого лише важка хвороба, яку він сприймає як Господнє покарання за свої гріхи, змушує задуматися про потребу навернення на шлях праведний («Покаяння»). 

Насамкінець повернуся до слова «Від автора», зокрема до сакраментальної фрази в ньому: «Я не письменник, хоча в часи ранньої юності мріяв ним стати. Але не судилося». Як не погодитися з оцінкою «першої ластівки» пана Дмитра його колишнім однокурсником по вишу, а нині знаним в Україні письменником Степаном Процюком: «Світ прози Дмитра Іванціва вражає своїми чесністю і щирістю в змалюванні різних характерів». Візьму на себе сміливість стверджувати, що книга «Старомодний роман» цього безперечно талановитого автора засвідчила прихід у літературу таки справжнього письменника. 

 


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

Столітні традиції боротьби

17:09 07 листопада 2018 року|Михайло ПОСІЧАНСЬКИЙ.

Стрибок у майбутнє

10:42 06 листопада 2018 року|Ольга МОНЧУК

Знаки прийдешнього дня

14:40 01 листопада 2018 року|Ігор ЛАЗОРИШИН

Поет, який бачить за тисячу кілометрів...

14:37 01 листопада 2018 року|Ольга МОНЧУК

Гуцульську автентику «засвітили» у Легіоново

14:36 01 листопада 2018 року|Вл. інф.

Висновки з історії ЗУНР

14:06 01 листопада 2018 року|Оксана ПРОЦЮК

«...І сповити добром збайдужілу планету»

10:32 01 листопада 2018 року|Іван ГАВРИЛОВИЧ

Коли особистість формує доля...

13:21 25 жовтня 2018 року|Розмовляв Юліан ЯКОВИНА

Від військової драми до фентезі

13:18 25 жовтня 2018 року|Ольга МОНЧУК

«Перламутром вишневого цвіту» зостатись...

14:48 23 жовтня 2018 року|Іван ГАВРИЛОВИЧ