Культура:Вітальня "Галичини"
07 грудня 2017 року.

Наталія МАНДРИКА: Скрипка — це моя душа

Ольга МОНЧУК

Академічний камерний оркестр Івано-Франківської обласної філармонії ім. Іри Маланюк «Harmonia Nobile» знають як в Україні, так і далеко за її межами, виконавською майстерністю цього професійного колективу захоплюються як українці, так і іноземці. А нещодавно Президент України Петро Порошенко присвоїв художньому керівникові та концертмейстеру оркестру Наталії Мандриці звання «Народна артистка України». Це й стало приводом для інтерв’ю. З пані Наталею зустрілися в репетиційній залі «Harmonia Nobile», говорили про значення цього звання та його винятковість, а також про різноплановий репертуар та гастролі оркестру, підтримку юних віртуозів та переваги професії музиканта. 

- Пані Наталю, вітаю вас з отриманням звання «Народна артистка України». Що воно для вас означає?

— Як не дивно, нічого не змінилося: ні пульс, ні тиск (усміхається). Звичайно, це жарт. Дуже щаслива, що роботу нашого колективу так високо оцінили. Тому що я є абсолютно невід’ємною частинкою академічного камерного оркестру «Harmonia Nobile». Це приємно, адже таким чином держава відзначила саме інструменталіста. Зазвичай в Україні звання отримують вокалісти: класичні або естрадні. А загалом у нас є, може, з десять народних артистів-скрипалів. Не більше.

- Яке значення вкладаєте в словосполучення «народний артист»?

— Напевно, це довгі роки якісної та клопіткої роботи. Крім того, звичайно, ставлення публіки, не лише івано-франківської, а всіх тих людей, які чули наш колектив по всій Європі. Адже «Harmonia Nobile» була з гастролями навіть в Азії, Африці... Це оцінка публіки. Тому що без резонансу, газетних публікацій, успішних виступів цього не було б.

- Ви народилися у Львові, професійну освіту також здобули у місті Лева, спочатку у спеціалізованій музичній школі ім. С. Крушельницької, потім — у Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка, поєднуючи навчання з роботою у симфонічному оркестрі Львівської обласної філармонії тощо. А з 1985 року почали працювати в Івано-Франківській обласній філармонії. Чи не сумуєте за Львовом, адже в принципі для професійних музикантів там є більше можливостей для розвитку та жвавіше мистецьке життя? 

— Зі Львова була «завербована» Ігорем Пилатюком. Коли закінчувала консерваторію, в класі мого професора Олександра Вайсфельда з’явився молодий чоловік, дуже активний та цілеспрямований, і запросив мене до івано-Франківська для створення такого професійного колективу. Саме у 1985 році тодішній директор Івано-Франківської філармонії Михайло Воротняк засновував камерний оркестр. Я приїхала і ніколи про це не жалкувала. 

Львів — це моя мала батьківщина, мої дитинство, юність. Була можливість повернутися на початку 2000-х в львівський оркестр «Леополіс», кілька років грала на місці концертмейстера і ми об’їздили з ним майже всю Європу. Концерти з львівським оркестром відбувалися в суботу-неділю, тож мала можливість, залишаючись на основному місці роботи, гастролювати та виступати з дуже видатними музикантами. Керував ним мій дуже хороший друг Ярослав Мигаль. Але завжди коли поїздом під’їжджала додому і бачила напис «івано-Франківськ», на душі ставало тепло. Щиро люблю наше місто, франківчан. У нас дуже хороші і добрі люди. 

- Наскільки в Івано-Франківську розвинуте середовище класичного музичного мистецтва?

— Дуже добре розвинуте. У нас прекрасне музичне середовище, наша публіка має куди піти. 

- Свою професію поєднали зі скрипкою, чому обрали саме цей інструмент? 

— Не знаю. Якось з чотирьох років, як розповідали мої батьки, мене дуже тягнуло власне до цього інструменту. Ще володію і грою на фортепіано, але скрипка — це моя душа. 

- Буває, що люди обирають професію, а буває навпаки, що професія обирає людину. У вас як: ви обрали музику чи вона вас?

— Мої батьки не музиканти, я друга дитина в родині, і лише я стала музикантом. Так склалося. Важливу роль відіграли моє дитяче бажання і те, що мої батьки, царство їм небесне, допомогли мені його реалізувати. Дуже вдячна їм за це, тому що справді початкові заняття на інструменті — це велика робота, великі терпіння та відповідальність для батьків. Треба водити дитину не тільки до звичайної школи, а ще й приділяти увагу музиці. Це ще одне навантаження, можливо, і більше. 

- Ви є солісткою, художнім керівником та концертмейстером академічного камерного оркестру «Harmonia Nobile». Яка з іпостасей вам імпонує найбільше?

— Концертмейстером «Harmo-nia Nobile» служу з 1985 року, художнім керівником в історії колективу є четвертим. За можливості солюю. Велика насолода інтерпретувати твір по-своєму, донести своє бачення думки композитора. Але здебільшого я концертмейстер. Підготовка програми — велика і напружена праця кожного музиканта. Уявіть собі: 20 пар очей, руки, душа, розум артистів, їхня навченість, віддача меніѕ Це вже потім виносимо твір на суд публіки. і завжди слухачі говорять нам, що отримують від нас фантастичний енергетичний посил. Це так і є. Ми ніколи не граємо музику просто відтворюючи її на інструменті, завжди вкладаємо наші емоції, які колись першочергово у твір заклав композитор. Граємо твори давніх авторів, написані 350 років тому, тепер в інтернеті є багато відкритих нотних бібліотек, з яких можна запозичувати матеріал і відроджувати його. Це дуже цікаво пізнавати і відтворювати мислення тематичне, гармонічне чи поліфонічне тієї людини, яка кілька століть тому записала свої музичні думки. Неможливо знати, що стовідсотково так чи інакше задумувалось автором, але навіть якщо ми привносимо щось сучасне в інтерпретацію, то це наше бачення.

- «Harmonia Nobile» заснували 1985 року з ініціативи  народного артиста України Ігоря Пилатюка та тодішнього директора філармонії Михайла Воротняка. Тобто уже впродовж 32 років камерний оркестр є окрасою професійного музичного світу Івано-Франківська. Який період він сьогодні переживає? Як змінився його репертуар за цей час?

— Репертуар надзвичайно широкий. Навесні у нас заплановано 3000-й концерт. Це вже можна сказати «ого!». 3000 концертів — це багато нотного матеріалу, який був реалізований у звучанні. 

Звичайно, ми трохи піддаємося впливу музичної моди. На початку 2000-х грали кілька програм Астора П’яццолли, тому що на це був попит. Далі ввели в репертуар сучасну музику, навіть торкнулися естрадної. Тепер знову повертаємося до романтизму, причому пізнаємо й англійський романтизм. Наприкінці минулого століття дуже специфічно подавали музикознавчі та музико-літературні матеріали, нам нічого не говорили про англійську музику. Чому? Невідомо. І ось тепер відкриваємо для себе англійські бароко, класицизм, романтизм, який кардинально відрізняється від європейського за різними аспектами. Репертуар у нас надзвичайно широкий. і про нього можна говорити безкінечно.

Готуємо програму барокової музики, знаних колись, але призабутих авторів Г. Телемана, Дж. Манфредіні, П. Локателлі і їхні «Concerto grosso». Це великий пласт культури. Дуже цікавий матеріал.

- Знаю, що об’їздили з гастролями чимало країн світу, були в Польщі, Німеччині, Бельгії, Франції, Швеції, Італії, Іспанії, Португалії, Марокко... Де виступалося найкомфортніше і публіка приймала найтепліше?

— З Іспанії, Португалії привезли надзвичайні спогади. Там публіка щиро тішиться тому, що ти можеш їй віддати, вони моментально підриваються, встають, аплодують. Вони дуже імпульсивні і коли бачать твою віддачу, обов’язково на це реагують. У Німеччині публіка досить стримана, у Франції — можливо, чимось схожа до іспанської, поляки дуже добре приймають, шведи — також чудовоѕ Мені здається, що якщо публіка бачить тепло твоєї душі в музиці, то вона обов’язково буде приймати добре. 

- Те, як музика доповнює поезію і навпаки, можна спостерігати під час презентацій поетичних книжок та творчих вечорів Богдана Томенчука, адже камерний оркестр «Harmonia Nobile» завжди своєю музикою створює неймовірну атмосферу на них.

— Богдан Томенчук у літературі Прикарпаття — постать. Сподіваюся, що на його віршах незабаром будуть навчати дітей. Це і мова, і образність, і громадянська позиція. Не люблю говорити про політику, немає нічого мінливішого, аніж політика. Здається, що володію мовою, прекрасно її знаю, люблю, а коли слухаю вірші Богдана Михайловича, усвідомлюю, що так би слова ніколи не поскладала та відкриваю для себе нові мовні звороти. Поезія рівна музиці в історії мистецтва. Дуже хотілося, щоб ці творчі, музично-поетичні вечори та презентації відбувалися в усій області, щоб люди мали можливість чути як поезію Богдана Томенчука, так і музику у виконанні «Harmonia Nobile». Це дуже важливо. 

- За вашими плечима — тисячі концертів. Чи правда, що з роками в артистів зникає страх сцени, переживання перед виступами? 

— Страх давно зник, залишилося переживання за те чи вдасться відтворити на сцені перед глядачами все задумане. Це єдине. Завжди є піднесення і переживання: вдасться чи не вдасться нині відтворити задум. 

- У кожній професії важливою є наступність поколінь. Яким чином працюєте з талановитою молоддю?

— Уже 18 років маємо програму «Юний віртуоз». Концерти, на яких виступають надзвичайно талановиті івано-франківські діти, проводимо 2-3 рази на рік. Юні віртуози, з якими ми тільки починали цю справу, тепер працюють в Києві, ізраїлі, навчаються в Америці... Де тільки наших дітей немає... Ми даємо можливість талановитим дітям відчути себе справжніми музикантами і стати нашими партнерами на сцені у зовсім юному віці!

- Як професійний музикант, що можете порадити молоді, яка планує поєднати свою професійну кар’єру з музикою?

— Це найкраща професія, яка тільки може бути, тому що музика — безкінечна. Кожна професія, мені здається, має свою стелю. В музиці цієї стелі немає, тому цей фах завжди буде цікавим. Кожного дня, коли відкриваєш новий чи добре знаний збірник нот, можеш зробити для себе якесь дуже важливе, тепле, яскраве, найкраще в світі відкриття. Пошук досконалості та все нові і нові відкриття.

Мені подобається4 інші це подобається


5 (1 голос)

Без коментарів

Інші публікації тематики

Ой на Купала ватра палала...

13:43 12 липня 2018 року

Про передову — без прикрас

13:42 12 липня 2018 року| Іван ДРАБЧУК

Празник першоверховних апостолів

13:07 12 липня 2018 року|Михайло МЕЛЬНИК. Священик.

Елегантні і на роверах

10:47 12 липня 2018 року|Артур ДРОНЬ

Благословення краєзнавців для Саджави

15:54 10 липня 2018 року|Іван ГАВРИЛОВИЧ

Інтелігентність творчості художниці Марії Корпанюк

10:55 10 липня 2018 року|Ігор ЛАЗОРИШИН

У дарунок Косову — пісня

14:28 05 липня 2018 року

Різдво святого Івана Хрестителя

14:26 05 липня 2018 року|Михайло МЕЛЬНИК. Священик

Гра кольору і палітри Михайла Дейнеги

10:21 05 липня 2018 року|Ольга МОНЧУК

Родина як колиска любові

11:57 03 липня 2018 року|Ігор ЛАЗОРИШИН