:Культура
26 травня 2016 року.

Галиченятко

Підготувала Ольга МОНЧУК

Капці для бабусі

У старої рави Каркухи часто боліли лапи. і надумала її онука — равенятко Вуглинка для бабусі приємність зробити: пошити теплі-теплі капці із зеленого моху. Може, тоді у бабуні лапи перестануть боліти, будуть у теплі. Отож почала Вуглинка мох у гніздо носити. ўава Чорнокрила навіть похвалила доню:
— Господиня ти моя!
— Це я, мамо, хочу для бабуні капці м’які пошити, — зізналася Вуглинка якось вранці. — У неї ж лапки болятьѕ
— Молодчина! — обняла крилом доню рава. — Я впевнена, що твої капці обов’язково допоможуть.
Так-то воно так, але не думайте, що то проста справа — шити з моху капці. Висушила Вуглинка мох, та так славно, що він залишився зеленим, назбирала найгостріших голочок із сосни. А для ниток — сухих торішніх билинок. Сіло равеня на пеньку, розіклало весь придбаний матеріал і почало кумекати. З чого ж почати? Взяло один шматок моху. Другийѕ Аж сопе від завзяття.
— А що це у нас за кравець з’явився? — почуло біля себе знайомий голос.
— Ой! — від несподіванки равеня голочку зламало.
— Ти ба! Що це ти, їжаче, майстра лякаєш? — невідомо звідки з’явився зайчик Сіра Шубка. Озирнувся довкола сторожко і продовжив: — Зламав, то тепер ось віддавай свою голку!
— Мені не шкода, — відповів на те їжачок Голочка. — Проте мої голки приросли до тіла. Я он краще соснову підберу.
— Не треба, — зупинило їжака равенятко. — У мене вдосталь є, допоможіть краще викроїти капці.
— Капці?! — здивувався їжачок. — Ти що, мерзнеш?
— Та не я. То у бабусі весь час лапи болятьѕ
— Скре-ке-ке! — почули звірята лемент. Так і є — всюдисуща сорока і сюди носа встромила. — Та в нашому лісовому магазині отих капців — хоч греблю гати. Чи, може, грошей не маєш? — сорока примружила одне око. — То я принесу.
— Спасибі, — чемно подякувало равеня. — Ті капці мені не підходятьѕ
— А це чому? — страшенно здивувалась сорока. — Цілком пристойне взуття.
— Ех ти! Не розумієш,— докірливо опустив одне вухо зайчик Сіра Шубка. — Лапки у Каркухи перестануть боліти від радості!
— Від радості? — скреготнула сорока і від здивування ледве з гілки не впала.
— Еге ж, від радості,— кивнув головою їжачок. — Що там куповані капці! А ці хай і не такі гарні на вигляд, а зроблені своїми лапками. Втямила? Давай-но, Вуглинко, допоможемо тобіѕ
За хвилину на пеньку з’явилися два листки лопухів, і Голочка взявся кроїти капці. Зайчик Сіра Шубка теж так падкував біля роботи, що й про свій страх забув. А сорока сиділа на гілці й очима-намистинками блимала на майстрів. Зайчик побіг додому, приніс м’якого-м’якого пуху. Знялася з гілки й сорока і за якусь мить поклала на пеньок дві намистинки, схожі на прозорі краплини води.
— Ось, візьмиѕ Це мої найбільші коштовностіѕ
Капці вийшли теплі, м’які і дуже гарні. Друзі деякий час помилувалися ними, і їжачок Голочка сказав:
— Бери їх та неси бабуніѕ
— Спасибі вам усім, — вдячно схилило голову равеня. — Без вашої допомоги вони не були б такіѕ
— Вигадаєш такеѕ — буркнув їжачок. — Хай носить бабуня на здоров’я.
Стара Каркуха від радості аж очі заплющила, коли побачила нові капці, ніжно-зелені, оздоблені намистинками.
— Це мені?
— Еге ж! — розсміялася Вуглинка. — Мені ще їжачок допоміг, і зайчик,
і сорока.
— Спасибі, внучко. Тепер мої лапи перестануть болітиѕ
— Звичайно перестануть, — впевнено сказала Вуглинка. — А зносите ці капці, я пошию вам нові.
Марія ПОНОМАРЕНКО

ЛІЧИЛКИ

* * *
Десять жабок на ставку
Рахували осоку:
— Раз — листочок,
— Два — листочок...
Всілись жабки на місточок.
Три, чотири, п’ять, шість, сім —
По листку не вийшло всім.
Скільки ще листочків взяти,
Щоб всім жабкам їх роздати?

* * *
Сім пухнастих кошенят
Вийшли в поле пострибати,
Троє, причаївшись нишком,
Хочуть упіймати мишку.
А найменше кошенятко
По доріжці біжить з татком.
Скільки кошенят лишилось,
Що ми їх не полічили?
Марія ПОНОМАРЕНКО.

ВІРШИКИ

* * *
Якщо говорити між нами,
То все починається з мами.
і казочка перша у світі,
і сонячна подорож в літо.
Найперші легенькі сніжинки
і сяюче диво — ялинка.
Від мами — і літери,
Й слово,
І зроблена разом обнова...
Якщо говорити між нами,
То все починається з мами.
Марія ПОНОМАРЕНКО.

Колисанка для Котика
Спи, мій любий котику,
На бочку й животику,
Щоб тобі у тиші
Приснилися миші.

Де поділася ворона
Якось мили ми ворону,
Мила витратили тонну.
Як ворона стала біла,
То у вирій полетіла!
Ігор СІЧОВИК.

ВЕСЕЛИНКИ

* * *
Три ведмеді повертаються до своєї хатини.
— Хто брав мою тарілку та з’їв мою кашу? — закричав батько-ведмідь.
— Хто брав мою тарілку та з’їв мою кашу? — зарепетувало ведмежа.
— Вгамуйтеся, — сказала мама-ведмедиця, — ніякої каші не було. Я її сьогодні не варила.
* * *
— Мамо, я нині спатиму в шкарпетках, — рішуче заявляє Миколка.
— А то чому ж? — дивується мати.
— Та набридло щоранку їх шукати.
* * *
— У нас такий розумний пес: приносить газети, які ми передплачуємо.
— Наш ще розумніший: носить і ті, які ми не передплачуємо.
* * *
Учителька:
— Дуже шкода, що ваш син застудився і не зможе прийти до школи.
— А з ким я розмовляю?
— А це мій батько.

 СКОРОМОВКИ

* * *
Ой був собі коточок,
Украв собі клубочок
Та й сховався в куточок.
* * *
Туман в траві стеріг отару,
Не дасть отару на поталу.
* * *
У нас надворі погода розмокропогодилася.
* * *
Галасливі рави й галки
в гусенят взяли скакалки.
Гусенята їм релрочуть,
що й вони скакати хочуть.
* * *
На узліссі довелося наполохать Лесі лося. Лось — у ліс, а з лісу — лис.
* * *
У Кіндрата куртка короткувата.
* * *
Захар заліз на перелаз.
— Захарку, злізь!
— Захарку, злазь!
Зумів залізти — знай, як злізти.
* * *
Ой збирала Маргаритка маргаритки на горі. Розгубила маргаритки Маргаритка у дворі.
* * *
Не турбуйте курку — клює курка крупку.
* * *
На возі — коза, під возом — лоза.

ЗАГАДКИ

Хто крилатий, гарний, гожий,
На красиву квітку схожий,
Має довгий хоботок,
П’є нектар ним із квіток?

МЕТЕЛИК



Неначе паровоз, гуде,
Шумить, кипить, і пара йде,
Смачний заварює нам чай.
Хто ж він такий? От відгадай.

ЧАЙНИК



Дуже я потрібна всім:
І великим, і малим.
Всіх я розуму учу,
А сама завжди мовчу.

КНИЖКА



Триколісний друг у мене,
Має він кермо зелене.
Ще сидіння та педалі...
Певно, ви його впізнали?

ВЕЛОСИПЕД


На одній нозі танцюю,
Зовсім я не байдикую.
Ти мене лиш накрути —
Та в таночок знов пусти.

ДЗИГА



Де у полі квітне гречка,
Стоїть хатка невеличка.
Ти зустрінеш там родину,
Що працює без упину.

ВУЛИК


По траві повзла змія.
Налякався добре я.
Від гадюки біг чимдуж,
А то виявився...

ВУЖ



Ледь помітний він, маленький..
То квадратний, то кругленький...
Як його ти відірвеш,
То штани не застібнеш...

ГУДЗИК

 

 


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

Серафинці вже мають свій альманах

15:24 22 травня 2018 року|Михайло ПОСІЧАНСЬКИЙ

ПІСНІ НЕ ЗРАДИВ НІКОЛИ

15:22 22 травня 2018 року|Дмитро ЮСИП

Мелодії витали всюди...

15:07 22 травня 2018 року|Ольга МОНЧУК

Вірші-формули Богдана Томенчука

14:16 22 травня 2018 року|Ольга МОНЧУК

Вознесений Христос — з нами

11:35 17 травня 2018 року|Михайло МЕЛЬНИК

Під джаз новели Стефаника звучали неймовірно...

11:34 17 травня 2018 року|Ольга МОНЧУК

Гуцули Косівщини презентували «Гражда Fest»

10:40 17 травня 2018 року|Василь ЛОСЮК. Директор Регіонального центру народного мистецтва «Гуцульська гражда».

Скарбівня часу

14:31 15 травня 2018 року|Ігор ЛАЗОРИШИН

Масштабно й зі смаком

10:31 10 травня 2018 року|Ольга МОНЧУК