Культура:Нові видання
11 січня 2018 року.

Бог там, де правда...

Побачила світ книжка спогадів про блаженного священномученика єпископа Станиславівського Григорія Хомишина

Ігор ЛАЗОРИШИН

Наприкінці минулого року стараннями Івано-Франківської фундації «Свята Унія» імені блаженного священномученика Григорія Хомишина в Харкові за редакції о. Ігоря Пелехатого побачила світ книжка «Пастир Добрий: Блаж. Свмч. Григорій Хомишин, єпископ Станиславівський (25.03.1867—28.12.1945) у спогадах сучасників», яка є продовженням серії видань «Григоріяна» і присвячена 150-річчю від дня народження великого воїна Христового і учителя Церкви. Сьогодні в Івано-Франківській обласній науковій бібліотеці ім. І. Франка відбудеться презентація книжок «Два Царства» і «Пастир Добрий».

У передмові до неї упорядник текстів, літературний редактор і коректор 400-сторінкової книжки споминів о. ігор Пелехатий — парох церкви Блаженних священномучеників Івано-Франківських УГКЦ єпископів Григорія Хомишина, Симеона Лукача та Івана Слезюка в Івано-Франківську, колишній головний редактор часопису «Нова Зоря» і відомий як журналіст за потужним резонансом серед духовенства УГКЦ через видрук книги споминів єпископа Станиславівського блаж. свмч. Григорія Хомишина «Два Царства» 2016 року, звертається до читачів: «І ось нарешті духовний заповіт блаж. свмч. Григорія Хомишина було виконано. Після трирічного ретельного приготування тексту до друку він був опублікований окремим виданням під назвою «Два Царства» заходами центру UCRAINICUM при Люблінському католицькому університеті. Популярність книги виявилась настільки резонансною, що того ж року вона була тричі перевидана, спричинивши справжній ураган емоцій (після чого о. ігор Пелехатий позбувся посади головного редактора часопису «Нова Зоря». — Авт.). Але в книзі «Два Царства» блаженний Григорій Хомишин майже нічого не пише про свою титанічну архіпастирську діяльність, порушуючи лише віровизнавчі та світоглядні проблеми. Тому книга, яку Ти, Дорогий Читачу, тримаєш у руках, у значній мірі заповнює цю прогалину, бо містить кількадесят споминів, які залишили про свого духовного Татуня його вдячні учні». 

Зокрема, головно йдеться про спогади світлої пам’яті о. д-ра Авксентія Бойчука — багаторічного ректора Станиславівської духовної семінарії і упродовж 30 років довіреної особи владики Григорія Хомишина, які автор написав після звільнення з таборів Воркути. «Наприкінці 2015 року зателефонував наш давній приятель, д-р історичних наук, професор Петро Шкраб’юк зі Львова і запропонував до друку спогади багаторічного ректора Станиславівської духовної семінарії о. д-ра Авксентія Бойчука, які він написав після звільнення з воркутинських таборів, — йдеться у передмові до видання «Воістину, рукописи не горять...» о. Ігоря Пелехатого. — Ці спогади, занотовані у двох товстих зошитах з пожовклими від часу аркушами, проф. Шкраб’юк отримав від о. д-ра Йосифа Кладочного, найближчого співробітника Митрополита Андрея Шептицького. Священики Й. Кладочний і А. Бойчук були в’язнями сумління і відбували разом покарання за вірність Католицькій Церкві у сталінських таборах». 

Стрижнева думка споминів  о. Авксентія Бойчука, на наш погляд, зосереджена навколо написання владикою Григорієм Хомишиним багатосторінкового духовного рукописного тестаменту свого життя «Два Царства», у справжності якого, на жаль, ще й досі сумніваються деякі сучасні богослови-науковці, а духовенство — в доцільності його надрукування. Передбачаємо, що роздуми автора споминів про долю Унійної Церкви в Україні, висвітлені і в новій книжці, також можуть спровокувати черговий вибуховий скандал серед частини неправомірно дражливого кліру УГКЦ. 

«В історії нашої Греко-Католицької Церкви були вже такі люди, що хотіли «чистити» нашу Церкву від «латинізації», і всі ті «чистки» кінчилися переходом на православ’я, — йдеться у виданні. — Так сталося з «чищенням» нашої Церкви і за Митрополитів Шептицького і Сліпого. Вони так «вичистили» нашу Церкву, що вона перестала цілком існувати! В першу неділю Великого посту, в т. зв. неділю православ’я, в 1946 році рештки Греко-Католицької Церкви в Галичині прийняли на своїм зборищі у Львові у Св. Юрі під проводом о. Костельника православ’є!!! «Доборолась Україна до самого краю»!!!». І так стали Митрополити Шептицький і Сліпий грабарями нашої Греко-Католицької Церкви в Галичині!!!». Або читаємо таке: «І Митрополит Шептицький був католиком. Він лиш був любителем деяких обрядів, які має російська православна церква, а які наші провінціальні Собори в Замостю і у Львові не мають. Особливо, відколи вернувся Митрополит зі заслання в 1917 р., зачав все більше уживати православних обрядів, а часом навіть правив богослужіння цілком по-православному». Є й інші дражливі для лукавих любителів напівправди слова споминів у книжці «Пастир Добрий»: «В 1917 р., коли Митр. Шептицький вернувся зі заслання до Львова, зробили Митр. Шептицький, Єпископ Хомишин і Єпископ Коциловський спільну провінціальну конференцію. Між іншим, ухвалили, щоби слова «православний» не уживати. Де то слово в наших приходить Богослужіннях, його або пропустити цілком, або замінити на слово «правовірний». Єпископ Хомишин так і впровадив в Станиславівській єпархії, а Митр. оголосив то в своїй Львівській єпархії, а не настоював на то, щоби його священики держалися тої єпископської ухвали. Чому? ...Є й інші факти, де Митр. Шептицький зобов’язався щось зробити, ввести, змінити, на що навіть дав свій авторитетний підпис, а не виповнив того».

До другої частини книги «увійшли спогади понад двадцяти осіб — священиків, монахів і монахинь, мирян, які особисто знали блаж. Григорія, з ним співпрацювали, дискутували, отримували виховання під його пастирською опікою. Майже дві третини обсягу цієї частини займають статті, передруковані з книги о. Петра Мельника «Владика Григорій Хомишин», яка побачила світ 1979 року у Філадельфії (США) і була перевидана Львівським василіянським видавництвом «Місіонер» у 1997 році». Зокрема, у «Пастирі Доброму» поміщено спогади о. митр. Келестина Костецького — декана Буковини, де 1915 року у Чернівцях перебував преосвященний Григорій Хомишин, Митрополита Йосифа Сліпого, з яким світлої пам’яті владика Григорій карався у камерах Лук’янівської в’язниці у Києві, є спогади мирян — вихованця сиротинця і малої семінарії Володимира Макара, пані Марії з Улашківців, яка прислуговувала владиці у часі II Світової війни, а також подано офіційні протоколи зізнання свідків життя і діяльності єпископа Григорія Хомишина, складені під присягою у присутності членів беатифікаційної комісії Івано-Франківської єпархії УГКЦ і т. д. У книжці використані фотоілюстрації із зібрання о. Ігоря Пелехатого.

Насамкінець процитуємо кілька напутніх рядків застороги для УГКЦ і кліру із заповіту блаженного священномученика єпископа Станиславівського Григорія Хомишина «Два Царства», яким обрамлене нове видання: «В катол. Церкві є правдиве життя і тепло, котре маємо від неї брати. Як зачнемо себе сепарувати від катол. Церкви під притокою чистоти східного обряду, то можемо дійти до того, що очистимо себе і з віри, або як то кажуть, з купелею викинемо й дитину. Не перед латинізацією нам треба боятися, але перед звідним візантійством, і ту черту якраз посідає орієнтальний пуританізм обрядовийѕ».

Події 2016 року навколо сприйняття книги-заповіту «Два Царства» показали, що частина духовного спадку світлої пам’яті блаженного священномученика єпископа Станиславівського Григорія Хомишина виразно дратує клір сучасної УГКЦ. А там, де вибірковість, нема правди — нема Бога. Тож книжку «Пастир Добрий» варто прочитати бодай тому, що інформацію, яка в ній висвітлена, ми не почерпнемо ні з греко-католицьких ЗМІ, ні з церковних казальниць, ні з уст значної частини душпастирства.

А на мою думку — журналіста і мирянина, не байдужого до напряму розвитку моєї УГКЦ, роздуми владики Григорія — цього великого стратега розвитку нашої Церкви, сьогодні дуже актуальні. Адже навіть перед лицем смерті і змордований у катівні НКДБ, як свідчить протокол допиту 2-3 червня 1945 у Києві, владика Григорій переконано і свідомо свідчив, що Західна Україна повинна вчитися у західноєвропейських держав і що завжди боровся проти спроб окремих представників духовенства вводити східні обряди в УГКЦ, бо вважав, що це підриває католицизм і посилює вплив православної церкви Радянського Союзу, і як воїн Христовий заявляв у вічі своїм катам, що завжди був противником всього, що йде зі Сходу.

 

 

Мені подобаєтьсяіншого користувача це сподобалося


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші публікації тематики

Вознесений Христос — з нами

11:35 17 травня 2018 року|Михайло МЕЛЬНИК

Під джаз новели Стефаника звучали неймовірно...

11:34 17 травня 2018 року|Ольга МОНЧУК

Гуцули Косівщини презентували «Гражда Fest»

10:40 17 травня 2018 року|Василь ЛОСЮК. Директор Регіонального центру народного мистецтва «Гуцульська гражда».

Скарбівня часу

14:31 15 травня 2018 року|Ігор ЛАЗОРИШИН

Масштабно й зі смаком

10:31 10 травня 2018 року|Ольга МОНЧУК

Весна з французьким шармом

13:59 08 травня 2018 року|Ольга МОНЧУК

Полиново-медова поезія Оксани Маїк

13:57 08 травня 2018 року|Леся ГЕНИК

Феномен «Росинки»

12:03 08 травня 2018 року|Юліан ЯКОВИНА. Голова Івано-Франківського осередку Національної спілки кінематографістів України.