Авторські статті
16 березня 2017 року.

Простити можемо, але не забудемо

ДО 70-ої РІЧНИЦІ АКЦІЇ «ВІСЛА» НА ЗАКЕРЗОННІ

Ярослав Стех

Нема сім’ї, немає хати,
Немає брата і сестри,
Щоб не заплакані ходили,
Не катувалися в тюрмі,
Або в далекій стороні…



Тарас Шевченко, «Неофіти»
Польська держава з давніх-давен намагалася поширювати свою територію м.ін. на українську Лемківщину, Надсяння, Холмщину та Підляшшя, вдаючись м.ін. до воєнних дій, що викликало конфлікти і непорозуміння польсько-українські. Після Другої світової війни Сталін подарував ці землі Польщі. У результаті цього рішення 9 вересня 1944 р. між комуністичними урядами СССР і Польщі було  підписано угоду про добровільне переселення, а фактично воно відбувалося насильницькими методами з допомогою армії Польщі і СРСР.

У результаті із земель Закерзоння протягом 1944-1946 рр. було переселено 482 тис. осіб  українського населення в СССР. Проти насильницького переселення протидіяла УПА, на цю протидію  польська сторона, а зокрема підпілля АК, ВіН , БХ та  їм подібні збройні загони, застосували проти українців страшний терор, щоб тим змусити до переселення. Польські збройні загони убивали не тільки інтелегенцію, але й селян, людей похилого віку, жінок, дітей. Тут досить згадати жертви в таких  селах, як Павлокома, Пискоровичі, Малковичі, Любленець, Сахринь, Верховини, Гораєць, Малковичі,  Явірник Руський, Вороновичі, Ласків та в десятках інших місцевостях озброєні Польські підпільні загони, а навіть регулярна польська армія, як в Терці і Завадці Морохівську допускалися нечуваних злочинів.

Нищино також українські культурні цінності,  бібліотеки, народні доми, читальні та руйнувано святині. Комуністична польська влада обдумувала який прийняти сценарій, щоб якомога швидше звільни етнічно українські землі з корінного українського населення і щоб вони прийняли вигляд польської території. Вже на державному рівні 23 березня 1947 р. Політбюро ЦК ПРП затвердило постанову про утворення для підозрілих українців табір в Явожні, на території філії колишнього фашистського концентраційного табору Аушвіц (Освенцім). А п’ять днів пізніше, тобто 28 березня 1947 р., в районі Балігроду і Тісни в бойовій сутичці зі сотнею ком. УПА майора С. Стебельського «Хріна» загинув заступник міністра оборони Польщі ген. К. Свєрчевський.

Ця подія нібито мала прискорити заплановану скоріше масову депортацію українців на терен північно-західних земель, які Польща  отримала після 1945 року. Внаслідок політичної ситуації польський уряд, а вірніше ЦК ПРП, вирішує від 28 квітня 1947 р. розпочати депортацію українців під криптонімом акція «Вісла» і з терену цілого Закерзоння – з  Ряшівського, Люблінського і Краківського воєводств депортувати всіх  українців, незалежно від їх політичної приналежности.

До фінального проведення акції призначено 15 полків війська, що становить близько 20 тис. вояків, додатково полк саперів, полк панцерних авт та одну летунську ескадру, крім того, весь апарат міліції, УБ і державну адміністрацію з того терену. Акцією керував ген. С. Мосор, який отримав широкі уповноваження щодо методів терору і застосування карних репресій супроти українців. Ця брутальна депортація при допомозі армії охопила біля 150 тис. українців  Закерзоння, які жили в повітах: Лісько, Сянок, Горлиці, Ясло, Кросно, Новий Санч, Новий Тарґ, Березів, Перемишль, Ярослав, Любачів, Томашів Люб., Грубешів, Біла Підляська, Володава та інших.

Символом репресій каральними загонами польської армії в ході акції „Вісла» став Центральний концтабір праці в м. Явожно, в якому ув’язнено, без судового наказу, підозрюваних у співпраці з УПА українців, а також представникив інтелігенції та українського духовенства. З числа українців через табір перейшло близько 4 тис. осіб, в тому числі  жінки та нелітні діти. Затриманих осіб в концтаборі піддавали психічним і фізичним тортурам, в наслідок чого втратила життя на місці 163 особи, а змальтритованих звільнювано і вони або в дорозі, або доїхали до своїх сімей і тоді там вмирали, за різними підрахунками таких було  приблизно поверх 600 осіб. Акція «Вісла» – це приклад етнічної чистки з ознаками ґеноциду. З цього приводу Мирослав Сич (колишній депутат польського сойму) склав резолюцію до Сейму, домагаючись засудження злочинної акції «Вісла».

Сейм не спромігся вповністю  засудити дії комуністичної влади, щодо депортації, а  також не анульовано постанови від 27 серпня 1949 року, за допомогою якої урядовим декретом проти українців було рішення, яке позбавляло депортованих на вічно права на господарства, з яких вони були виселені під час акції «Вісла» і на залишене там нерухоме  майно. Одже цей акт, був прямо диверсійний у відношенню до конституції Польщі, за яким польські громадяни українського походження були трактовані поза правом. За офіційними даними, під час акції «Вісла» було вбито 655 осіб, заарештовано 1466 членів або симпатиків українського руху опору, а насправді жертв з українського боку було значно більше – як вбитих, так і арештованих. Владі йшлося про фізичне і моральне винищення українського населення на терені Польщі. Про це свідчить таємний документ Міністерства повернутих земель, направлений 10 листопада 1947 р. до ВНР в Ольштині.

У цьому документі сказано, що метою акції «Вісла» є повна асиміляція депортованих. Ця антигуманна акція суворо забороняла депортованим провадити буть яке національне життя, а також  суворо заборонялося повертатися в рідні сторони. Незалежно від віку, всі українці перебували під постійним наглядом спецслужб протягом десяти років, після яких наставала певна
політична полекша, але методи Акції «Вісла» тяжіли і тяжіють практично на українцях у Польщі по наші дні. Певна полекша у Польщі наступила в 1956 р., коли дозволено створити
УСКТ, яке вправді діяло під поліційним наглядом  і друга полекша заблисла у 1990 році, коли акцію «Вісла» було засуджено Сенатом Республіки Польща, в наш час таке рішення не пройшло б при більшості ПіС у владних структурах Польщі.

Все частіше  націоналістичні польські угрипування, втому їм допомагають прокомуністичні елементи,  навіть намагаються відмінити  рішення Сенату Польщі, за яким  1990 році було засуджено акцію «Вісла». В минулому у 2002 році президент Польщі Олександр Кваснєвський висловив співчуття з приводу заподіяних кривд акцією «Вісла». В рамках цього порозуміння  відбудовано цвинтар «Орлят», який урочисто відкрито 24 червня 2005 року за участю президентів Віктора Ющенка та Александра Кваснєвського (ці символічні пам’ятники розташовані на гектарові площі при Личаківському цвинтарі у Львові, – стоять там в неушкодженому стані  по наші дні. Не спосіб поминути і того, що 27 лютого 2007 року президент Польщі Лех Качиньський (не милити з презесом ПіС Ярославом Качинським) і президент України Віктор Ющенко в спільній заяві засудили операцію  «Вісла» і доказували вони  на фактах, що акція «Вісла» суперечила базовим правам людини. Здорово мислячих людей в наш час дивує і непокоїть факт, що сучасний  Уряд Польщі відмовив в цьому році грошей на відзначення 70-річчя операції «Вісла». Назвавши такі відзначення  »незрозумілими» і «необгрунтованими».На  переконання Уряду, відмова у виділенні державою коштів на збереження пам’яті і поширення інформації про драматичні події, які вплинули на долю нацменшин в Польщі, є не узасаднені, тобто вони виправдовують терор, який їх безпосередно не торкнувся.На мою думку відзначення акції «Вісла», так як відзначення сталінським урядом заслань є конче потрібне, щіб схаменути людство, що такі звірства ніколи не сміють повторитися. Мусимо постійно пам’ятати і пригадувати, аби ці депортації не пішли в забуття.

Найповніше про акцію «Вісла» заявили наші вчені Євген Місило, Олег Іванусів, Петро Потічний, Володимир Сергійчук, Олександр Колянчук, Богдан Гук, Володимир Мокрий, Роман Дрозд,  полька  Ядвіга Новаковська у фільмі «Акція «Вісла» та у фільмі «Двері Лемківщини» Романа Крика. З усіх трагедій, які довелося пережити українцям Західної України, за історичну память, акція «Вісла» була однією з найбільш  варварських і найбільш жорстоких була акція «Вісла». В історії людства були більші і менші  акції завойовників, напади кочових диких орд, які нещадили підбитих людей, мордували і рабували їх, але методи акції «Вісла» в нічому не відставали від згаданих злочинів. Тодішній Міністр національної оборони маршал Польщі М. Роля-Жимєрський звернув на це увагу командуючого оперативною групою (ОГ) «Вісла» генерала С. Мосора. Реалізація військової акції «Вісла» набрала рис депортації і за цією інструкцією треба її перепровадити. Населенню давали около двох годин на зібрання особистих речей і залишення села. В край  брутальні методи виселення, а пізніше довготривала подорож у жахливих антисанітарних і антилюдських умовах, спричинилися до того, що депортовані на кінцевих станціях, знаходилися у жахливому стані здровотному.

Всього військо депортувало близько 150 тисяч українців, яких було оселено в Ольштинському, Щецінському, Вроцлавському, Познанському, Гданському і Білостоцькому воєводствах. Акцію було поширено на всі українські сім’ї, без огляду на ступінь лояльності і політичної приналежності. Переселенню підлягали також сім’ї українців, що служили в  Польському війську і Червоної Армі і були демобілізовані фронтовики. При тому операція розпочалася, коли люди засіяли свої поля, а нового врожаю ще не зібрали. Був це грабунок, деякі сімї під час депортації в паніці навіть не встигли взяти спеченого хліба з печі. Люди виїжджили з тим, що могли вхопити до рук, або положити на віз, а найчастіше, несли люди свій доробок в руках.

Варто замислитися над тим горем скоєним 70-ти років тому, – мертві не ворогують, але живі повинні задбати за їхній упокой. Щоб вшанувати померлих близькі і родичі загиблих не тільки в моєму селі Вербиця, але на цілому Закерсоні спорудили символічні пропам’ятні могили на цвинарях. Ці могили стояли, але в половині 2016 р. усі пропамятні могили на терені Закерзоння протягом двох тижнів по звірячому молотами були розтрощені, в ритм музики, яку подавано в інтернеті. В коротці стало відоме, хто ж такий ініціятор вандалізму тих увіковічнень. Щойно тепер люди дізналися, коли в пресі появилися статті  «Ярослав Качинський і Україна», між іншим така стаття була заміщена 31 січня 2017 року в інтернеті. Прочитавши цю статтю складається враження, що презес  ПіС Ярослав Качинський будує пропасть між нашими народами поширюючи ненависть. Досить прочитати під статтею численні антиукраїнські коментарі, які своїм змістом намагаються навіть перескочити свого професора, щоб йому приподобатися у його ненависному  стилі.

Ця ненависть спрямована до воїнів УПА, а в тому головно до провідника ОУН С. Бандери, хотяй останній  перебував з 15 вересня 1941 року  в центральній Берлінській тюрмі. Звідси його нацисти перевезли до концтабору Заксенгаузен. Щойно вийшов на волю в серпню 1944  р і дальші роки свого життя  жив в Німечині, два рідні брати Степана Бандери – Василь та Олександр в нациському концтаборі були закатовані. Серед поляків багато високо культурних і розумних людей і вони добре  розбераються хто з польсько-українських непорозимінь користає. Розумну оцінку на Я. Качинського коментар висовив  д-р В. В’ятрович – голова Інституту національної  пам’яті України, де сказано: »Заява про те, що українці гірше німців,  лише свідчить, що Качинський перевершив сам себе в нерозумінні української і польської історії. І, на жаль, це людина, яка власне  викривлене  уявленням про історію свого народу намагається накидати іншим, цілому суспільству». Додаймо, п. Качинський явно провокує нові конфлікти між нашими народами і сіє розбрат.

Сучасна політика Я. Качинського нагадує політику з 30-х років ХХ ст. в Німечині, а це дуже небезпечна гра, яка провокує нашим народам зло  повернути в трагедію. Краще б було, якби  п. Качинський замислився, чи ненаспіла пора вибратися із тенет цього наскрізь проімперського мислення. Подумати, хто перепроваджував акцію «Вісла», хто засуджував до рострілу дуже часто невинних людей, цеж були звихнені комунізмом поляки, які немало горя скоїли і для свого корінного народу. В народі кажуть, що посієш, те саме й пожнеш!» Або – згода будує незгода – руйнує! Пора замислитися так над минулим,  споглянути тверезо у сьогодення, і помислити, яке з того випливає майбутнє. Уроки історії треба засвоювати так, щоб криваві сторінки ніколи не повторювалися. Маємо надію, що в 70-річчя акції «Вісла» врешті всякі етноциди і  геноциди будуть справедливо розглянуті на державному, а передовсім на християнській площині. На кінець варто згадати слова Франкліна Рузвельта, виголошені 4 листопада 1938 року: «Я насміюся стверджувати, що коли американська демократія як животворна сила припинить свій розвиток, переставши шукати день і ніч мирні шляхи для поліпшення долі наших громадян, фашизм виросте та зміцніє в нашій країні». Ці слова повинні зворушити тих, які димократію позорою і схаминути тих, які проти відзначення 70-річчя акції «Вісла». Свобода, визволення і взаємопрощення, це цінності вічні.

 

 

до розділу: Авторські статті
Мені не подобаєтьсяіншого користувача це не сподобалося


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші авторські статті

,,ПРАВЕДНИЙ ЗАКОН’’ – гарантія свободи і незалежності

САРКОФАГ АВТОРА «СЛОВА О ПОЛКУ ІГОРЕВЕ»

Володимир, князь Галицький:

Акція «Вісла» — злочин, терміну давності якому немає

Геноцидне обличчя «Вісли»

Хруні

Лютнева Революція? Переворот? Прорахунок? Помилка?

Найбільші вороги Христа, Церкви та України. Хто вони?