Авторські статті
16 серпня 2017 року.

,,ПРАВЕДНИЙ ЗАКОН’’ – гарантія свободи і незалежності

Мирослав ДАВИДІВ

Пам’ятного 1991 року ідея свободи і незалежності, за яку віддали життя мільйони українців, кликала нас  скидати тенета російського рабства, вела на шлях свободи і незалежності. Тоді ми усвідомлювали, що раба треба вичавлювати передусім із себе. Люди здогадувалися, яких титанічних зусиль треба докласти для виконання Божого задуму  про вільну людину, але повертатися у рабство не хотіли, бо українець і раб – це речі несумісні.

Ми були нацією, відгородженою від світу кремлівською ,, залізною завісою’’. Тому  лише небагатьом пощастило зрозуміти у ті часи справжю природу рабства. Для більшості це поняття і російський спосіб життя були тотожними. Насправді поняття рабства значно глибше, бо Росія була лише добрим підгрунтям для задуму лукавого про людину-раба.

Як би там не було, до справедливої боротьби стали тисячі, серед яких і я намагався  внести дещицю до спільної праці, використовуючи можливості громадської організації ,,Український шлях’’, створеної для підтримки питань, пов’язаних з формуванням українського ідеологічного простору.

Ми залучалися і були ініціаторами круглих столів, дикусій з науковцями, активістами громадських організацій, інтелігенцією, небайдужими українцями  щодо питань українського державотворення, готували відповідні статті та звернення. Так появилася ідея видання книги ,,Орієнтири українського шляху.Інструкція’’.  

Презентація відбулася в Івано-Франківській обласній бібліотеці 19 листопада 2015 року і перетворилася у бурхливу дискусію не лише з автором, але й між її учасниками. Тоді я зрозумів, що більше не  можна відкладати вирішення проблемних питань,поставлених у книзі, бо масштабна маніпуляція свідомістю людей в умовах небачених темпів розвитку нових технологій стала смертельною загрозою для долі України і світу. Тому розпочав працювати над другим виданням.

Критичні зуваження і пропозиції, як і очікувалося , не були однозначними, але надзвичайно корисними. Неодноразово висловлювалася думка про намір автора творити ,,позитивну’’ ідеологію. Усвідомлюючи те, що така ідеологія повинна  бути результатом праці  кращих людей, хочу зазначити, що на сьогоднішньому етапі  започатковане у моїх напрацюваннях виглядає скоріше, як ,,незручна’’ і, можливо, в деяких моментах ,,некоректна’’ позиція щодо стереотипів, які необхідно переосмислити. Навіть слово ,,інструкція’’ у назві книги може видатися, на перший погляд, надто сміливим… Щодо деяких висловлювань, починаючи від ,, апокаліпсису за лукавим’’ і до ,,ідеології криміналітету’’, то вони виражають реалії життя, його правду, а тому рано чи пізно стануть звичними для широкого загалу…

Від статті до статті намагався оту правду нести до людей, розкладаючи її на складові, але не порушуючи їх єдності та взаємозв’язків.Це був мій крок до правильного світогляду. Великі українці не раз блискуче робили його. Не маю найменшого сумніву у тому, що серед талановитих українців  і в майбутньому появлятимуться провідники, спроможні розкривати життєву силу правильного світогляду у справі організації суспільних відносин в Україні і світі.

Тому стрижнем другого видання стала ідея ,,правильного світогляду’’. Від неї не можна відступати попри будь-яку критику. Правильний світогляд є. Це не претензія на істину. Це те первинне, від чого залежить  розробка правильних концепцій, ідеологій, які з часом повинні покладатися в основу правильних законів.

Правильний світогляд – це передусім цінності, дані нам нашим Творцем для облаштування життя на землі і якими людство так необчно знехтувало в тенетах гордині, підступно накинутої лукавим. Нав’язуючи людству хибне світобачення, князь світу цього, полегшує собі завдання зосередити матеріальні  багатства, владу та інтелектуальний потенціал в руках невеликої кількості осіб, залишивши людям необхідне для виживання як ілюзію благополуччя, що також з плином часом буде відібрано. Таким чином хибний світогляд перетворюється в інcтрумент переродження людини вільної в раба.

Правильний світогляд – це універсальний ключ до вирішення найскладніших земних проблем. Україна завжди мала талановитих мислителів, поетів, винахідників, здібних і хоробрих воїнів, але у нас постійно був брак добрих управлінців, бо вони не лише нехтували їхніми настановами, але й Божою наукою, якою керувалися у кращому випадку через раз.Так є й сьогодні.

Нація давно визріла до розуміння важливості правильного світогляду. Але на жаль, цього не визнають багато політиків, державних діячів, громадських активістів та представників інтелігенції демоліберальної орієнтації. Вони так і не зрозуміли свого обов’язкуперед Богом і Україною – бути попереду свого народу у пошуку шляху до процвітання, а не ставити власні інтереси понад усе, чи плентатися у хвості вимог часу.

Такі люди свої інтереси найчастіше пов’язують з владою, матеріальними статками і перевагами здобутих знань. Ці три поняття не є ні добром, ні злом. Все залежить від морально-етичних цінностей, покладених в їх основу.  Пишу це для осіб, які щиро бажають добра Україні, є активними у громадському житті, але ще не встигли набути необхідних знань та досвіду для реалізації своїх добрих намірів і талантів.

Мораль повинна бути основою стосунків між людьми в усіх випадках і без жодних винятків. Правдива наука про мораль, викладена в Біблії і опрацьована Церквою. Не один десяток років минув, поки не усвідомив цю таку просту для будь-якого християнина істину. Також зрозумів, що пізнання світу з метою зміни життя на краще повинно починатися від віри, а досвід, наука, знання з часом підтвердять правильність цієї аксіоми… То ж не варто витрачати дорогоцінний час на зайві сумніви у питанні віри.

Мораль додає мудрості, знань, сил, зміцнює імунітет людини проти планів лукавого нав’язати світовій спільноті уявлення про світ в кривих дзеркалах як істину і створити умови та рівень матеріального забезпечення  достатній лише для їх участі в управлінських процесах, але не для прийняття рішень. Зазвичай це реалізовується за допомогою законів країн світу. Україна не виняток, що дуже добре видно на прикладі її Конституції. Однак застерігаю усіх від поспішних і непродуманих дій у напрямку змін тих положень, які уже не відповідають вимогам часу, бо без їх переосмислення і сприйняття суспільством можемо завдати  значної шкоди державотворчим процесам в країні.

Добре пам’ятаю безсонну червневу ніч 1996 року, коли Україна отримала свій Основний Закон. Тоді творилася не лише українська, а й всесвітня історія. Ми добре розуміли це і були щасливі, бо труд українських патріотів у Верховній Раді та за її межами перевершив усі наші сподівання і безсумніву став тоді золотою сторінкою української дійсності. Вона додавала сил, але не засліплювала очі на хиби Конституції, виправлення яких вимагали значних зусиль, терпіння і часу…

В розмові з Євгеном Соханем (м.Івано-Франківськ) я дізнався, що він був ініціатором постановки на конституційному рівні питання про Україну християнську . Попри значні зусилля громадського активіста і його однодумців комуністам вдалося  заблокували таку ідею, але все-таки в преамбулі появилися слова: ,,Усвідомлюючи відповідальність перед Богом…’’. Це був значний крок вперед, бо засвідчив визнання ідеї Бога, але недостатній для вибору українцями правильних орієнтирів.

Бог і насправді один. Проте в народів світу різна уява про Бога. Для тих, хто надто піклується про інші світові і національні релігії та атеїстів рекомендую звернути увагу на знаки хреста, які є майже над кожним надгробком українців, які відійшли у вічність… Не треба боятися визнання України як християнської держави, бо ми такі є понад тисячу років і такими будемо на віки.

Дуже гарно цю думку висловив гетьман Війська Запорозького Пилип Орлик у своїй Конституції, що розпочинається словами: ,,В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, Бога в Трійці Святій славимого’’. Його нащадки не спромоглися на такий простий і розумний крок, бо надто багато ,,правнуків поганих’’ розвелося в Україні.

Оці ,,правнуки погані’’ на цьому не зупинилися.У статті 35 Основного закону сказано: ,,Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова”. Це відвертий виступ не лише проти християнства і її Церкви, але й проти інших релігій на користь атеїстів. Вони не можуть і не хочуть зрозуміти, що Церква, школа, державні органи – це наша рельність. Вони є. Між ними неймовірна кількість зв’язків у різних проявах, які не можна штучно ні з’єднювати, ні роз’єднювати.

Окремо необхідно сказати про Статтю 15, де записано: ,, Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова’’. Можна зрозуміти творців такого формулювання, бо одні депутати шукали засоби зупиняти людиноненависництво, першочергово комуністичне, а інші паталогічно ненавиділи все українське і боялися націоналізму. Таким чином страх перед словом ідеологія, підігрітий горезвісною теорією деідеологізації, що зародилася на Заході  і добре прижилася в Україні, став причиною появи статті абсолютно неприйнятної для українського суспільства .

Наслідки цієї помилки жахливі: життя тисяч погинувших на Донбасі та покалічені долі мільйонів українців, розкиданих по світах у пошуку кращої долі, знищена економіка, неймовірні масштаби корупції і повна невизначеність щодо питання яку і як Україну будуємо.

Людиноненависницькі ідеї та ідеології безумовно треба забороняти. Але необхідно визнати й те, що відсутність української державної національної ідеології є головною причиною розвитку процесів державотворення  не в інтересах нації, а окремих осіб.

Вони не хочуть і не можуть зрозуміти гостру необхідність мобілізації усіх ресурсів українського народу для захисту від російських агресорів, далекі від усвідомлення ролі слова і пропоганди, від яких розпочинається будь-яка війна, а жадоба збагачення затьмарила розум і позбавила їх страху не лише судом і карою власного народу, а й Божим прокляттям, яке буде для них і їхніх нащадків ,,до третього і четвертого покоління”…

Вони вміло маніпулюють свідомістю людей ідеями реформ,спокусами порятунку від проблем новими техногіями, прикладами переваг цінностей розвинутих країн, але десятою дорогою обходять питання морально-етичних цінностей –головного питання, від якого залежить збереження життя на планеті та добробут усіх людей,а не окремих осіб.

То хто ж вони? Біороботи, запрограмовані космічними пришельцями? Люди сатани? Носії злих духів у собі? Чи, може, звичайні збоченці?..  Богослови, психіатри, психологи мають власні цікаві погляди щодо цієї проблеми. Як би там не було – це особи, які штовхають націю на шлях державоруйнування. Подібні їм робили, роблять і будуть робити свою чорну справу до того часу, поки їх не зупиняють. Ще у середині ХХІ століття до нашої ери, номархи, статки яких перевершували скарбниці фараонів, розвалили єгипетську державу. Таких прикладів історія знає чимало.

Для нас важливим є розуміння того, що сценарії ходу подій минулих тисячоліть і сьогодення дуже подібні. Спочатку неправильний світогляд, потім зосередження матеріальних багатств в руках невеликої кількості осіб, що завершується конфліктами, війнами, руїнами…

У багатьох складається враження нібито статею 13 Конституції небажаний сценарій блокується, бо у ній є, на перший погляд, правильні слова: ,,Земля, її надра, атмосферне повітря та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної ( морської ) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конститкцією’’.

Будьмо реалістами. Природні ресурси можуть бути ,,об’єктами права власності Українського народу’’ лише за умови, коли народ є власником об’єктів господарювання, які він створює на базі цих природних ресурсів. Тому, розвиваючи форми власності, визначені в Цивільному Кодексі, ми повинні мати рівну серед інших ще й народну власність.

А що маємо? Права власності від імені Українського народу здійснюють органи державної влади? На папері – так, а насправді ці органи необмежено використовують і природні ресурси, і створені народом об’єкти господарської діяльності. Ми постійно чуємо: державні підприємства, державна земля, державне майно. Навіть створили Фонд державного майна…

А де ж народ? Його ощасливили ідеєю джерела влади,  майно опинилося в руках окремих осіб, які уже й це джерело перекрили, щоб зробити людей  слухняними рабами, а народ вимушений жити як сказано в українській приказці: ,,Скачи враже, як пан скаже’’. І скачемо від мітингу до мітингу допоки не вривається терпець та не розпочинається черговий Майдан. Після нього до влади знову приходять негідники, і все починається спочатку.

Думаймо брати мої! Про це говорив ще Шевченко. Ми можемо подолати будь-які виклики часу, якщо будемо мати здорові, масштабні, світового рівня ідеї в голові і конкретне майно на землі, а не лише право власності на хмаринки у небі та потічки під землею…

Визрів час переосмисленя знаку рівності між державою і народом, поставленого у першій статті Конституції, бо народ – це Божа воля, поняття вищого порядку, а держава – це людське творіння для виконання Його настанов . Тоді все стає на свої місця.

1917 року більшовики наобіццяли ,,фабрікі рабочім, землю крестьянам’’. Багато людей повірили. Необхідно пам’ятати, чим це закінчилось; усе матеріальне добро опинилося в руках однієї керуючої партії большевиков. 1991 року поневолені народи Росії за прикладом Заходу кинулися в іншу крайність – вирішили, що нас врятує багатопартійна система. Не врятувала, бо усе народне добро знову опинилося, як не в руках шахраїв, то у руках недобросовісних чиновників  органів державної влади.

Ось уже чверть століття ніщо так не допомагало борцям за комунізм руйнувати Україну, як українська багатопартійна система з сумнівними ідеологіям її партій. Бо не хочемо ніяк визнати первинність правильного світогляду, морально-етичних цінностей, значущих ідей для долі світу і прийнятних для українських реалій. Українські партії про це у кращому випадку мовчать. Часто можна почути від їхніх активістів і відверті  насмішки та глузування, якщо намагаєшся говорити на теми моралі, бо вони не визнають іншого щастя, як влада для особистого збагачення…

Єдиною світською ідеологією, спроможною боротися з цими і подібними негативами є ідеологія націоналізму. За нею майбутнє, оскільки побудована на справжніх цінностях, а не лукавстві новоспечених демолібералів або філософії кремлівських варварів. Яскравим прикладом є патріотизм мільйонів людей на Майдані, Донбасі, Півдні і Сході. Від щирого патріотизму до націоналізму – один крок, і його треба зробити та закріпити.

Націоналізм ще не домінує, але народ прокидається, прозріває, відновлюється його історична пам’ять і непоборне багатовікове прагнення свободи, гідності, справедливості для усіх людей без винятку.

Зазначені прикмети стали одними із найважливіших складових ідеології націоналізму природним чином і завдяки напрацюванням українських провідників. Це були прекрасні люди, які мали волю до дії, прекрасну теоретичну підготовку і безмежну любов до свого народу.  Вони не пленталися у хвості благородних бажань нації, а завжди були попереду.  Такими повинні бути і сучасні активісти. Тому й написав статтю ,,Націоналізм – ідеологія майбутнього’’ про те, що треба робити, аби націоналізм зайняв у найближчому часі гідне місце в ідеологічному просторі України.

Мандрівники середньовіччя, подорожуючи Україною, відзначали високий рівень культури і знань, а також гостинність і доброзичливість українців. До цих джерел необхідно повертатися. Нація повинна мати свої прикмети, які роблять її особливою у світі і без ніяких ,,але’’ пропонувати  світовій спільноті справжні , а не фальшиві цінності. Серед них треба розвивати культуру поведінки і спілкування, бо це єдиний непомильний шлях досягати суспільної згоди на шляху державотворення.

Зерна правильного світогляду, української національної ідеї та ідеології державотворення віками зберігаються в душах українських добірним зерням, над яким зло не має сили. Бо то є Боже зерня. Сьогодні воно хоче праці талановитих українців, спроможних засіяти українську ниву державотворення благодаттю ,,праведного закону’’, бо лише він може бути надійною гарантією свободи і незалежності. Час визрів і урожай буде благодатний.

Мирослав Давидів - Громадська організація ,,Український шлях’’         м.Івано-Франківськ 

до розділу: Авторські статті

5 (3 голосів)

Без коментарів

Інші авторські статті

САРКОФАГ АВТОРА «СЛОВА О ПОЛКУ ІГОРЕВЕ»

Володимир, князь Галицький:

Акція «Вісла» — злочин, терміну давності якому немає

Геноцидне обличчя «Вісли»

Хруні

Простити можемо, але не забудемо

Лютнева Революція? Переворот? Прорахунок? Помилка?

Найбільші вороги Христа, Церкви та України. Хто вони?