Авторські статті
17 серпня 2018 року.

Готи і гепіди в Галичині в III-IV ст. н. е.

Віктор Ідзьо. Доктор історичних наук, професор, академік, директор Інституту Східної Європи.

Формування черняхівської культури на території сучасної України, яку досить добре вже досліджено з археологічної точки зору, пов’язують із вторгненням на територію Галичини з південної Прибалтики двох германських народів готів і гепідів, які мали подібну матеріальну культуру і навіть, як вважають археологи, вербальну, яку навіть називають спільною готсько-гепідською культурою.

Отож ця германська в своїй основі культура проникла з польського Помор’я на територію Галичини і Волині в пізньоримський час в III-IV ст. Готський історик Йордан засвідчує спільне етнічне коріння готів і гепідів. Так, у відомій йому легенді розповідається: «Готи вийшли з надр Скандзи із своїм королем Беріхом, витягши усього тільки три кораблі на берег по цей бік океану, тобто в Готісканзу. З цих трьох кораблів, як буває, один пристав пізніше інших і, кажуть, дав ім’я  всьому племені, тому, що їхньою мовою «ледачий» вимовляється  «gepanda»… Без сумніву, вони родом із готів».

        Як можна зробити висновок із проаналізованої сукупності джерел, гепіди із території Вісли переселилися до кінця римських часів на південь, на нашу думку, в Паннонію. Тут, як засвідчує Йордан, «король гепідів Фастіда підняв своє неповоротке плем’я і розширив зброєю межі своєї  області. Він розорив бургундзонів майже до повного знищення і скорив чисельні інші племена… і почав він додавати земель своєму племені, що збільшувалось».            Пізніше король гепідів Фастіда намагався захопити територію кельто-слов’янського сімбіозу на Прикарпатті та Подністров’ї, що були в конфедеративних відносинах з остготами. Переговори з королем готів Остготою нічого не дали, територія Подністров’я  залишилась союзною з готським королівством. Кровопролитна битва між цією коаліцією і гепідами в 246 році н. е. поблизу міста Галтіса-Галича закінчилась нічим, це змусило короля гепідів відмовитись від претензій на прикарпатсько-подністровські землі й повернутись у Потисся і Паннонію.

Про гепідів деяку інформацію також подають римські джерела другої половити ІІІ ст. Зокрема «Житєпис Клавдія» в переліку племен, які взяли участь в нападі на Рим у 269-270 роках, згадує і гепідів та готів. Документи також засвідчують, що «готські народи» вступили в новий конфлікт із Римом у 277-279 роках у Фракії.

Ці війни, як засвідчують римські джерела, закінчились повною поразкою варварів. Після їх закінчення в 280 році імператор «оселив на римській землі 100 тисяч бастарнів, а окрім них, гепідів, грейтундів та вандалів». Згадка про бастарнів, які проживали на  Прикарпатті та Подністров’ї, може вказувати на те, що вони теж брали участь у війнах з Римом.

В панегирику на честь імператора Максиміліана від 291 року розповідається про війну між германськими народами за Дунаєм: «готи цілком винищують бургундів, з іншого боку за переможених озброюються аламани. В цей же час тервінги, інша частина готів, приєднавши загін тайфалів, ведуть війну проти вандалів і гепідів». Таким чином, як бачимо із свідчень, ще навіть у 291 році суперництво за першість між готами і гепідами продовжувалось. Таким чином, у середині ІІІ ст. «Гепідія» чітко фіксується в Потиссі та Паннонії, чітко залишається в межах володінь короля Фастіди, що збігається з ареалом вельбарської культури.

 Власне, в цей час гепіди вели війни з остготами, щоб підкорити собі Галичину (Бастарнію). Король готів Остгота розумів, що заволодівши землями багатого Поддністров’я, гепіди стануть загрозою для панування готів у Дакії, Причорномор’ї та Подунав’ї, і це змусило короля Остготу в середині ІІІ ст. вступити в війну. Головна битва відбулася в Подністров’ї, біля міста Галтіса, як наголошує Йордан, після якої обидва війська повернулися на свої землі.

У висновок цього історичного екскурсу наголосимо, що готи і гепіди мали певний політичний і соціально-економічний вплив на бастарнів (кельто-слов’ян) в ІІІ-IV ст. н. е. Чітко прослідковується, про що наголошував Йордан, певна політична залежність бастарнів Прикарпаття та Подністров’я від королівства готів у часи правління Остготи, якому, очевидно, правителі бастарнів платили данину.

Але німецька історіографія дещо перебільшує значення присутності готів у Галичині, вказуючи на часткову асиміляцію бастарнів Прикарпаття та Подністров’я готами. Проаналізовані нами письмові та археологічні джерела, проте, не підтверджують висновків німецьких вчених, а, навпаки, дають право наголошувати тільки про певну політичну залежність бастарнів від королівства готів у ІІІ-IV ст. н. е.

Зафіксовані археологічною наукою на території Галичини домінантні в ті часи матеріальні культури не пов’язуються з випадковими знахідками та локальними вогнищами гото-гепідської (вельбарської) культури, що дає право на висновок про те, що в цьому регіоні проживали слов’яни-бастарни, майбутні українці-галичани.

                 

до розділу: Авторські статті
Мені подобаєтьсяSanja Andrijuk це сподобалося


Поки що немає рейтингу.

Без коментарів

Інші авторські статті

Наш князь і його бояри

Україна та її Конституція

,,ПРАВЕДНИЙ ЗАКОН’’ – гарантія свободи і незалежності

САРКОФАГ АВТОРА «СЛОВА О ПОЛКУ ІГОРЕВЕ»

Володимир, князь Галицький:

Акція «Вісла» — злочин, терміну давності якому немає

Геноцидне обличчя «Вісли»

Хруні